Помешкання тернополянки Олександри Ситник нагадує міні-музей, адже скрізь на стінах – вишиті господинею ікони, міські та сільські пейзажі, натюрморти, на диванах – подушечки, на меблях – доріжки та серветки. А ще пані Олександра має цілу колекцію вишитих сорочок. Вражає вишуканий смак цієї жінки та її вміння творити ексклюзивні речі. Її умілі руки вміють не лише вишивати, а й шити і в'язати. Старий одяг вона може перетворити на оригінальний і стильний. Каже, що всі жінки в її роду займалися рукоділлям. Бабуся вишивала шовком просто неймовірно делікатні речі.

Вишиває вже 20 років

Олександра Ситник за фахом лікар-бактеріолог. Вона закінчила Київський медичний інститут ім. О. Богомольца. Згодом працювала на Прикарпатті. Вже майже 30 років працює в Тернопільській міській дитячій лікарні. Захистила кандидатську роботу. А ще вона – мама двох синів. Старший разом із дружиною живе в Києві, а молодший – у Франції.

Для пані Олександри вишивка – це хобі. Жінка знає чимало різноманітних технік, проте їй до вподоби опановувати нові у Школі борщівської народної вишивки. Вже рік є учасницею творчого об’єднання «Берегиня», долучається до різноманітних вишивальних проектів.

• Я ніколи не думала, що колись буду вишивати, – каже Олександра Ситник. – Якби мені хтось 20 років тому сказав, що я буду це робити, не повірила б нізащо.

Вміє шити і в'язати

І бабуся, і мама Олександри Ситник зналися на рукоділлі.

• Моя бабця шила, вишивала, в’язала, – каже співрозмовниця. – Це вміла робити і моя мама. До того ж вона гарно малювала. Я, дві сестри, бабця, мама і тато жили у селі на Житомирщині, хоча батьки родом із Поділля. Моя старша сестричка Неля навчила мене в'язати з четвертого класу.

Відтоді Олександра Ситник сама собі в’язала одяг, адже їй подобалось носити речі, створені власноруч. Тож коли наступили скрутні часи і не було де купити вбрання, вона знаходила тканину, робила викрійки з журналу Burda і шила собі та своїм дітям.

• Якось мені до рук потрапив журнал Burda з вишивкою хрестиком, коли я це побачила, то захотіла вишити собі дві подушечки і картини «Пори року», – розповідає пані Олександра. – Відтоді й почалося моє захоплення вишивкою. В той час з’явилися італійські та польські журнали з вишивкою. Все було таким цікавим, так хотілося цього.

Створила стильні пейзажі

Розпочавши з подушечок і картинок, невдовзі тернополянка взялася за великі міські пейзажі та сорочки.

• Коли ти береш в руки борщівську сорочку і бачиш скільки там різних технік, то самій хочеться це відтворити, – стверджує вона. – Я почала цим цікавитись, збирала відповідну літературу. Зараз дуже допомагає Інтернет та живе спілкування з дівчатами із «Берегині».

У доробку Олександри Ситник серія міських пейзажів за дизайном харківської фірми «Нова Слобода». Щоб вишити одну таку картину, жінка витрачала до двох місяців. Наразі її новим захопленням стали сорочки.

• Спочатку я вишила собі сокальську сорочку, – каже вишивальниця. – При цьому, якщо рукав я брала із журналів, то перед намалювала собі сама. В одній книжці мене вразило дерево життя, вишите на весь рукав, але з тієї фотографії неможливо було його відшити, тому я розробила схему самостійно.

Вишиває колекцію сорочок

Потім жінці захотілося створити собі буденну сорочку, проте вона вийшла яскрава, з мережкою. Відтак Олександра Ситник вишила святкову сорочку своєму чоловікові Сергієві та прикрасила йому кілька лляних сорочок на щодень. Рукотвори жінки носить і її племінниця.

• Не знаю, як так сталося, але відколи в Інтернеті я побачила сорочки на конопляному полотні, мені щось перемкнуло і захотілося мати й собі таку автентичну сорочку, – розповідає тернополянка. – Я ношу конопляні сорочки із великим задоволенням. Від них іде особлива енергетика, тому й не дивно, що почуваєшся по-іншому. Вони мені гріють душу.

У колекції Олександри Ситник є полтавська (гадяцька) сорочка, вишита синіми нитками на конопляному полотні, а також борщівська, буковинська, сокальська. Жінка мріє вишити сорочки різних регіонів. Їй цікаво зробити це, адже в них поєднані різні техніки та колористика. Наразі тернополянка мережить сорочку. Схему із пташками намалювала сама, а квіти взяла з книжки «Буковинська цирка».

• Вишивка для мене – це віддушина, своєрідний релакс, – каже пані Олександра. – Коли я рахую хрестики і слідкую за тим, що вишиваю, то відволікаюсь від негативних думок. Вишивати треба лише в хорошому настрої. Це своєрідна медитація.