"RIA плюс" перевірила як живуть старенькі в геріатричних закладах
На людину за рік, залежно від відділення, витрачають 10-25 тисяч гривень. Це чимала сума з огляду на те, що старенькі нечасто оновлюють гардероб, а частину ліків отримують за пільгами чи безкоштовно.
Петриківський обласний геріатричний пансіонат (інформацію про всі відділення, кількість підопічних, фінансування див. у табл. - прим. ред.) — найбільший у краї. Гроші на цей заклад виділяють з обласного бюджету. Журналісти є частими гостями закладу, тож бачили, що умови там - хороші. Тож щоб дізнатися, як живуть старенькі і чи вони отримують те, на що їм виділяють кошти, ми поїхали у більш віддалені від Тернополя геріатричні відділення. Вони підпорядковані територіальним центрам соцобслуговування. Деякі працюють у райцентрах, деякі – у далеких селах, до яких і асфальтованих доріг немає. Про візит ми адміністрацію не попереджали.
Грає у футбол, збирає значки
Геріатричне відділення і територіальний центр соцобслуговування у Ланівцях розміщені разом. На обгородженій території стоять декілька будівель, є квітники та сад. Найближчі хати – метрів за триста.
- Постійно тут живуть більше 30 людей. Усі – пенсійного віку, - каже директор центру Віктор Довгалюк. - Майже всі самотні, а 16 – лежачі. Догляд за ними цілодобовий. Найстаршій, тьоті Наді, виповнилось 90 років. Кімнати переважно двомісні. Харчування - чотириразове. У раціоні наших підопічних є риба, м'ясо, молочні продукти. Маємо чотири гектари поля. Бідівлі старі, ще з польських часів. Колись у цих приміщеннях була стражниця, адже далі — кордон з Росією.
Старенькі люди можуть виходити в місто. Також із довзволу керівника відділення та з супроводом мають змогу навідатися у свої залишені хати чи на цвинтар.
- У нас є клуб "Промінь надії", - розповідає заввідділом соціально-побутової адаптації інвалідів територіального центру Неоніла Борейчук. – Обговорюємо на зібраннях різні теми, займаємось самодіяльністю, рукоділлям. Виїжджаємо в музеї, на концерти. Колективи приїзджають і сюди. Недавно в "Подоляни" була екскурсія. Люди спілкуються, дивляться телевізор, читають – є бібліотека.
У відділення ми завітали близько буднього дня об 11 годині. Старенькі відпочивали: хтось мовчки сидів на лавці, хтось гуляв територією. Бабусі у візках спілкувалися на ґанку.
- Добрий день, - вітається 61-річний Іван Давлюк. - Тут добре, шість років живу. Що там у Тернополі? Тебе як звати? Андрій? Будемо знайомі!
Чоловік, як розповіли працівники, - інвалід дитинства. Жив із батьками. Коли ті померли, ним опікувався брат. Коли й того не стало, пана Давлюка взяли у відділення. Чоловік любить футбол, а ще має хобі – збирає військові значки. Інтерес у нього з'явився завдяки братові, який був учителем допризовної підготовки.
Ми напросилися у гості до 83-річної Неоніли Мартинюк.
- Добре, що прийшли, мені веселіше, - каже жінка. - Маю телевізор, але ніц не чую. Вам скажу: "повторіть", а телевізору не скажу (сміється – прим. ред..). Чоловік помер, дітей не мали. Пару років тому впала, побилась, зробили операцію на ноги. Принесли сюди на носилках. Потім на візок сіла, а зараз із палицями ходжу. Нас не ображають.
Кімната жінки двомісна, площею 12 кв. м. Помешкання прибране. Інші кімнати - такі ж. У їдальні та санвузлах зробили ремонт. Є у відділенні і кімната для молитви.
Плете кошики, рибалить
Неподалік Великих Дедеркал є геріатричне відділення Шумського територіального центру соцобслуговування. Працює воно у старенькому дерев'яному будиночку.
- Ніхто не попереджав, але заходьте, - каже заввідділенням Олег Шестовський. - Основна проблема – приміщення. Але будують нове. Тут умови належні. Є вода, каналізація, тепло. Хто ходячий, прогулюється лісом. Збирають ягоди, гриби. Є ставок, тож рибалять. З іншими, хто сам не може, працівники виходять. Більшість підопічних лежачі. Тож виїжджати нікуди не вдається. Харчування хороше. Зараз обід, скуштуєте.
На обід дали борщ, макарони по-флотськи, салат з овочів. Усе смачне. Борщ наваристий, а в макаронах - багато м'яса. Частину продуктів відділення закуповує, щось вирощують самі. Чимало людей із навколишніх сіл безкоштовно віддають у відділення продукти зі своїх городів.
- Ось морожене м'ясо, ось консервації, ось морожені фрукти та ягоди. Там – підвали з овочами, - показує комірник відділення пані Наталія. - А тут мішок яблук. Їх привіз наш підопічний. Старенький у теплу пору живе у своїй хаті, а на зиму приїжджає сюди.
Кімнати у відділенні невеличкі, у кожній живуть по двоє-троє. Помешкання чисті та затишні.
- Тут нормально, - каже мешканка відділення Євдокія Золотун, якій 92 роки. - Чоловік помер. Я 10 років жила сама, а потім ноги відняло. Сказав доктор: "Всьо, вони своє відходили". Можу сидіти. Прожила всьо життя в селі, в школу не ходила, працювала в колгоспі. Мого віку хлопців на війні повбивали. Вийшла заміж пізно, шоб дівкою не вмерти (сміється – прим. ред.).
Інша мешканка відділення, Мирослава Богомол, якій 70 років, ходить сама. Тож часто гуляє лісом. Жінка любить рибалити, плете кошики з лози.
- Всім, хто хоче, плету, - каже пані Мирослава. - Так веселіше. Руки звикли до роботи, не болять. Малою пасла гусят у колгоспі, потім там працювала. На стройці штукатурила, мурувала.
У відділенні жінка живе чотири роки, після того, як пережила інсульт. Донька - інвалід, не може доглядати маму.
Поки ми спілкувались з людьми, приїхала директор територіального центру Валентина Бойко. Жінка запросила нас у нове приміщення відділення, яке за рік-два добудують.
- Коли закінчимо, буде одне з найкращих відділень, - каже пані Бойко. - Майже 40 місць. У кімнаті буде по двоє людей і окремий санвузол. У будівлі працюватиме медчастина. Окремий корпус – кухня та їдальня. Діятиме своя котельня. Також будуть альтанки, садок. Такі відділення потрібні.
{photo_gallery id=1627|}
Є своє поле та худоба
До відділення у Перепельниках, яке підпорядковане Зборівському територіальному центру, дістатись було найважче. Асфальту до села немає. Працює відділення у двоповерховому будинку. Є велика територія під лісом.
- Лежачих - одиниці, а з розладами - багато, - каже медсестра Оксана Покорчак. - Вони, як діти, хочуть уваги і турботи. Доглядати теж, як дітей треба. Буває, вийдуть і пішли до лісу чи у село. Допомагає телевізор, серіали люблять і передачі про суди. Є з ким поговорити, є кому доглянути. Самотня людина в селі чотири рази, як тут, не їсть.
Кімнати просторі та чисті, живуть по двоє-троє. Але в найбільшій – аж п'ять чоловіків.
- Нам не тісно, - жартує старенький дідусь. - Можна поговорити, карти пограти, на кавалєрку піти (сміється - прим. Ред.). - А шо? На одного хлопа по дві з половиною дівки припадає.
Найстаршій мешканці відділення 95 років. Жінка родом з Росії.
- Не змогла вивчити української. Слова розумію, а сказати не можу - каже Марія Фірілова. - Народилась у Рязані, жила в Тульській області. Перший чоловік загинув на війні. З другим, військовим з Тернопільщини, познайомилась у Росії. У 1948 році приїхали в село Чорний Ліс. Першого ж вечора прийшли до хати двоє з карабінами. Підняли з ліжка, вивели надвір. Хто - не знаю. Один каже: "Де твої чоботи?". Я не зрозуміла що сказав, мовчала. Другий мене ззаду по плечах вдарив прикладом. Чоловік крикнув: "Они хотят сапожки"...
У людей забрали все майно. За місяць пані Фірілова повернулась у Тульську область, а потім сім'я переїхала на Кубань.
- У Чорний Ліс знову приїхали у 70-х, - каже пані Марія. - Чоловік помер у 1983-му. Дітей не було. Поки могла, жила сама. Потім сюди привезли. Сім років тут. Я вже багато прожила, мені вистачить, втомилась. Уже можна помирати, бо дуже накучило самій жити.
У геріатричному відділенні Збаразького територіального центру, що у селі Заруддя, недавно зробили ремонт і оновили меблі. Живуть старенькі у великих кімнатах, мають сад. Більшість – лежачі.
- У всіх відділеннях хороші умови, - каже медсестра Ольга Янкова. - Бракує хіба що родини. Опіка і турбота для них потрібна і важлива, але саме сім'я дарує людям щастя.
Відділення в Зарудді має найбільшу господарку. На шести гектарах садять городину, сіють пшеницю і навіть вирощують цукрові буряки. Тримають птицю, корів та свиней.
У відділення рідко навідуються представники громадських організацій чи волонтери. Приїжджають переважно віруючі і священнослужителі. Одяг і харчі є, тож гострої потреби у матеріальній підтримці старенькі не мають. А ось спілкування з новими людьми їм не завадить. Кожен, з ким ми говорили, з блиском в очах щось розповідав, розпитував і радів. Тож радимо небайдужим відвідати стареньких.

ДОВІДКА
На повне державне утримання у геріатричних установах можуть претендувати самотні чи важкохворі люди похилого віку. Підопічні таких закладів отримують лише 25 % своєї пенсії, натомість забезпечені житлом, харчуванням, одягом, медичним та побутовим доглядом. Докладніше про те, як потрапити у геріатричний пансіонат чи геріатричні відділення, можна дізнатися в департаменті соцзахисту населення Тернопільської обладміністрації за номером гарячої лінії — 52-21-51.
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google