Видав первозданний «Кобзар» Т. Шевченка

Найновіше видання поетичної спадщини Тараса Шевченка – «Кобзар» без цензури репрезентував у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» відомий український мовознавець Харківської лінгвістичної школи, дослідник творчості Т. Шевченка, доцент Національного університету «Львівська політехніка», заслужений працівник освіти України Микола Зубков. Упродовж 10 років він упорядковував цю книгу, вичитував рукописи поета і діаспорні видання, аби донести до читача правдивого Шевченка.

«Кобзар», упорядкований Миколою Зубковим і виданий харківським правописом (скрипниківкою), вийшов до 200-річчя Тараса Шевченка у видавництві «Школа». Окрім поетичних творів до нього увійшли фотокопії оригінальних документів поетової доби – автографи, вибране з його листування, світлини, малярський доробок, життєпис і стаття М. Донцова, в якій досліджена ідея єдності та значущості творів Шевченка.

Зібрав увесь поетичний спадок

Шевченків «Кобзар» – це книжка, яку передають у спадок. Про самого поета не можна сказати, що він бодай один вірш написав на замовлення, бо писати це була його природна потреба, як дихати. Він писав навіть тоді, коли йому заборонили це робити. Тож недарма його цикл «В казематі» – один із найпотужніших.

- Тарас Шевченко – це наше все, – каже Микола Зубков. – Він є символом нашої унікальності. Це поет-вигнанець, поет діаспори, бо в Україні він практично і не жив, а середовище, в якому перебував, не було українськомовним. Цим пояснюється те, що деякі речення написані ним неправильно чи російською мовою.

Дослідник зібрав увесь відомий поетичний спадок Шевченка, в  тому числі й поезії, написані російською мовою, – «Тризна», «Слепая», «Песня караульного тюрмы», незакінчена драматична поема «Никита Гайдай».

– Шевченко нам цікавий усім, навіть своїми спробами, варіантами написання, – переконаний пан Микола. – Я намагався зібрати дуже цікаві речі, які були контраверсійними, не повністю висвітленими.

Видав «Заборонений Кобзар»

Спочатку науковець видав невеличкий «Заборонений Кобзар». За основу взяв те, що встиг зібрати, працюючи 18 років актором, режисером і завідувачем літературної частини Харківського театру ім. Тараса Шевченка. Там у книгозбірні він знайшов старі книги з цікавими текстами. Перше видання «Забороненого Кобзаря» Микола Зубков перевидавав власним коштом 5 разів.

– За радянських часів «Кобзар» ніколи не видавали повністю, до того ж він супроводжувався коментарями тогочасних критиків, які зробили з Шевченка революціонера, демократа, атеїста, – каже науковець. – Шевченко був незручний, тому його твори виправляли. Так, приміром, редактор-текстолог Ієремія Айзецшток у поемі «Чигирине, Чигирине» виправив замість «з ляхами» на «з панами», замість «московські ребра» на «татарські ребра».

За словами дослідника, понад 20% шевченківських рядків було перебріхано, перекручено й переписано. Так, коли у 1840 році вийшов перший прижиттєвий «Кобзар», у якому Тарас Шевченко ледь упізнав свої слова.

- Промовистим є запис у його «Щоденнику»: «Сьогодні цензура випустила зі своїх пазурів мої безталаннії думи та так, проклята, їх одчистила, що я ледве впізнав своїх діточок». Шевченкові пощастило не дожити до більшовицької цензури», – процитував Микола Зубков.

Справа в тому, що за царських часів цензурували те, що критикувало імперію, більшовики ж часто викидали згадки про Бога. Хоча насправді Шевченко згадував про нього аж 1,5 тисячі разів.

Як «Думка» стала «Заповітом»

Працюючи в Центрі українознавства ім. Д. Багалія при Харківському національному університеті, Микола Зубков перечитав багато діаспорних видань.

– Діаспорні дослідники були незанґажовані, тому вони писали про Шевченка такого, яким він був насправді, а не такого, яким його зробила радянська влада, – переконаний Микола Зубков. – Він для нас більше, ніж просто поет, який написав «Заповіт», хоча насправді Шевченко його не писав. Про це свідчить видання, датоване 1859 роком, в якому є вірш «Думка», який починається рядками «Як умру, то поховайте мене на могилі…». Також в оригіналі не було слів «а до того я не знаю Бога», натомість Шевченко писав «все покину і полину до самого Бога молитися, а до того – поховайте та вставайте, кайдани порвіте…».

Навіть у хрестоматійному вірші «Сон» – «На панщині пшеницю жала…» після слів «свою ж таки пшеницю жнуть, а діточки обід несуть» пропущені рядки – «та йдучи колоски збирають, мов тая доленька святая, мов янголяточка ідуть». Також нема продовження «і щоб дожать до ланового ще копу дожинать пішла», натомість Шевченко писав «і копу дожинать пішла поки не чути ланового, останню, може Бог поможе та й сон той справдиться».

– Я не ідеалізую Шевченка, проте це виразник тогочасних дум, народного болю, – каже Микола Зубков.

Твори Шевченка не є стовідсотково історичними, бо він не мав доступу до архівів, натомість користувався тим, про що співали кобзарі. Приміром, Семен Палій насправді не був ченцем, про якого Шевченко написав у поемі «Чернець». Її й досі повністю не надрукували в жодному «Кобзарі». Останні рядки «і за Україну молитись старий чернець пошкандибав» написані не так, мало бути «святий чернець», а далі ще півтори сторінки тексту, якого ніколи не друкували. Фінал цієї поеми у Шевченка такий: «Москалі рознесли вали в Полтаві, розруйнували і Січ, і Спаса, а над тобою глину токмасять».

Недолугі російські переклади

Тарас Шевченко закінчив Академію мистецтв як вільний слухач і зумів стати академіком ретини (гравюри). Він отримав це звання за власний автопортрет, відродивши втрачену техніку ретинування періоду Рембрандта і Дюрера. Писати вірші його ніхто не вчив, але він як самоук зумів стати феноменом у літературі, його поезія й досі не втрачає актуальності. Якби Шевченко написав лише один «Садок вишневий коло хати», то увійшов би в історію українства, бо це унікальна замальовка-пастораль.

– Москалі спаскудили цей вірш своїм перекладом, – каже Микола Зубков. – Був такий поет Тартаковський, який переклав так: «Садик вишнёвый возле хаты, красиво яблоньки цветут, крестьяни с пахоты идут, поют задорные дивчата, а матери их дома ждут. В сарай поставлены лопаты, заря вечерняя встаёт, семья уселась возле хаты и дочка ужин подаёт, а соловей концерт даёт». Фрагмент з іншої поезії «а в степу могла мріє» переклали «а в степи могила замечталась», не розуміючи, що в українській мові слово «мріє» вживається також у значенні «бовваніє», «видніється».

На завершення Микола Зубков процитував рядки з «Посланія і мертвим, і живим…» і побажав усім відкрити для себе первозданне Шевченкове слово і стати достойними спадкоємцями «славних прадідів великих».

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google