Чому тернополяни не бояться шукати любов в Інтернеті? Історії з життя

Думка про те, що Інтернет-знайомства – справа не серйозна, нині вже далеко не така поширена, як це було кілька років тому. Віртуальні стосунки, які мають щасливий кінець, для багатьох закоханих уже стали реальністю.

Тернополяни Іванка та Володимир Виноградові познайомилися в 2004 році в Інтернеті. Вони переписувалися в чаті на одному з порталів. За словами жінки, тоді там «сидів» майже увесь Західний регіон країни.

Спочатку були друзями

— Тоді ще комп'ютерні технології не були настільки розвинутими, як зараз, — розповідає вона. — Я вчилася в університеті, вільного доступу до Інтернету в мене не було. Чим жила? Дім-наука, наука-дім. У вільний час ішла в комп'ютерний клуб. Одного разу ми з Володею і списалися.

Поступово Іванка та Володимир почали вивчати один одного. Між ними була відстань — він був на п'ять років старший і працював у Тернополі, вона — студентка, навчалася в одному з вишів у Львівській області. Але попри географічну відтань у них було так багато спільних тем для розмови. Тому вони охоче знову заходили в он-лайн, щоб поговорити та поділитися про пережите.

— Ми домовилися писати листи на електронну пошту, кожен розповідав про щось своє, а потім інший відписував, — продовжує Іванка. — Ми були друзями. Ніхто з нас на той час не планував, що наші розмови зрештою переростуть у щось набагато серйозніше. Із часом Володя прислав мені свою фотографію. Просив взамін мою, але я тривалий час не хотіла її давати. Пізніше, коли побачила в ньому приємного співбесідника й гарну людина, вирішила відправити знімок поштою (тоді ще не було сканерів).

Через півтора місяці активного листування пара вирішила зустрітися. Як розповідає співрозмовниця, Володя приїхав у її рідне місто - Борислав. Напевне, саме тоді вони оцінили один одного не просто, як юзери, а вже як хлопець і дівчина. Перша іскра кохання спалахнула.

— Ніхто нікому не пропонував зустрічатися, воно якось само собою вийшло — уперше взялися за руку, уперше поцілувалися, — говорить Іванна. — Протягом трьох років ми так і спілкувалися: то через Інтернет, то їздили один до одного в гості. Щоразу, коли Володя приїжджав до мене, то дарував мені м'яку іграшку. У мене до сих пір збереглася вся колекція (посміхається — прим авт.). Коли я закінчила університет, ми вирішили одружитися. То було 7.07.2007. У мене чомусь була така мрія, і от коханий вирішив її втілити в реальність. Із часом у нас народився синочок Денисик.

Більше шансів на щасливий кінець

На переконання жінки, віртуальні знайомства мають більше шансів на щасливий кінець. Тим паче, якщо люди перебувають на відстані один від одного.

— Ми рідко бачилися, тому дуже сумували один за одним, — наголошує вона. — А коли бачилися, то отримували величезний емоційний заряд. Із нетерпінням чекали кожної наступної зустрічі. У листах я могла йому сказати все, про що б змовчала, дивлячись в очі. Ми відкривалися один одному на всі сто, і це нас зближало. Мінус — у тому, що на святкування ми часто ходили по-одному. Усі друзі знали, що ми зустрічаємося, але можливості прийти разом на свято не завжди виходило — заважала відстань.

Зрештою закохані вирішили одружитися. Спільного побуту вони не боялися, адже були впевнені, що разом здолають будь-які труднощі.

— Ми насправді дуже різні, як і плюс і мінус, тому й притягнулися один до одного, — зауважує Іванка. — Я більш імпульсивна, енергійна, компанійська. А Володя в мене — спокійніший, врівноважений. Коли мій темперамент заважає, то коханий вміє знайти вихід із ситуації. Нам добре разом.

На питання, чи заслуговують віртуальні стосунки право на існування, жінка відповідає стверджуюче. Вона переконана, що людині простіше розкритися, якщо вона спочатку не бачить людину в обличчя.

— Нічого приховувати, не потрібно справляти враження, видумувати щось, можна бути самим собою, — акцентує вона.

Ще одна пара, котру звели великі простори Інтернету - Мар'яна Кислинськата Іван Дубчак. 

— Ми познайомилися у ВКонтакті, я просто долучила його до друзів, — розповідає дівчина. — На перший погляд Іван видався мені доволі симпатичним хлопцем, але ніяких стосунків ні я, ні він не планували. Ваня писав запитував у мене, як справи ще щось, я відписувала, і то не завжди — через раз-два. Із кожним повідомленням я розуміла, що він — розумна та цікава особистість. Тож, коли Ваня попросив мій номер телефону, я не сперечалася.

Уперше тернополянин привітав свою нову знайому на День народження. Приємні слова та чарівний чоловічий голос, який звучав у слухавці телефону, дуже сподобалися Мар'яні. Потім вони вирішили зустрітися. Але тут трапилася несподіванка ...

— Дорогою в мене, по-моєму, зламався каблук, я повернулася додому, — розповідає дівчина. — Тим часом Володя чекав на мене. Я не телефонувала, і він уже подумав, що я жартую над ними і не прийду. І коли він уже збирався іти додому, я подзвонила й сказала, що сталася неприємність, але я скоро буду. Так ми й почали зустрічатися.

Минуло півроку. Іван вирішив підготувати для коханої святковий сюрприз. За словами співрозмовниці, він влаштував романтичний вечір.

— Я прийшла у кафе, а там — суцільна темрява, посередині кімнату — столик, на ньому — свічки, довкола — море квітів, грає моя улюблена музика, — це було казково, — захоплено продовжує вона. — Загалом Ваня вміє влаштувати приємні несподіванки. Він часто дарує великі оберемки квітів, кожен подарунок готує зі смаком, враховуючи найменші дрібниця. Зізнаюся, він більший романтик, ніж я. Але мені дуже приємно, як і кожній дівчині.

Із власного досвіду Мар'яна пересвідчилися, що шлях зустрічі двох закоханих сердець — у кожного різний. Їм судилося зустрітися в Інтернеті. І вони — щасливі. Тож не варто упускати можливість зустріти своє половинку, де б вона не була. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.