Дає нове життя мертвим деревам

Робота із деревом дає масу задоволення, стверджує 51-річний тернополянин Юрій Плесюк, однак не заперечує і того, що ця робота - фізично дуже важка.

- За Радянського Союзу я працював оформлювачем, малював різні плакати, оці всі “Слава КПРС!” і “Слава Леніну!”. То були легкі гроші, за які можна було і на море з’їздити. Тепер усе не так, але більше нічого я, якщо чесно, робити не вмію, тільки творити. 

Почав з іконостасів

Наприкінці 80-х роботи значно поменшало, а після розвалу СРСР різьбярі почали шукати інші методи заробітку. Тоді в житті пана Юрія і з’явилася церковна різьба.

- З часом церковні іконостаси руйнуються, тож до нас, оформлювачів, почали звертатися, чи ми не зможемо поновити певні деталі. Так виконали одне замовлення, інше, потім з товаришем придбали хороші інструменти у Львові, і почалася робота. Крім того, один товариш час від часу підкидав нам замовлення, щоб ми банально не вмерли з голоду, бо у мене вже тоді і сім’я була, дитина народилася.

Юрій Плесюк про те, що буде різьбярем, ніколи не думав. А почалося все ще зі школи. Наштовхнув його на цю дорогу майстер із коренепластики, на заняття до якого Юрія записала мама.

- Я у школі був недисциплінованим і вчився геть погано, тож мама записала мене на заняття. Хотіла, щоб я чимось займався, але не надто складним. Я все своє дитинство провів у парку ім. Т. Шевченка, бо мама працювала недалеко. Працювати з деревом мені завжди подобалося. Я вічно щось із ним чудив би, бо і до художника, і до скульптора мені було далеко. Я себе ним не вважаю досі, адже художньої освіти не маю, я просто маляр.

Працює із хворими і мертвими деревами

Тепер Юрій не лише реставрує іконостаси, а й працює художником у КП “Об’єднання парків”. З ним у митця є домовленість: хворі і мертві дерева зрубують і віддають матеріал йому для роботи або він працює із цими деревами - вирізьблює у стовбурах скульптури.

Тернополяни раніше могли помилуватися роботами пана Юрія у парку “Топільче”. Там стояли його вирізьблені із сухих тополь козаки. А минулого літа митець почав іншу роботу - гетьманські герби. Ще один проект - “козацькі стільці”, на жаль, реалізувати до кінця не вдалося. Хоч уже минув майже рік, як різьбяр їх виготовив, вони досі лежать на складі у купі сміття і віників.

- Свою частину роботи я зробив, але щоб змонтувати ці дерев’яні скульптури, потрібні кошти, аби наступного дня їх не поцупили. Коли я над ними працював, було багато охочих їх придбати. Однак люди думали, що я таке продам за кілька гривень чи за могорич. А почувши реальну вартість, йшли геть. Тепер ті крісла стоять на складі, а мали б уже ж давно бути на “Козацькому острові” у “Топільче”.

Нещодавно Юрій Плесюк почав прикрашати алеї в парку ім. Тараса Шевченка. Зараз він працює над “кріслом життя” із верби, яку поточив шашіль. Замість спинки у крісла - розкриті долоні, з яких вилітає метелик.

 Життя - це руки, а руки - це символ доброти і щастя. Метелик символізує те, що все в наших руках. Ми можемо метелика як відпустити, так і закрити в долонях, не дати йому летіти далі. Ми щодня робимо свій вибір. Ця робота нагадує про те, що все залежить від нас самих.

З іншого боку верби митець бачить скульптуру Прометея. Каже, що форма стовбура дерев є вдалою заготовкою.

- Не знаю, чи варто за це братися, бо дерева повернуті в інший бік від алеї. Чи хтось ту роботу помітить? У майбутньому хочу створити зо дві скульптури у цьому ж парку. Зокрема, планую вирізати на одному із дерев сов, бо щось схоже бачив у проспекті із ялтинської “Галявини казок”.