Тернополянин подорожував Азією 9 місяців

На незвичайну подорож у пошуках самого себе зважився 21 жовтня 2017 року тернополянин Вадим Явич. Він на 9 місяців подався у Південно-Східну Азію. Пригодницька мандрівка розпочалась із Непалу і закінчилась на Філіппінах.

– Ця поїздка для мене – це в першу чергу пошук самого себе, – написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» мандрівник. – Все життя я намагався сформувати бачення свого шляху на основі ідей, які прийняті суспільством як моральні орієнтири, як життєві абсолюти. Сьогодні для мене настав час відставити всі умовності в сторону і спробувати подивитись на речі по-іншому, спробувати піти іншим шляхом. І не в тому справа, щоб шлях цей був якимось унікальним чи фантастично-захоплюючим. Справа в тому, щоб він був моїм.



































Катманду – суцільний базар

Вадиму захотілося знайти спосіб не почуватись так, ніби він марнує свій час, і кинути виклик власним страхам. Першою зупинкою мандрівника став Непал.

– Тут я отримав те, чого так довго прагнув, – каже Вадим Явич. – В міру наситившись західним світом, його підходами і формами, я нарешті досягнув чогось нового, того, що вже довго хвилювало мою уяву. Все тут створювалось людьми, які бачать світ не так, як ми з вами, які сприймають життя і його цінності зовсім по-іншому. Вони по-іншому думають, одягаються, будують свої будинки і храми, організовують свій життєвий простір і просто зовсім по-іншому живуть. Це все виглядає дуже екзотично, це захоплює і вражає.

Хлопець розумів, що для місцевих жителів духовні цінності набагато важливіші, ніж матеріальний світ, та все ж його здивували гори сміття на вулицях і те, що люди тут постійно плюють на землю.

– Весь Катманду – це просто один суцільний базар, – каже Вадим Явич. – Всюди ххтось обов'язково буде стояти-сидіти-лежати і пробувати щось вам перепродати. Крім того тут дуже мало красиво оформлених житлових будинків. Складається враження, що забезпечених людей тут майже немає.

Вразив звуковий армагедон

Окремої уваги, за словами мандрівника, заслуговує те, як місцеві жителі їздять. Таксист, який віз хлопця з аеропорту, після кількох протокольних фраз і запитань зізнався, що сьогодні перед тим як сісти за кермо курив траву. При цьому ще й нарікав, що останнім часом поліцейські більше не дозволяють їздити напідпитку, а от колись за цим ніхто не слідкував.

– Світлофори ніби то і є, але жодного робочого я не бачив, – каже тернополянин. – Пішохідні переходи є, але ніхто на них не звертає уваги. Повсюди стоять регулювальники, які пробують хоч якось весь цей хаос організувати. Громадський транспорт тут наче б то є, але чи мають вони стабільні маршрути я так і не зрозумів, тому що в кожному автобусі є «кондуктор», який на кожній зупинці на ходу вистрибує і починає кричати, куди вони їдуть.

Замість дотримання базових правил, у Катманду всі просто безкінечно сигналять і вважають, що це дає їм право позачергового проїзду. А враховуючи те, що на все величезне місто є лише кілька вуличок, куди не можна заїжджати транспортом, то скрізь розповсюджується звуковий армагеддон.

– Мене здивувало найбільше те, що місцевих все влаштовує, – каже Вадим. – Їм так зручно, вони по-іншому себе не бачать.

У Непалі мандрівник почував себе некомфортно, та все ж йому  було дуже цікаво подивитись на інші підходи до життя.

– Один тільки вид з літака на Гімалаї був вартий того, щоб сюди летіти, – додає хлопець. – Горизонт, розмальований західним сонцем у п'ять різних відтінків, я запам'ятав назавжди.

Еверест не піддався

Найбільш хвилюючою подією для Вадима Явича став похід до базового табору Евересту. Тернополянин мріяв підкорити вершину цієї гори, проте зазнав однієї з найбільших поразок в своєму житті.

– Затія, майже авантюра, яка мала стати для мене без перебільшення чимось визначним, стала натомість великим розчаруванням, – каже Вадим. – Мій похід до базового табору Евересту закінчився не в пункті призначення, а в лікарні. На жаль, після восьми ідеальних днів мене несподівно наздогнали мої дитячі хвороби і безглуздий збіг обставин не дозволив мені продовжити трек. Я зовсім не звик до таких розв'язок, тому був страшенно розчарований.

Проте завдяки цій поразці мандрівник зрозумів для себе одну важливу річ – інколи в житті корисно бути дурнем.

– Коли б я не спробував піднятися на Еверест, хіба б знав, як це, коли на висоті 5000 метрів вже не вистачає повітря для того щоб говорити чи просто нормально дихати, але іти далі все одно треба, – зазначає Вадим Явич. – Хіба б я знав, як це, дивитися на 700 метрів вниз і не уявляти, яким чудом тобі тільки що вдалось сюди піднятись. Хіба б я знав, як це, лягати спати при температурі -10 без жодного опалення і знати, що вночі буде ще холодніше. Хіба б я знав, як це, дивитися вночі на блиск засніжених вершин і не могти відвести від них погляд. Чи б я знав, що це за відчуття, коли за кілька годин ходьби до пункту призначення доводиться приймати рішення спускатись донизу.

Та попри невдачу, Вадим все ж надіється колись таки підкорити омріяну вершину.

Індія – країна контрастів

В Індії мандрівник пробув майже два місяці. За цей час він проїхав близько 5,5 тисяч кілометрів, відвідав два десятки міст, познайомився із сотнею людей.

– Індія просто неймовірно різноманітна в плані того, що вона може вам запропонувати, – зазначає Вадим. – Природа змінюється так швидко, що часом важко зрозуміти чи ти переїхав нічним автобусом в інше місто, чи якось випадково потрапив на літак і перелетів на інший континент. Сьогодні тебе сліпить гаряче сонце в пустелі біля Джайсалмеру, а через два дні ти вже вдягаєш теплий одяг і закриваєшся від вітру біля озера посеред гір в Удайпурі. Сьогодні ти ходиш босими ногами по м'якому піску на пляжі Гоа, а завтра вже лізеш в кросівках на вершину кам'янистої скелі в Хампі. Сьогодні ти дихаєш свіжим повітрям, проходячи повз чайні плантації в Уті, а після нічного переїзду зриваєш морські лілії, пливучи на човні через тропічні канали в Аллеппей.

В Індії все відрізняється від того, до чого звикли євпропейці. Це країна контрастів.

– Мене це усвідомлення найбільше пройняло в Агрі, – каже тернополянин. – Справа в тому, що там знаходиться Тадж Махал, який я без тіні сумнівів і з неймовірним з трепетом можу назвати найкрасивішим, що я коли-небудь бачив в своєму житті. Пройшовши крізь основні ворота, я ще кілька хвилин не міг повірити, що те, що я зараз бачу, існує насправді. Так, Тадж Махал вражає і вражає до глибини душі.

Мовний барєр і перенаселення

Однією з проблем, з якою стикаються мандрівники, є мовний барєр. Адже в Індії більшість людей не знають англійською жодного слова. Більше того, індуси в менталітеті мають одну дивну рису: вони ніколи не покажуть, що чогось не розуміють. Натомість будуть махати головою, говорити «а» або «ачча», показувати у випадковому напрямку, коли пробуєш розібратись, куди тобі йти, або в кращому випадку просто посміхатись, але прохання повторити чи щось уточнити туристу годі отримати. Збиває з пантелику ще й колосальна різниця в жестикуляції між місцевими і західними людьми. Тому в результаті мандрівник отримує багато курйозів, роздратувань і непорозумінь.

– Одна з найголовніших проблем Індії – це перенаселення, – каже Вадим Явич. – Я був вражений, коли дізнався, що лише 50 років тому тут проживало менше 600 мільйонів людей. Тобто всього за 50 років її населення більше ніж подвоїлось! Через таку величезну кількість людей від шуму і суєти нікуди не втечеш. Навіть у невеликих містечках і селах часто буває важко знайти хоч трохи спокою.

Нічийні корови і купи сміття

В Індії вразив тернополянина неймовірний бруд і сморід. Сміття тут прийнято викидати де попало. Так, наприклад, коли індуси їдять щось в потязі, всі відходи викидають просто на підлогу, те саме робиться й на вулицях.

– Крім того тут величезна кількість нічийних корів, які без нагляду тиняються вулицями, їдять сміття і, звичайно ж, де попало залишають за собою екскрименти, – розповідає Вадим Явич. – Тим самим займаються і безліч бездомних собак. В Індії абсолютною нормою вважається справляння нужди в першому  ліпшому місці.

Окремо варто згадати про відношення до жінок. Своїм сексизмом Індія славиться на весь світ.

– Подорожуючи цією країною, я часто не міг зрозуміти, що я бачу: сексизм чи намагання спокутувати свою провину за сексизм, – розповідає хлопець. – На вокзалах для чоловіків і жінок окремі черги, в поїздах і метро є окремі вагони для жінок  тощо. На вулиці 9 з 10 жінок носять традиційних одяг, в той час як 9 з 10 чоловіків носять джинси, брюки, сорочки і футболки.

Індійський час і білі люди

В Індії Вадиму Явичу довелося вчитись бути терплячим. Навіть самі індуси жартують, що є нормальний час, а є індійський час.

–  Якщо тобі кажуть, що йти кудись 5 хвилин, значить йти туди насправді хвилин 15, якщо кажуть, що їжа буде за 10 хвилин, значить чекати насправді ще пів години, – розповідає мандрівник. – Зі всіх потягів, якими я за два місяці їхав, жоден не прибув вчасно. Запізнення були від 15 хвилин до 2 годин. Індуси ніколи нікуди не спішать і взагалі не розуміють, що це таке і навіщо це робити.

На білих людей тут звертають особливу увагу.

– Для багатьох місцевих біла людина – це обов'язково багатий і забезпечений лорд, для якого гроші як туалетний папір, – зазначає мандрівник. – Тому торгаші часто називають ціну вдесятеро вищу нормальної. До того ж в Індії немає нічого безкоштовного. Коли хтось з доброю усмішкою пропонує вас підкинути, очікуйте в кінці за це заплатити.

Від поїздки Вадим Явич отримав цінний урок – прийняв себе такого, яким є.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.