«Емігранти»: двоє в прямокутнику абсурду. Тривають "Тернопільські театральні вечори"

Декорації в сірих тонах –  два стандартні ліжка із сірими коцами, сірий стіл, два сірі стільці, горнятка і бутафорні валізи. У маленькій кімнатці-комірчині під сходами, де немає вікон, мешкають двоє безіменних емігрантів. Вони ніби замкнені у прямокутнику абсурду, тому їхня дійсність ще трагічніша. Один із них – інтелігент, який мріє написати книгу про свободу. Він покинув свою країну, щоби відчути її звабливий подих, але у це підземелля долітають лише бентежні звуки життя, які навіть не пахнуть свободою. Герой Юрія Хворостенка – це прокурор-обвинувач та адвокат-захисник в одній особі. Його напарник по сцені Василь Коржук блискуче зіграв такого собі першого парубка на селі, який вміє прикрасити жорстоку дійсність своїми фантазіями. Між цими двома персонажами, які опинилися на дні світу у кімнатці без вікон, точитиметься діалог, який щоразу підкреслюватиме їхню приреченість та безнадію. У момент найвищого напруження згасне світло, тож глядачі ще більше вслухатимуться в тривожні голоси акторів, які продовжать свою сповідь при мерехтінні свічки.

Персонаж Василя Коржука мріє повернутися до дружини і дітей з валізою зароблених важкою працею грошей. Спочатку він планує добряче відпочити – тиждень полежати у саду, тоді три дні гуляти, запросивши на бенкет усе село. І лише після цього збудувати будинок на два поверхи і перебратися разом із сім’єю подалі від тещі та тестя. А поки що він не живе, а існує в чужій країні, гарує на важких роботах – копає каналізацію і складає зароблені гроші, зашиваючи їх в іграшкового собаку.

Світ замкнувся на безнадії цих двох, тому навіть сокира чи краватка, підвішена до лампи, не вирішить їхню долю. Вони застрягли між рідною і чужою країнами, тому ніколи не повернуться додому.

Гуру абсурдизму Славомір Мрожек, який і сам був емігрантом, пишучи цю комедію у 1974-му році, ніби передбачив, що настане такий час, коли його п’єса точно накладеться на українську дійсність і на людей, які  намагаються вижити і таки відчути присмак свободи.  

Після вистави в драмтеатрі ще довго не вщухали овації. Актори разом із режисером-постановником кілька разів кланялись на чотири сторони. 

- Вистава зачепила за живе, - каже тернополянка Галина Філіпняк. - Я сама була заробітчанкою, тому дуже добре розумію героїв, які ведуть розмови ні про що, забавляються спогадами про колишні часи, мріють про світле майбутнє і змушують себе перебувати у добровільній тюрмі. Хоча ніхто не може гарантувати, що вони повернуться додому, що на них там чекають, що вони будуть щасливими. Сьогодні я ніби знов опинилася на заробітках.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.