Співачка Руслана Лоцман: «Головне, щоб пісні несли позитив і світло»

Дала понад 350 концертів в зоні АТО

У свої 28 років виконавиця українського фольклору та авторських пісень Руслана Лоцман вже заслужена артистка України, кандидат педагогічних наук, викладач народного співу в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Крім того вона є активною громадською діячкою та директором ГО «Народна філармонія».

Артистка родом із Черкащини. Її батьки – професійні музиканти, тож не дивно, що в юному віці дівчина вирішила співати так, як Ніна Матвієнко і Раїса Кириченко, щоб довести усім, що українське народне мистецтво – не забуте, не втрачене, а вічно живе. Після перемоги на музичному фестивалі «Боромля» в номінації «Народний спів» Руслана Лоцман вступила до Київського національного університету культури і мистецтва, який успішно закінчила, як і магістратуру Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, де нещодавно захистила кандидатську дисертацію.

Крім того артистка є переможцем низки всеукраїнських та міжнародних пісенних конкурсів та фестивалів в Україні, Естонії, Польщі, Росії, Франції, Німеччині, США. Національною радіокомпанією України записано цикл передач про творчість Руслани Лоцман.  У творчому доробку співачки – сольні диски «Обіймаю Україну!» (2011 р.), «Народна філармонія – Героям України» (2014р.), «Переможемо з піснею!» (2015р.), збірка авторських творів «Три зерна любові – у слові» (2013р.).

Як солістка Руслана Лоцман виступає з кращими державними художніми колективами, зокрема Черкаським заслуженим народним хором, національним оркестром народних інструментів України. Записує та інтерпретує фольклор, а також пише власні твори в співпраці з видатними композиторами та поетами України.

Починаючи з квітня 2014 року, артистка провела понад 350 благодійних концертів в рамках авторського мистецького проекту «Народна філармонія», виступаючи у військових частинах, госпіталях, в зоні АТО та підтримуючи українських військових і постраждалих від подій на Сході. У червні-серпні 2015р. ініціювала проведення Всеукраїнського «Миколайчук-Фесту» на Буковині, Донбасі та в Києві. За сприяння Міністерства оборони України в вересні-грудні 2015 р. разом з однодумцями реалізувала патріотичний проект для молоді 8 областей України – мандрівний фестиваль українського кіно і пісні «Молода душа України», в рамках якого пройшло близько 40 заходів.

За творчу та активну громадську діяльність Руслана Лоцман має відзнаки та нагороди:«За вірність козацьким традиціям» Всеукраїнського козацького війська, медаль до 200-річчя Тараса Шевченка та медаль «Батьківщина Тараса Шевченка» від громади с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області, орден «Незалежність України» ІІІ ступеня міжнародної академії рейтингових технологій і соціології «Золота фортуна» та президента НАНУ Б. Є.Патона, медаль «Слава Україні – Героям слава!» від громадського об’єднання родин Небесної сотні, орден св. великомучениці Варвари від Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, орден «За вірність народу України» за волонтерську діяльність та підтримку воїнів АТО від асамблеї ділових кіл.

«Тернопіль – казкове місто»

- Пані Руслано, чи сподобався Вам Тернопіль і прийом місцевої публіки?

- Щоразу, коли ми приїжджаємо в це місто, тернополяни дивують нас надзвичайно теплою атмосферою під час концерту. Цього разу ми дали два концерти – для школярів і дорослих. Хочу відзначити, що обидві ці вікові категорії сприймають українську народну пісню однаково, бо вона єднає нас, незалежно від віку і місця проживання. У залі були представники не лише Тернопільщини і Черкащини, а й різних областей України, які є в нашому хорі. А це значить, що наша Україна – єдина, і що українська пісня спільна для усіх, як і наші танці, і наша народна музика. Мені дуже приємно, що концерт відбувся. Для нас – артистів – це позитивні емоції і добрі спогади. Був гарний приплив енергії, який ми відчували від глядачів. Найголовніше, що відбувся гарний контакт. Ми надзвичайно вдячні адміністрації Тернопільській філармонії, бо вони  нас завжди гостинно зустрічають і проводжають. Щоразу тут ми відчуваємо себе, як вдома. Дуже хочеться, щоб в нашій країні було побільше приводів радіти життю, щоб жити в мирі, щоб у любові та добрі творити Україну.

- Чи встигли Ви оглянути наше місто?

- Я була в Тернополі окремо від концертів. Ми приїжджали сюди з чоловіком на другий день після весілля. Для нас це дуже романтична згадка. Ми були зачаровані красою Тернопільського ставу і парку над ним. Там дуже гарно і по-європейськи чисто. Це як у пісні співається – «Файне місто Тернопіль». Тому для мене – це казкове місто. Разом з учасниками хору ми зупинились в готелі «Галичина», тож з наших вікон видно чудовий краєвид на озеро і ми всі у захваті від цього.

Пісні про війну – відлуння реалій

- Ви йдете в ногу з часом, тож пісні про війну, мабуть, навіяні нашими непростими реаліями…

- «Запалю свічу» – це була перша пісня, яку я написала разом з Іриною Кириліною після перших поїздок на фронт. Я її заспівала у Волновасі, потім її записали на радіо і вона так дуже трепетно звучала, як романс. Керівник Черкаського народного хору почув її і запитав, чого вона досі не в репертуарі колективу. Невдовзі ми інтерпретували її і відтак вона зазвучала більш потужно і масово. Інші пісні та композиції про війну – це відлуння в душі. Митець не може стояти осторонь тих подій, що відбуваються на Сході України. Просто ти не можеш тримати в собі те, що болить у серці. Так з’являються нові пісні і продовжується наше життя. Головне, щоб ці пісні несли позитив і світло. Я беру це для себе, як девіз, і вважаю, що навіть ті хлопці, які віддали своє життя за Україну, були оптимістами і вони не хотіли б, щоб ми за ними просто ридали, а щоб ми зі зброєю і піснею закінчували їхню справу. Тому дуже важливо, щоб було світло і в пісні, і в концерті, і життєствердна позиція у кожного співця, і в кожного, хто сидить у залі.

- Проект «Народна філармонія» був Вашою ідеєю?

- Так, ідея була моєю, але без підтримки колег вона не була б  такою життєздатною. Більшість з нас – українські патріоти ще із часів Майдану, коли ми разом виступали на його сцені. Причому наша філармонія на колесах, яка об’їздила з концертами практично всі області України та побувала в багатьох частинах зони проведення АТО, об’єднала і народних артистів, і артистів із народу. Ми поставили перед собою амбітні цілі – за півроку провести всеукраїнський тур, поєднати Північ з Півднем, Захід зі Сходом, показати, що Україна – одна-єдина для всіх українців.

Ми виступали перед моряками, льотчиками, танкістами, хіміками, воїнами зенітно-ракетних і внутрішніх військ, резервістами, спецпризначенцями, учасниками АТО у віськових госпіталях, бійцями Національної гвардії України, переселенцями з Криму та Донбасу. І повірте – незручності від далеких подорожей, ночей, проведених у тісному мікроавтобусі не порівнянні з позитивним зарядом від спілкування з військовими. Щоразу, коли я бачила наших воїнів, то розуміла, що не можна просто відспівати і піти. Бо їх не цікавить твій голос і костюм, а те, що ти їм скажеш.

«Ведуча – це господиня сцени»

- У Вас оригінальна манера вести концерт…

- Для мене спілкування має бути завжди природним, тому я ніколи не веду концерти за сценарієм. Щоразу це жива імпровізація. Іноді буває як щось утну, то й сама не знаю звідки це береться. Хоча керівники хору мене підтримують в цьому, і хористам теж подобається моя манера. Класичні концерти є класичними, а народні відрізняються тим, як співали всім народом, тобто, заспівала одну пісню, обірвала і почала другу, третю. Бо таке життя, тому свої концерти ми намагаємось зробити отакими «живими». До того ж ведуча – це господиня сцени, яка задає тон. Мені хочеться, щоб він був осучасненим, таким, яким я його бачу.

- Ваш сценічний костюм вирізнявся з-поміж інших. Це дизайнерська робота?

- Наразі я проживаю в Києві, хоч сама родом із Черкащини. Тому завжди радо відгукуюся на запрошення Черкаського народного хору на спільні концерти. З цим колективом співпрацюю з 2012 року. У мене є своя програма і власні сценічні костюми. Тому я вношу щось своє в цей колектив. Співати разом з ними – для мене велика честь. Моє вбрання – це робота творчих людей. Зокрема цей костюм створила художник Галина Забашта, яка створює костюми кращим українським артистам. Моя сорочка вишита білим по білому, проте вона характерна не лише для Полтавщини, а й частини Черкащини.

- Куди проляже подальша мандрівка хору?

- Ми мали тур Західною Україною – Чернівці, Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль, Житомир. Тоді хор повернеться у Черкаси. Проте ми плануємо тур ще й східними областями. З нагоди 60-річного ювілею колективу у травні будуть урочистості у Черкасах та в Київській філармонії. Головне, щоб традиція народного хорового співу жила й надалі, щоб про хор пам’ятали, коли він є і запалює людей.

Чоловіка зустріла в АТО

- А в Тернопіль із своїм сольним концертом не плануєте приїхати?

- Насправді мені дуже хотілося б це зробити. У мене є досить цікава сольна програма, з якою ми мали тур на Сході і робили фестиваль для молоді в рамках проекту «Народна філармонія». Зараз ми почали готувати концертну програму для Вінниці і плануємо виступити там. Звичайно, що із великим задоволенням ми приїхали б у Тернопіль. Тут у мене є друзі – квартет «Акорд», директор філармонії та інші люди. Можливо, найближчим часом організуємо такий концерт.

- Де ви познайомилися із своїм чоловіком?

- Ми  познайомилися на Сході України. Я виступала з концертами і шукала оператора для кліпу, а він знімав хроніку і документальні ролики про хлопців у Пісках. Після його запрошення виступити з концертом в одній з військових частин ми вже більше не розлучалися.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.