Занурення в казку Світла і Тиші від львівської художниці

Великоформатні полотна молодої львів’янки з перших секунд занурюють в особливу атмосферу, у внутрішній світ художниці Олени Каїнської. Вражають яскраві кольори та численні символи. До кожної картини є авторське роз’яснення, аби глядачу було простіше зрозуміти, що саме хотіла «сказати» мисткиня.

Персональну виставку робіт Олени Каїнської «Світло приходить з Тиші» можна оглянути у тернопільській галереї «Бункермуз» до 26 грудня. Тут представлені 14 полотен, які допомагають віднайти власне внутрішнє світло. Компонуючи експозицію,  авторка прагнула, щоби глядачі сприймали картини як подорож її внутрішнім світом. Спеціально для цього підібрала твори, заряджені добром, світлом, ніжністю, позитивом, бо хотіла, щоби після побаченого в душах відвідувачів залишався вогник тепла.

У простих формах – складний зміст

Художниця розповіла, що це її перша персональна експозиція, яку прагнула зробити саме в цій галереї, зважаючи на дуже затишний, окреслений і гармонійний простір.

• Мені дуже подобається, коли люди світяться, коли з них іде дуже чиста, повітряна, легка енергія, – каже Олена Каїнська. – Це відбувається тоді, коли вони щасливі, здорові, задоволені, радісні, розслаблені. Проте у повсякденному житті це світло щоразу губиться, тому що постійно зростає навантаження через клопоти і турботи. Віднайти його можемо з допомогою тиші, коли зосереджуємося, молимося, медитуємо.

Олена Каїнська любить мандри. Багато подорожувала країнами Сходу, була в Індії.  Натхнення на створення нових полотен художниці дають книжки і музика. Працює акрилом на полотні, через прості форми передає складний зміст. Кожна її робота сповнена символів.

• Я хочу повернути людям чисті, щирі та безпосередні переживання навколишнього світу, які були в нас у дитинстві, – каже Олена Каїнська. – Діти сприймають світ таким, яким він є, і проживають його напряму, без розмірковувань. Мої картини по-дитячому прості й безпосередні, вони допомагають пригадати дитячий стан безпеки та довіри, стан цікавості до світу, казковості, любові. Так ніби тебе тримають на руках і розповідають казку. Ми забули відчуття безпеки, коли про нас турбуються та нас люблять. Якщо його пригадати і відновити довіру, світ повернеться до нас своєю доброю стороною. Ці картини – як портали в повернення до чистого дитячого стану та радості буття.

Спокій знаходить у малюванні

Мисткиня віднаходить свій внутрішній спокій у процесі малювання, яким захопилася не так давно. За освітою вона філолог, працювала копірайтером у сфері ІТ, але це не приносило їй задоволення. Віднайти справжню себе допоміг живопис.

Поштовхом до малювання стало знайомство з двома київськими художниками Анатолієм Криволапом і Максимом Дідиком.

• Якось ми сиділи в Макса на дачі, що знаходиться в селі поблизу Яготина, – каже художниця. – Я була там як гостя. Макс мене запитав, чи я коли-небудь пробувала малювати. Почувши у відповідь, що ніколи нічого подібного не робила, він запропонував тиждень попрацювати в його майстерні і спробувати щось створити. Мені сподобалося. Відтоді я почала малювати вдома.

Поступово сталося так, що малюванню дівчина приділяла більше часу, ніж іншій роботі. В результаті вона залишила своє місце праці в ІТ, аби повністю присвятити себе творчості.

Олена Каїнська розповіла, що вірить у символи. До речі, на шиї вона носить ланцюжок із кулоном у формі ока.

• Символ ока для мене – це можливість бачити щось таке внутрішнє, що закрите від сторонніх очей, – пояснює вона. – Це бачити взаємозв’язки, якісь речі в людях, які не є очевидні, бачити поза тим, що видно, тобто читати між рядками. В мене є багато очей на картинах. Це символ мудрості, бачення, відкритого розуму, інтуїції.

Про картини з резиденції у Травневому

Олена Каїнська – учасниця кількох мистецьких резиденцій. Каже, що найбільш близькою для неї стала резиденція імені Назарія Войтовича, що в с. Травневе на Тернопільщині. Саме там дівчина створила дві картини, які представила на виставці, – «Прозорце» і «Грація того, хто не володіє лінією досконало».

Ось як вона описує першу: «Прозорце» болгарською мовою означає вікно. На картині зображене прочинене вікно, за яким видно красивий пейзаж. Вдалині стоять три гори, кудись далеко біжать три річки, по боках стоять три сосни. На підвіконні лежать три яблука і три груші. Прочинене вікно і далекий пейзаж символізують відхід душі у новий кращий світ, народження її у Царстві Духа. Це трансформація горя в чисту любов. Число три – це ключ часу – минуле, що переходить у теперішнє, а те, у свою чергу – в майбутнє. По боках від вікна стоять два світильники, що символізують рід, світло, що йде від предків,  маму й батька. Гасова лампа означає предків по чоловічій лінії, а лампадка – по жіночій».

А так художниця трактує другу – «Грація того, хто не володіє лінією досконало»: «Величезний войовничий кабан загубився в полі кукурудзи. Здавалось би сильний кабан може підм’яти під себе кукурудзу та з легкістю вийти на волю, та кукурудза ніби тримає його невидимими ниточками. Кабан розгубився і не знає, що йому далі робити. Даний образ символізує втрату людиною свободи. На перший погляд, людина може робити те, до чого вона прагне, і про що мріє, та незримі ниточки соціальних умовностей і родинних зв’язків міцно тримають людину, не даючи вийти «із поля кукурудзи». В усіх світових культурах кабан символізує силу та войовничість. В моїй картині кабан є образом юного Назарія Войтовича (наймолодшого героя Небесної Сотні), що взяв на себе відповідальність, зумів вийти із поля кукурудзи, ринувся на захист свого краю і загинув від кулі. Під час створення картини до мене підійшов пан Юрій, батько Назарія, і розповів історію, як він ходив на полювання на кабана і зустрів його в полі кукурудзи».