Тернопілський ізолятор КДБ - нині музей політв’язнів

Зараз у колишньому ізоляторі КДБ - меморіальний музей. Однак камери дотепер зберегли свою моторошність та сирість.
- Тюрму тут зробили уже “другі совіти” після того, як зайняли Тернопіль, - розповідає старший науковий працівник музею Орест Савка. - Раніше це був звичайний житловий будинок, у підвалах якого люди зберігали якісь свої речі, Радянська влада відразу після того, як зайняла Тернопіль, створила саме цю політичну тюрму. Тут не утримували злочинців - вбивць чи грабіжників. Тут допитували та катували саме політичних в’язнів - спочатку підпільників ОУН, потім - десидентів.

Щоб потрапити у слідчий ізолятор, потрібно спуститися вузькими крутими сходами у підвал. Ними сюди потрапляли сотні в’язнів, після чого починався їхній довгий важкий шлях.
- Отут при вході новоприбулого, незалежно від того, чоловік чи жінка, роздягали догола, - показує працівник музею Ігор Гуралевич. - І зачиняли на кілька годин ось у цій маленькій камері. Поки жертва чекала, зачинена у темряві, її одяг старанно обшукували. Шукали отруту, з допомогою якої арештований міг би вчинити самогубство. Вишуковували за всілякими записками та цидулками. Потім з одягу зрізали усі гудзики. З взуття виймали шнурівки. Забирали усе, за допомогою чого можна вчинити самогубство.
Далі людей вели низьким та вузьким коридором до камери. Обабіч коридору розташовані багато різних камер. У деяких із них проводили допити. В інших - утримували в’язнів. А маленькі кам’яні “мішки” були обладнані під карцери.
- Ось у цій камері цілодобово проживали приблизно 50 людей, - розповідає Ігор Гуралевич. - Тут було неймовірно тісно та задушливо, адже у приміщенні стояла ще й “параша” - металева бочка, у яку потрібно справляти нужду. Люди по черзі спали, стояли та сиділи. Наглядачі ж періодично заглядали у вічка у дверях та у стіні.
Однак ще гіршим місцем були карцери-одиночки. У цілковитій темряві та тремтячи від холоду люди там проводили іноді по кілька діб.
- А ось це так званий мокрий карцер, - показує пан Ігор. - У нього високі пороги. Це для того, щоб не витікала вода, якою тут було близько 20 сантиметрів. І арештований мусив сидіти у холодній воді. При цьому неможливо було спати, адже вода заважала лягти.

Втім, неймовірний холод був і в інших одиночних камерах. На собі це відчули також патріоти-шестидесятники, які сиділи тут місяцями. У шістдесятих роках оунівців та упівців до ізолятора уже не приводили, але людей і далі приводили сюди.
Тут сиділи ті дев’ятеро хлопців, які підняли синьо-жовті прапори над відділками міліції та іншими радянськими установами, - каже Орест Савка. - Вони пробули тут вісім місяців. Серед них був Степан Сапеляк, Микола Литвин, який зараз є літератором, громадським діячем та автором багатьох книжок.
В одній з камер ще збереглося металеве ліжко, на якому спав Микола Литвин - в якості подушки на ліжку був дерев’яний брусок. А підстилка - тонкий матрац.