Ідея для мандрівки : ідеальна Жовква та романтичне Старе село

Якщо Львів ви вже обійшли вздовж і впоперек, а екскурсія "Золота підкова" теж у списку виконаних справ, то знайте, що Львівщина має ще чимало місць, які можуть вас вразити. Серед них і ідеальне місто Жовква та Старосільський замок - величезна споруда, яка, очевидно, доживає свої останні роки.

Отож, до Жовкви ми вирішили їхати автобусом зі Львова. Транспорт до цього містечка йде від автостанції №2, що на вул. Богдана Хмельницького. Ми приїхали до Львова електричкою, тож сідали на маршрутку №20, яка йде від церкви Святих Ольги та Єлизавети. Автобуси із даної автостанції на Жовкву їздять часто, тож щойно купуємо квитки, за шість хвилин вже й наш рейс. Квитки, до речі, коштують 12 гривень в одну сторону.

Місто, де все "по фен шую"

Їхати до Жовкви недалеко - якихось півгодини займає шлях в 25 кілометрів. Ми їхали туди вперше, тож попросили водія зупинитись нам в центрі. Однак ви й самі чудово зрозумієте, що вже приїхали: щойно побачите велику стару синагогу - виходьте!

Стара синагога - перша історична будівля, яка зустрічає гостей міста. Давно покинута, із вибитими шибками, облупленими стінами, однак згодом ми переконалися, наскільки оманливий її екстер'єр. 

Жовква - місто невеличке, обійти його вздовж і впоперек можна за годину-півтори. Та в нас було багато часу, тож ми вирішили нікуди не поспішати. Головні об'єкти міста: замок, римо-католицький костел із дзвіницею, ратуша, дві брами, які залишились від колишніх оборонних мурів та перероблений греко-католиками храм. Вічевий майдан - центральна площа міста, посеред нього стоїть стовп ганьби, біля якого колись поляки прив'язували селян за провини. По периферії площі і знаходяться головні архітектурні пам'ятки міста.

Спершу йдемо до замку. Вхід на територію коштує 10 грн. Якщо ж хочете походити відремонтованими залами, то доведеться дати ще десятку. А за окрему екскурсію - 50 грн. Внутрішній двір жахає. Стан будівлі, яка зустрічає євроремонтом фасаду, одразу за входом перетворюється на аварійні стіни, забиті дошками вікна та двері і продавлений місцями дах...

Однак одне крило всередині відреставроване. Це приміщення монетного двору та два поверхи над ним. В кімнатах після реставрації навіть залишили шматки фресок - все, що залишилося від колишнього оформлення тих часів.

Екскурсовод Оксана розповіла, що Жовква - це яскравий приклад ідеального міста, яке будували за канонами Ренесансу. Тобто, жодних випадкових будівель, жодних стихійних забудов - все на своєму чітко відведеному місці. Про це переконливо свідчить макет містечка XVII століття.

Після замку йдемо в костел Святого Лаврентія, його якраз реставрують, тож стіни покриті "лісами". Всередині фотографувати заборонено, однак екскурсовод розповіла, що саме в костелі поховані перші власники міста - родина Жолкевських. 

Автобусна зупинка розташована неподалік. Тож повертаємося до Львова. 

Замок на яйцях і молоці

До Старосільського замку ми вирішили добирались автомобілем. Добре, що охочі до подорожей друзі погодилися поїхати з нами власним авто. Їхати туди декілька хвилин, бо відстань від Львова - 17 кілометрів. Крім того, дорогу нещодавно якраз відремонтували.

Замок вражає своїми масштабами і своїм плачевним станом. Він - найбільший за розміром у всій Львівщині, але схоже на те, що стан його - із найгірших. Так, стіни на місці, і ще як-небудь тримаються купи прикраси на фронтоні. Але купи сміття, які місцеві "бережно" фасують в поліетиленові пакети і ховають в його підвальних поверхах, тріщини, крізь які може спокійно пройти людина, а судячи по запаху, одна із веж слугує громадським туалетом... Замок помалу вмирає, і ніхто не йде йому на допомогу.

Замок будували князі Острозькі наприкінці XVI століття. Оскільки будівля зводилась як оборонна фортеця, то є перекази, що поміж цеглин поміщали спеціальний будівельний розчин, замішаний на молоці та яйцях. Цим і пояснюють, що стіни пережили не одну осаду. 

У XVIII столітті тут був львівський арсенал, який сюди перевіз тодішній власник Адам Сенявський, а от за Чарторийських фортеця почала занепадати: господарі не хотіли кататися "на села". Останній власник - Альфред Потоцький вирішив пристосувати величезну будівлю під щось корисне. Тож свого часу замок був і винокурнею, і складом, і броварнею. Згодом поміж мурів почали будуватися селяни.

Зараз замок стоїть пустий. За кілька метрів від нього проклали колію, що теж йде не на користь побитим віками стінам...

В пресі згадується, що із закликами врятувати в твердиню колись виступала співачка весни Руслана, згодом місцевий підприємець обіцявся його відреставрувати вже до 2015 року, але віз і нині там.

Схоже, що в найближчі роки ситуація  і не зміниться. Тож на Старосільський замок варто глянути, доки він ще стоїть.

Жовківська "Морія"

Найбільша синагога Галичини варта окремої розповіді, тим паче, що вона чи не найскравіший спогад із Жовкви.

В замку можна попросити, аби вам відкрили синагогу. Вхід до неї коштує смішні гроші - 6 грн з людини. Однак за ці копійки ви побачите інший світ. Без перебільшень.

Друга світова не пощадила цю будівлю. Нацисти її підпалили, згодом впало склепіння, і хоч за радянських часів відбудували провалений дах, але будівлі це мало чим допомогло. Хоча, можливо, завдяки тому, що вона нікому не була потрібною, на її стінах до сих пір можна прочитати цитати з Тори та побачити залишки розпису інтер'єру.  Величезні колони, цегляні стіни - хоч споруді 400 років, але в тебе враження, що ти гуляєш по Морії - фантастичному вигаданому Толкіном місту, яке видовбали у скелях гноми - усе таке величне і старовинне.

Доки ми блукали синагогою, надворі на нас чекав сторож, який і відчиняв нам синагогу. Запитали його, чи можна піднятися на другий поверх будівлі - глянути, як це все виглядає трохи згори. Чоловік нам дозволив, хоча й попросив бути дуже обережними - все-таки будівля аварійна, сходи осипались, все таке благеньке і тримається на чесному слові.

Тож по кроку йдемо нагору, крізь тріщини в стінах пробиваються промені сонця - понищена синагога згори виглядає ще масштабніше. Однак на другому поверсі можна пройти буквально кілька метрів, все решта перекрите, тож повертаємося назад. Питаємо у сторожа, чи часто сюди заходять туристи? Чоловік каже. що не надто, а єврейська громада навідується взагалі чи не раз на рік.

До речі, жовківська синагога - найбільше у всій Галичині. Місцеві мріють, що колись тут відкриють музей юдеїв Галичини. Однак на це потрібна чимала сума грошей, яких, звісно ж, немає.

На місці колишнього єврейського кладовища зараз ринок. Тож не дивно, що через побиті вікна ми гуляли по синагозі під "чарівні звуки" української естради в обличчі Дзідзя.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.