Вироби Тернопільського фарфорового заводу колись славилися на всю Україну і не тільки. Чайні та кавові сервізи, а також різноманітна сувенірна продукція довго не залежувалася на полицях. Проте у 2006 році завод закрили, тому фарфор і фаянс місцевого виробництва стали історією. З ностальгією згадували і показували посуд з приватних колекцій тернополяни на одноденній виставці в арт-кафе «Коза».

Фарфоровий проіснував 42 роки

Розвиток фарфорового виробництва на Тернопільщині розпочався з відкриття в 1964 році Тернопільського фарфорового заводу, який спеціалізувався на випуску чайно-кавових сервізів, кухонних, столових наборів та сувенірно-подарункової продукції. Підприємство задовольняло попит населення Західної України та інших регіонів на різноманітний фарфоровий посуд. Звернення у формотворенні та декоруванні виробів до народної тематики в 1960-1980-х рр. було особливо актуальним. Тоді в Україні активно розвивалися промисли художньої обробки дерева, декоративного підлакового розпису, художньої вишивки. Тернопільські митці не залишилися осторонь від загальноукраїнських процесів і відображали у фарфорових виробах національний колорит, інтерпретуючи народне мистецтво до нових естетичних вимог. В оздобленні переважали рослинно-квіткові композиції та фольклорні мотиви. В останніх декор ґрунтувався на основі елементів народної творчості та використанні сюжетів на літературно-пісенну тематику.

Проіснувавши 42 роки, Тернопільський фарфоровий завод у жовтні 2006 року став банкрутом. 1400 працівників залишились без роботи. Наразі приміщення підприємства – руїна. Лише невелика його частина використовується як склад для будівельних матеріалів, а решта пустує.

Написала про художників заводу

На відкритті одноденної виставки виробів Тернопільського фарфорового заводу кандидат мистецтвознавства, викладач кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх викладання ТНПУ ім. В. Гнатюка Світлана Вольська розповіла про художників цього підприємства. Їхню творчість вона  дослідила у своїй дисертації.

– Організовував виробництво Дмитро Павлусик, – каже Світлана Вольська. – Першим художником заводу був Петро Тарасенко. Його прості, наближені до геометричних форми, на думку багатьох художників-фарфористів, були одні з найкращих, наприклад, сервіз «Ранок».

Художники Віктор Колісник і Євген Овчарик мали на заводі свою майстерню. Віктор Колісник декорував посуд квітами, птахами, оформлював багато закладів масового користування, у садочках було чимало його тарелей.  Художниця Марія Терещук тяжіла до народних мотивів. Вихованець Одеської школи, який вчився у знаного художника Михайла Жука, Віталій Горолюк був відомим своїм особливим художнім розписом, який дуже відрізнявся від основних. Митець використовував комбінацію фарб кобальта і золота. Стилізований стрічковий орнамент та вільний рослинний розпис густо вкриває поверхню сервізів чи окремих виробів, оформлених Віталієм Горолюком.

За словами Світлани Вольської, спочатку тернопільська порцеляна була білою, відтак у зв’язку з тотальною економією, стала сіруватою. Для того, щоб якось прикрасити цю сірість, художники придумували суцільні узори.

Мріє про музей фарфору

Ідея організувати одноденну виставку домашнього посуду з клеймом Тернопільського фарфороворового заводу належить історику, краєзнавцю Сергію Ткачову. До речі, він також запропонував створити музей місцевого фарфору.

– Із 15 фарфорових заводів України сьогодні не працює жоден, – зазначив Сергій Ткачов. – На Західній Україні після війни створили два заводи – Тернопільський і Бориславський, які обслуговували весь Радянський Союз. На цих підприємствах виготовляли й ексклюзивну, в основному виставкову продукцію.

За словами пана Ткачова, перша виставка, на якій представили ТФЗ, відбулася в Львівському музеї етнографії. На ній представили вазу з ликом Леніна, котра досі там зберігається.

– Дублі продукції фарфорового заводу, мали передавати в обласний краєзнавчий музей, – каже Сергій Ткачов. – Але чи вдасться тепер відтворити всю колекцію, невідомо. Існує два каталоги з продукцією Тернопільського фарфорового заводу, проте жодного з них у місцевих бібліотеках і архівах нема.

Посуд нагадує про батька

Тернополянка Інна Якубишина на виставку прийшла разом зі старенькою мамою і принесла кілька експонатів.  Жінка розповіла про свого батька, який у свій час працював головним теплотехніком і був одним із будівничих заводу.

– Моя мама – лікар, викладач інституту, отримувала 200 рублів зарплати, тоді як тато, будучи фарфоровиком, мав 160-170 рублів. Батько мав середню спеціальну освіту, бо вищої з виготовлення фарфору не було. Він їздив вчитися по різних заводах України. Досвід будівництва фарфорового заводу з Тернополя на Кубань їздили переймати два десятки чоловіків. Батько казав, що найкращий той фарфор, коли крізь нього можна читати газету.

За словами пані Інни, свого часу на вазах було модно малювали портрети людей. Таку послугу теж надавали на фарфоровому заводі. Тернополянка з ностальгією пригадала про великий музей порцеляни, що був навпроти робочого кабінету її батька.

• Я часто бувала там в дитинстві, – каже жінка. – Там були унікальні речі, але ніхто вже не знає, де тепер ці експонати.