Якщо не пощастило з першим шлюбом, то може поталанити з наступним. Так чи ні? А тут вже кожен сам кує своє щастя.

Для одних помилки минулого стають цінним уроком, який вчить змінити своє ставлення до сімейного життя. А інших старі гріхи нічого не вчать і вони знову ж наступають на одні й ті ж граблі.

Раніше наші прадіди чи прабабусі вибирали собі дружину чи чоловіка на все життя. Навіть, якщо не любили, то мирилися. Ті, кому пару підбирали батьки, змушені були смиренно поводитися до кінця свого життя. Розлучення було ніби клеймом, яке людина отримувала у спадок. Нині часи змінилися і розлучення не сприймається, як щось жахливе. Доволі часто сучасні подружні пари навіть не хочуть боротися за збереження сім’ї, коли їм щось не подобається. Але є й такі, які болісно переживають розпад родини. Втім, як би там не було, психологи запевняють: завжди можна шукати шляхи для примирення, якщо він і вона хочуть того, але якщо перший шлюб не вдався, то не варто зневірюватися і вважати, що життя зупинилося. Нові стосунки,– чудова можливість виправити помилки минулого.

Зневірився у любові

Двадцятисемирічний Євген (прізвище редакції відоме – прим. авт.) розлучений уже два роки. У шлюбі прожив неповних чотири роки. Переживши зраду першої дружини, чоловік зарікся поки що зав’язувати серйозні стосунки.

- Я працював на заробітках, хотів, щоб у нас з дружиною було забезпечене майбутнє, - розповідає він. – Додому приїжджав рідко – раз у півроку, і то на тиждень-два, а потім знову працювати. Дружина спочатку ніби була задоволена. Та й не дивно, я постійно привозив кругленьку суму, за яку вона могла придбати те, що хотіла.

Уже через рік, два, за розповіддю чоловіка, зароблені ним гроші не приносили парі великої радості. Між чоловіком і жінкою почалися сварки.

- Ми навіть по телефону сварилися, - зізнається він. – Я – там, вона – тут, ніби мали сумувати. Але нам було чомусь не до того. Юля перестала мені довіряти, казала, що я її не ціную, покинув, а їй, як жінці, потрібен чоловік, який буде поруч. Я не розумів, чому виникло таке ставлення, адже ми вирішили разом, що після одруження я поїду на заробітки, щоб ми з часом могли купити власне помешкання і жити окремо від батьків.

Конфлікти у молодій сім’ї загострювалися, поки все не почало розвалюватися…

- Якось у черговий раз, коли ми сварилися через роботу, вона мені сказала: «Женя, ти знаєш, а мабуть, і не приїжджай, я зустріла іншого, він, на відміну від тебе, завжди поруч», - зізнається співрозмовник. – Ми розлучилися… Ось так і вір в любов.

Наразі Євген аналізує свою поведінку. На питання, чи зрозумів, чому розпався шлюб та чи бачить в тому свою провину, він, трохи подумавши, відповів: «Напевне, їй потрібно було більше уваги. Але я ж старався для нас обох. Коли привозив гроші, то все було добре, а потім – сварки. Може, вона давно з кимось іншим зустрічалася…» До другого шлюбу чоловік поки що не готовий – заліковує рани. Каже, що тепер не знає, чи зможе довіряти жінкам. Тому серйозні стосунки зав’язувати не поспішає.

У розпаді завжди винні двоє

Після розриву стосунків на серці залишається рана, часто людина втрачає віру в інших людей.  Адже ми покладаємо на близьких і коханих людей надії, впускаємо їх у своє життя і серце, а іноді і покладаємо на них частину відповідальності за свою долю.

Часто стосунки можуть розпадатися через зраду – чи то фізичну, чи моральну, коли партнери думками давно не живуть один з одним.

Психолог Антоніна Богачук розповідає, що існує така теорія: представники чоловічої статі більш полігамні особи, тому фізична зрада для них – це один із способів енергетичної розрядки. Тому зазвичай стосунки на стороні не мають для них серйозного значення. А от зрада жінки – це вже інше питання. Вона – емоційна натура і сприймає стосунки на більш глибокому емоційному рівні, частіше прив’язується до партнера у психологічному плані. Як би там не було, зраду варто пробачити, якщо стосунки того варті.

- Люди повинні навчитись відпускати ситуацію, якщо справді дорожать один одним, - говорить Антоніна Богачук. – Пара повинна зрозуміти, що не може бути винним тільки чоловік чи тільки жінка, завжди є вина обох. Скажімо, якби жінка розділяла інтереси і проявляла увагу до чоловіка, не «пиляла» його за дрібниці, а вчилась розуміти, то і чоловік би їй не зраджував. Так само і в чоловіка завжди є час для превентивних заходів. Зрада фізична - ще не біда, а лише тривожний сигнал. Але щоб відчути недобре, потрібно бути уважним до своєї жінки. Як утримати жінку від зради? Стати Чоловіком і дати їй відчути себе Жінкою, а не прислугою, нянькою або іграшкою із секс-шопу. Жінкою красивою, бажаною, коханою! І бути готовим дарувати їй це відчуття кожен день.

До краху сім’ї можуть призвести й різні побутові негаразди, матеріальні труднощі, непорозуміння з батьками одного з подружжя тощо. У будь-якому випадку розпаду сім’ї можна уникнути, якщо і чоловік, і жінка будуть готові усвідомити частку своєї вини.

- Потрібно зупинитись і замислитись: а що я роблю не так? – каже пані Богачук. – Усі проблемні питання можна вирішити тільки разом. Після пережитих травм сім’я може тільки зміцнитись, возродитись ще в кращий бік. Якщо ж помилки минулого не усвідомити і почати будувати нові стосунки з незалікованими ранами, є великий шанс наступити на ті ж самі граблі.

«То був початок кінця…»

Життя довготривале і сповнене різних несподіванок – як приємних, так і не дуже. Тому, навіть, якщо перші стосунки не вдалось зберегти, не потрібно опускати голову, завжди можна вірити в щасливий другий шанс.

Тернополянка Ольга (прізвище відоме – прим. авт.) прожила в шлюбі півтора року,  але вірить в те, що, незважаючи ні на що, кожна людина заслуговує на другий, щасливий шанс.

- Коли ми тільки познайомилися з колишнім чоловіком, то обоє були ніби в тумані, нам здавалося, що світ зупинився довкола нас, - розповідає вона. – То були взаємні почуття. До весілля ми ні разу з ним не сварилися, думали, що кохатимемо один одного все життя. Жили у батьків – то у моїх, то у його. Коли спробували пожити окремо від рідних, тільки він, я і малюк, то вже, напевне, було запізно. То вже був початок кінця… Побутові сварки настільки нас виснажили, що ми вирішили розлучитися. Нашому синочку Давиду було всього три місяці.

За словами жінки, вона важко переживала той факт, що сім’я так швидко розпалася. Згідно із законом, подружжя не розлучають, поки дитині не виповниться рочок. У пари було дев’ять місяців, аби передумати та змінити рішення. Але, мабуть, не судилося. Жінка визнає, що в тому, що шлюб розпався частково є і її вина. Адже, по-суті, завжди винні обоє. Їй забракло терпіння та бажання миритися, йти на поступки. Але вона завдячує Богові за увесь безцінний досвід, який він їй подарував.

«З колишнім – ліпші друзі»

Хтось після розлучення поспішає зав’язати носі стосунки, а хтось не може відмовитися від попередніх.

Марина розлучилася з чоловіком три роки тому. Але з колишнім вони й досі – ліпші друзі.

- Хоч і не живемо разом, але продовжуємо дружити, - каже вона. – Кожен із нас розуміє, що продовження сімейного життя неможливе, але від дружби відмовлятися ніхто не хоче.

- Я хочу, аби майбутній чоловік міг бути опорою в родині, стіною, за якою завжди можна сховатися, - акцентує Марина. – Зі свого боку, я зрозуміла, що потрібно менше критикувати коханих, вміти поступатися та цінувати того, хто поруч.

Скільки пар - стільки й історій щасливого чи нещасливого кохання. Головне – не зупинятись, аналізувати і рухатися далі. Адже життя довге і прекрасне.