Прихований світ – мандрівка на озера Чорногори

Озеро Заховане в урочищі Гаджина

Піднятися на висоту 1748 метрів над рівнем моря, потім – на 1933, спуститися кам'янистим 45-градусним схилом до 1632-х, піднятися на гору до 1863 метрів, зійти до 1793-х і далі-далі-далі… Таким чином виглядатиме ваш маршрут, якщо поставите за мету побачити хоча б більшість озер Чорногірського масиву в Українських Карпатах.

Здійснити таку подорож можна протягом трьох днів. Це довела експедиція, підтримана Громадською організацією "Вікімедіа Україна", учасником якої став тернопільський інженер Олег Мудрий, київський метеоролог та айтішник Денис Пішняк і автор цієї статті – історик і журналіст "RIA плюс”. Аби вибороти право на таку експедицію, нашій команді довелося пройти конкурсний відбір проектів. Утім, витрачені зусилля на підготовку того варті, переконалися ми.

День 1: Заросляк-Несамовите-Озірки

Отож зранечку вирушаємо з Тернополя автівкою. Уже в обід ми долаємо 7,5 км від турбази “Заросляк” до першого із чорногірських озер – Несамовитого. Площа плеса цієї водойми сягає 30 соток, а його глибина – до 1,8 м. У Несамовитому, як і в інших озерах на нашому маршруті, немає риби. Тут водяться тільки мікроскопічні рачки, але й серед них є хижаки. Щоправда, людині вони не можуть завдати шкоди. А ще у високогірних озерах можна побачити червонокнижних карпатського та альпійського тритонів.

Попри заборону, у Несамовитому часто купаються туристи. Також тут розкладають цілі наметові містечка і ввечері, як тільки стемніє, безвідповідальні люди починають вирубувати зарості сосни гірської. Смолисті стебла масово винищують в Українських Карпатах для розведення вогнищ.

І все ж Несамовиче – чудове місце для відпочинку. Тут можна годинами спостерігати за природою і побачити поряд десятки червонокнижних видів рослин і тварин.

“Після перепочинку провели зйомку озера та рушили по основному хребту на північ, у напрямку групи озер, розташованих на схилах гір Данціж, Пожижевська. Протягом кількох наступних годин були знайдені чотири безіменні озерця на схилі гір Туркул — Данціж та озеро Верхнє Озірне. Близько сьомої вечора ще зробили невдалу спробу досягти озера Нижне Озірне, однак вимушені були припинити його пошук через настання вечора. Для встановлення намету повернулися до стоянки...”, – йдеться у звіті нашої експедиції, доступному у Вікіпедії під назвою “Вікіекспедиції/Озера та озерця гірського масиву Чорногора”.

День 2: Шпиці-Піп Іван

Цього дня долаємо 30 км. Виходимо на маршрут зранку – за чудової погоди і після сніданку, приготованого на пальнику “Біонік”, зарядженому екопальним. Дрова ми у поході не палили і сосну не нищили. Погода чудова: сонце настільки вдало освітлювало схили, що світлини потім навіть не довелося опрацьовувати у Photoshop.

“Дорогою фіксуємо озерце Бутунець і ще одне не описане в цій же долині на південь від нього. Близько 14-ї години досліджуємо озеро Бребенескул, озерце Ведмедиці та групу безіменних озерець на схилі гори Бребенескул. Незважаючи на невеликі розміри озерця мають ознаки постійних водойм з чистим або замуленим дном, – цитую далі звіт. – Рухаючись далі по хребту, фіксуємо мілке озерце Туманне, що лежить в долині біля гори Дземброня з Івано-Франківської сторони хребта, та озерце Нявчин Перстень, розташоване безпосередньо на хребті перед підйомом на г. Піп Іван. Поряд з ним на хребті помітно ще кілька болітець подібного розміру, які, можливо, раніше представляли собою озерця. Зайшовши на гору Піп Іван близько 18-ї години, приймаємо рішення не йти до озера Марічейка і повертатися назад, щоб встигнути засвітло дістатися базового табору”.

Звісно, що тут неможливо не згадати бірюзове озеро Бребенескул завглибшки до 3,2 м. Воно аж світиться красою, незважаючи на сміття, яке українські туристи масово залишають після себе на узбережжі і біля синіх аконітів – особливих квітів, пилок яких отруйний для бджіл, а мед – для людей... Осібно стоїть і Піп Іван Чорногірський з його обсерваторією, яку нарешті, на 25-му році незалежності України, почали ремонтувати. Це найвисокогірніша обсерваторія нашої держави. Поки що недіюча.

А ми, мандруючи, під Шпиці приходимо уже затемна. З-за схилів урочища Гаджина викотився повний місяць на темному небі. Як писав Михайло Коцюбинський у “Тінях забутих предків”: “ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки”.

День 3: Гаджинка та її заховані озерця

Узагалі нічні Карпати улітку – особлива тема. Окремі відчайдухи настільки полюбили їх, що ночували просто на гребенях Чорногори. Чекали, коли зранку зійде сонце і в долинах завидніють білі, як молоко, хмари. На високогір'ї уже добряче пригрівало, а над селами у низах було похмуро. Прояснилося там лише згодом, коли члени експедиції продиралися ледве помітними пастушими стежинами і навіть поза ними – крізь жереп, малинник і куці чорниці по коліна – до захованих поміж ними озерець.

“Деякі з невеликих озерець каскаду не позначені на карті, для них не встановлені координати і вони не мають підступу, а проглядаються лише зверху, тому дістатися їх не вдалося. Після обіду експедиційна група вийшла у долину, де розташовані озерця Плоске, Жерепове, Холодне, Чугайстрів, Заховане і Гаджинка”, – читаємо у звіті.

Жерепове, Заховане, а також не згадана тут Невидимка – назви не символічні. До них дійсно треба пробиратися зі значними труднощами і навіть втратою взуття, кришечок до фотоапарата – усього, що погано приклеєне, пришите чи причеплене мотузочками. З іншого боку, про втрати забуваєш, коли бачиш красу, яку до тебе бачили одиниці туристів і навіть не всі вчені, які досліджують Карпати. Так минув день третій. Попереду у нас було повернення до міста із гігабайтами світлин, створення 15 статей про озера Чорногори та урочища Озірний і Гаджина у „Вікіпедії”. І, звісно, теплі спогади про чудово проведений час. Навіть попри те, що ночі наприкінці серпня у горах доволі холодні.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.