Вигоду на “Росинці” сподівалися отримати чиновники різного калібру

Класична позиція суду в інтересах олігархів.



До Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

                                                                             (судова палата у цивільних справах),

                         вул. П. Орлика, 4-А, м. Київ, 01043



                                                   



цивільна справа №597/1226/15-ц



КАСАЦІЙНА СКАРГА

на Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17.05.2016 та Рішення

Заліщицького районного суду Тернопільської області від 07.03.2016 у цивільній справі №597/1226/15-ц



     Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 17 травня 2016 року  залишено без змін рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016 року за позовом …. до ТзОВ «Росинка» та Касперівської сільської ради про визнання недійсними державного акту на право постійного користування  землею та рішення Касперівської сільської ради на підставі якого він був виданий. Рішенням суду першої інстанції залишеним у силі судом апеляційної інстанції позивачам відмовлено в задоволенні позову за безпідставністю.

     Вважаю зазначені рішення суду першої та апеляційної інстанцій незаконними та необґрунтованими виходячи з наступного



I. Відповідно до ч.1 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

     Відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

     Відповідно до ч.1. ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

     Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

     У підручнику «Цивільний процес України» (автор Харитонов Є.О.) зазначено, що «Підстава позову — це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5 ч.2 ст.119 ЦПК) і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування (п.6 ч.2 ст.119 ЦПК)»



     Позивачі звернулися до Заліщицького районного суду із вказаними вище позовними вимогами з тих підстав, що вони є власниками нерухомого майна згідно доданих до матеріалів справи правовстановлюючих документів на належну позивачам нерухомість та про реєстрацію цього речового права відповідно до вимог законодавства, та відповідно до положень цивільного, та спеціального земельного законодавства позивачі мають право на землю на якій розміщена належна позивачам нерухомість. Але суд відмовив в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог. При чому в тексті рішення (ост. абз. стор.1) суду першої інстанції суд сам констатує, що згідно обґрунтувань та пояснень позивачів підставами заявленого позову є те, що позивачі є власниками нерухомого майна, а відповідач ТзОВ «Росинка» фактично не визнає за відповідачами, як власниками нерухомого майна, права на землю на якій розміщене нерухоме майно позивачів.

    Далі суд в мотивувальній частині робить висновок, який суд без наявності певних належних та допустимих доказів, та без дотримання вимог процесуального законодавства взагалі не вправі робити, бо такий висновок потребує спеціальних знань в галузі будівництва, а жодних експертиз чи висновків експертів з питань будівництва та архітектури в матеріалах цивільної справи немає. Жодна судова експертиза судом не призначалась, відповідних клопотань ні позивачі, ні відповідачі не заявляли. Тобто суд першої інстанції без висновків судової експертизи, без участі у справі хоча б одного фахівця-експерта, що має відповідні спеціальні знання у галузі будівництва та архітектури тощо - у мотивувальній частині оскаржуваного рішення одноосібно приходить до абсолютно необґрунтованого, безпідставного висновку, що належно придбане та відповідно зареєстроване спеціальними органами за спеціальною процедурою нерухоме майно позивачів є некапітальними спорудами (ост. абз. стор.2 рішення суду першої інстанції). Тобто суд фактично всупереч наявним у справі належним доказам абсолютно не законно та не обґрунтовано прийшов до висновку, що належне позивачам на праві власності нерухоме майно не є нерухомим майном.

     Враховуючи все наведене вище та те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, то такі висновки суду про «некапітальність» належного позивачам нерухомого майна є безпідставними та необґрунтованими, бо зроблені судом без врахування положень ст. 143 ЦПК, не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України та не підтверджені належними та допустимими доказами відповідно до ст.58, 59 ЦПК України.



II. Судом першої інстанції застосовано норму матеріального права яка не підлягала застосуванню, а саме судом застосовано ч.4 ст.5 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Даний Закон на момент укладення договорів купівлі-продажу будинків та їх реєстрації, не містив у собі частини 4 статті 5 в тій новій редакції, на яку посилається суд, цитуючи цю нову редакцію ч.4 ст.5 Закону в оскаржуваному рішенні суду. Суд першої інстанції в абз.1. стор.3 оскаржуваного рішення зазначає (цитата): «Згідно положень ст.5 ч.4 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв’язку, залізничні колії.»(кінець цитати). Викладена судом редакція ч.4 ст.5 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була прийнята відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №834-19 від 26.11.2015 року, а це значить, що згідно ч.2 ст.5 Цивільного Кодексу прийнята в 2015 році редакція ч.4 ст.5 Закону України не може бути застосована до правовідносин (придбання нерухомості та державна реєстрація прав), що виникли в 2006 році.



III.  Цивільну справу №597/1226/15-ц розглянуто суддею за наявності обставин, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді, заінтересованості в певних її результатах. Викладені нижче обставини стали відомими позивачу лише напередодні останнього засідання Апеляційного суду Тернопільської області та цілком випадково (з газетної публікації, що була викладена в мережу Інтернет http://doba.te.ua/novyny/zemelni-ofshory-v-ternopilskiy-oblasti-derzhavnyy-zakaznyk-rodyny-prokurora-foto-dokumenty ).

     Згідно біографічної довідки судді Дудяка Степана Васильовича, про що йдеться в публікації, дружина судді Дудяк Марія Йосипівна працює акушеркою в Заліщицькій центральній клінічній районній лікарні, головним лікарем якої є Оскоріп Василь Михайлович. Керівником ТзОВ «Росинка» є Оскоріп Оксана Василівна, яка є дружиною головного лікаря Оскоріпа Василя Михайловича. В цій самій клінічній лікарні під керівництвом чоловіка відповідача працює також і рідна донька судді  Дудяка С.В.  Окрім того, головний лікар клінічної лікарні у якій працюють близькі родичі судді Дудяка С.В. є зятем адвоката Розалії Петрівни Сохацької, яка представляла у справі інтереси відповідача ТзОВ «Росинка». Тобто є очевидним, що близькі родичі судді є залежними від близького родича відповідача та його представника у судовому процесі, а згідно п.4 ч.1 ст.20 ЦПК України ця обставина є підставою для заявлення суддею самовідводу, що суддею зроблено не було.

    Додатково необхідно зазначити, що на слуханнях справи у першій та апеляційній інстанціях інтереси ТзОВ «Росинка» представляла нібито директор ТзОВ «Росинка» Сохацька Розалія Петрівна (мати Оскоріп Оксани Василівни). Заліщицьким районним судом повноваження представника Сохацької Р.П. взагалі ніяк не перевірялися, а у засіданні Тернопільського апеляційного суду Сохацька Р.П. відрекомендувала себе керівником ТзОВ «Росинка» та надала копію довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 08.04.09 року відповідно до якої раніше вона обіймала цю посаду (10:15:43 час звукозапису судового засідання від 07.04.16). Але згідно даних офіційного сайту Міністерства юстиції https://usr.minjust.gov.ua керівником та підписантом ТзОВ «Росинка» в період з 15.02.2016 по 24.05.2016 була Оскоріп Оксана Василівна. Цей факт під час судового засідання Апеляційного суду 28.04.16 змушена була визнати та підтвердити Сохацька Р.П. (10:28:50 час звукозапису). Тобто протягом судового розгляду у суді апеляційної інстанції та на останньому засіданні суду першої інстанції інтереси відповідача ТзОВ «Росинка» представляла належно не  уповноважена на це особа, що свідомо вводила суд в оману представляючись керівником ТзОВ «Росинка» та надаючи нібито підтверджуючу її повноваження керівника ТзОВ «Росинка» неактуальну довідку з державного реєстру.

    Після того, як ця обставина відкрилась у судовому засіданні – відбулось грубе порушення норм процесуального права, що має всі ознаки злочину. Невідомо коли і у який спосіб письмова довіреність «заднім числом» про право представництва інтересів ТзОВ «Росинка» Сохацькою Р.П. раптом виявилась підшитою в числі останніх документів до матеріалів цивільної справи. Зазначена довіреність долучена до матеріалів цивільної справи не передбаченим ЦПК України способом, тобто поза судовим засіданням, без оголошення усного чи подання письмового клопотання відповідача чи його представника, що мало бути подане (письмове клопотання) через канцелярію суду, долучена ця довіреність до матеріалів справи невідомо ким, невідомо де, невідомо коли та за яких обставин, довіреність просто підшито у самому кінці матеріалів справи (а.с.114). На жодному судовому засіданні питання про долучення до матеріалів справи такої довіреності судом не розглядалося, про це свідчать відповідні звукозаписи судових засідань. Таким самим способом без заявлення клопотань у суді першої інстанції були долучені до справи подані лжедиректором ТзОВ «Росинка» Сохацькою Р.П.  листи Відділу містобудування архітектури і індустрії Заліщицької райдержадміністрації та Відділу держгеокадастру у Заліщицькому районі, (а.с.81,82). Таким чином судами першої та апеляційної інстанції грубо порушено ч.1 ст.27, п.2 ч.1 ст.42; ч.1 ст.59 ЦПК України.



IV.  Колегія Апеляційного суду при розгляді справи 28.04.16 відмовила мені усно, а в засіданні 17.05.16 відхилила письмове клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме інформаційних довідок з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 116). Підстава відмови не зазначена,  а відповідно до звукозапису (час 15:10:53) причиною є те, що офіційні довідки належним чином не завірені. Вважаю, що судом протиправно проігноровано та не застосовано положення ч.2 ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.12 «Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, тобто судом не дотримано вимог  ч.2 та ч.4 ст.10, ч.4 ст.212, ч.1 ст.304  ЦПК України.



     При розгляді справи в першій та апеляційній інстанціях я, як представник позивачів, не пропустив жодного судового засідання, приходив відповідно і на слухання справи 17.05.2016 о 14:30. В канцелярії Апеляційного суду мене повідомили, що засідання відбудеться у залі №5. Через 2 години очікувань разом із представником відповідача Сохацькою Р.П. в коридорі біля п’ятого залу та в самому залі. Весь цей час, наголошую, я був поруч з представником відповідача Сохацькою Р.П. Аж раптом секретар судового засідання …  повідомила, що засідання  апеляційного суду і винесення оскаржуваної ухвали вже відбулося у залі №4, тобто без участі сторін. Але у вступній частині ухвали вказано, що представники сторін були присутні на розгляді справи, жодних винятків не зазначено. Тобто такими діями суд апеляційної інстанції грубо порушив мої права, як представника позивача, передбачені ч.2 ст.6 та ч.1 ст.27 ЦПК України.  



     Враховуючи все викладене вище та положення ст.ст. 324, 326, 327, 335, 336, 338 ЦПК України,



ПРОШУ СУД:



1. Відкрити касаційне провадження у справі.

2. Скасувати рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області у цивільній справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 17 травня 2016 року у цивільній справі №597/1226/15-ц, та направити вказану цивільну справу на новий розгляд до суду першої інстанції.



Додатки:



1. Дві копії касаційної скарги.

2. Квитанція про сплату судового збору від імені позивача … за подання касаційної скарги.

3. Довіреність про право представництва інтересів …

4. Копія Рішення Заліщицького районного суду по справі №597/1226/15-ц від 07 березня 2016.

5. Копія Ухвали Апеляційного суду Тернопільської області по справі №597/1226/15-ц від 17 травня 2016.







         Представник за довіреністю …