Тернополяни з особливими потребами хочуть, аби суспільство їх не відштовхувало

 Серед них і Наталія Чухарська - скрипалька, яка грає в оркестрі нашої філармонії.

- Було би добре, якби про наші проблеми говорили не лише раз на рік, а й взагалі говорили, та крім того вже й щось для нас робили, - каже Наталія. - Я бувала за кордоном. Там я маю можливість потрапити в будь-який магазин, а тут... в Тернополі, коли мене запрошують кудись, навіть виступити в тому ж драмтеатрі, мені доводиться казати, що добре, я буду, але спочатку прийдіть знесіть мене із шостого поверху, на якому я живу, занесіть куди потрібно, а тоді все назад, бо по-іншому я не можу пересуватися по місту.

Однак проблеми людей з інвалідністю не обмежуються лише пандусами. Люди, які живуть із людьми з особливими потребами кажуть, що ті є такими ж повноправними членами суспільства, що й інші.

- Я сама вже 19 років виховую дитину-аутиста, - каже тернополянка Наталія Парій. - І мені прикро, що про моє дитя пам’ятали, доки воно було маленьким: запрошували на ялинки та інші події. Але хіба з віком людина перестає бути потрібною? Нам головне - аби про нас не забували! Ми хочемо, аби суспільство не відштовхувало ні нас, ні наших дітей!

Скаржаться також батьки, які виховують діток із вадами слуху, що знайти їм роботу - дуже важко. Хоча дитина може робити все, і 100%-ий слух потрібен далеко не на кожному робочому місці.

Нагадаємо, 3 грудня відзначають Міжнародний день інвалідів.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google