Виставки в обласному художньому та краєзначому музеях, творчий вечір, орден «За розбудову України» – так відзначив своє 90-річчя заслужений художник України Ярослав Омелян.
Журналісти недарма нарекли його «королем екслібрисів», адже у творчому доробку почесного тернополянина, відомого митця Ярослава Омеляна майже півтисячі таких графічних творів.
З нагоди свого 90-річчя художник подарував 460 екслібрисів Тернопільському обласному художньому музею, а 25 графічних малюнків – обласному краєзнавчому музею. 4 січня на творчому вечорі «Висока зоря Ярослава Омеляна» заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра вручив ювіляру орден «За розбудову України». До речі, це перша така відзнака на Тернопільщині і 371-а в Україні.
Табори, небезпека, кохання
Ярослав Омелян народився 1 січня 1929 року у с. Мшана Городоцького району, що на Львівщині. Ходив до школи ще за Польщі, закінчив 4 класи. Окрім нього батьки мали ще трьох старших синів. Перший помер немовлям, другий – у трирічному віці, а третій – 22-річним загинув в УПА.
Ще юнаком майбутній художник отримав 9 років сибірських таборів. На той час його тато – український патріот сидів у тюрмі. На заслання Ярослава відправили разом із 52-річною мамою у 1950 році. З собою взяли лише перину та ікону Гошівської Матері Божої.
– Я виріс на віршах Шевченка, які мені, маленькому, читав батько, – зазначив Ярослав Омелян. – Тож у найважчі хвилини життя сили мені завжди давали саме рядки «Кобзаря».
За час заслання тричі опинявся на порозі смерті, проте зумів вижити і, навіть, зустріти своє кохання – музу і майбутню дружину Любу. Познайомились на баржі, якою заарештованих українців-галичан везли у табори для спецпоселенців. Це було влітку 1950-го. Одружилися вже на волі – навесні 1959 року. Прожили в парі майже 70 років. Рік тому пан Ярослав овдовів.
Створив майже 500 екслібрисів
З нагоди 90-річчя митця у Тернопільському обласному художньому та краєзнавчому музеях відкрили його персональні виставки. Також 4 січня у краєзнавчому музеї відбувся творчий вечір «Висока зоря Ярослава Омеляна», під час якого художник отримав орден «За розбудову України».
Виставку екслібрисів «Книжкові знаки пам’яти» упродовж січня можна оглянути в Тернопільському обласному художньому музеї.
«Книжкові знаки пам’яти» – особливий розділ творчого здобутку знаного тернополянина, присвячений видатним постатям українського державотворення, культури, військовим діячам і духовним лідерам нашого народу. Загалом в експозиції представлені 460 екслібрисів. Усіх їх Ярослав Омелян подарував Тернопільському обласному художньому музею.
Кожний екслібрис – композиційно довершена маленька розповідь про ту чи іншу людину, вважають мистецтвознавці. Автор знаходить виражальні засоби, які найповніше характеризують та інформаційно розкривають особу, якій присвячений книжковий знак. Сотні екслібрисів дають можливість не тільки насолоджуватися художнім втіленням авторського задуму, а також є прекрасними «посібниками» з історії України.
Ярослав Омелян – старійшина тернопільського мистецького цеху, – зазначив директор Тернопільського обласного художнього музею Ігор Дуда. – З 1959 року живе у Тернополі. Це людина важкої долі.
Ювіляр додав, що у своїх творах передав те, через що довелося пройти у житті.
Твори подарував музеям
У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї представлені півсотні живописних і графічних творів митця. Це виставка творів, написаних під час заслання у Сибір із 1950 до 1959 року.
На сибірських малюнках зображені люди, з якими я разом був на засланні, – каже Ярослав Омелян. – Їх вже нема серед живих.
25 графічних малюнків художник передав на зберігання у краєзнавчий музей.
Примітно, що Ярослав Омелян володіє різними техніками – живопис, темпера, акварель, гравюра, ліногравюра, цинкографія, пастель, олівець, монотипія, туш, гратографія. Художник знає п’ять мов. А ще пан Ярослав – щасливий батько, дідусь і прадід.
У мене крутий тато, – зазначив на ювілейному вечорі син митця. – Він навчив мене плавати, ходити на лижах, кататися на ковзанах, грати у шахи, фотографувати. Ми жили разом і я вчився у нього, як бути чесним українцем, жартувати, сміятися над собою, а коли рік тому хворіла наша мама, він дав мені такий урок любові і терпіння, що я його довго не забуду. Те, що він крутий дід підтвердить внук Максим, а який він прадід, хай років через десять розкаже правнук Ростислав.
