«Демілітаризували». Ракета в цех: веловиробник з Харкова у вагонах і фурах переїхав на Тернопільщину

З початком повномасштабного вторгнення росії до України багато підприємств із регіонів, де були активні бойові дії, намагаючись врятувати виробництво, переїхали в більш безпечні регіони України. «20 хвилин» розповідають про ті з них, які тепер працюють на Тернопільщині.

«Велотрейд» - це компанія з Харкова, яка вже 20 років займається виробництвом велосипедів. Якщо знайти подвір’я, де діти катаються на велосипедах, то серед них ви обов’язково зустрінете ровери їх виробництва. Цим займалися близько 170 працівників.

Харків з перших хвилин вторгнення перебував під постійними ворожими обстрілами, а підприємство, де виробляли велосипеди стало одним з тих, хто постраждав від них. В один з цехів підприємства прилетіла ворожа ракета в останні дні лютого. Здійнялася пожежа, яку не було можливості загасити, оскільки обстріли продовжувалися та надзвичайники не могли під’їхати, щоб боротися з полум’ям. Тож, врятувати з цеху не вдалося нічого, все вигоріло вщент.

— Втратили з один з цехів та обстріли стали зовсім жорсткими. А у нас найактивніший робочий період випадає на весну. Працювати з зони бойових дій не було можливості, відтак ми почали думати про те, як перемістити наше підприємство кудись на захід України, — розповідає виконавчий директор компанії Микита Ткаченко.

Хоча спочатку в компанії не планували перевозити виробництво. Вирішили перемістити свій склад. Нову локацію для нього  знайшли на Буковині, у Хотині. А потім вже, коли стало зрозуміло, що необхідно перевозити й виробництво, то пошуки локації для нього продовжилися, але вже з умовою, щоб то було не дуже далеко від Хотина. Таким чином харківське підприємство опинилося на Тернопільщині, у Борщеві.

Сотня вагонів та десятки вантажівок

Щоправда, до того, як там опинитися, веловиробники витратили багато часу на пошуки приміщень, які б підходили їм. Бо вільних було дуже мало, а ті які пустували та підходили, то на них дуже сильно підвищили вартість в два, а то й в чотири рази.

Друге питання, яке поставало, це логістика.

— У Харкові, станом на ту мить лишалося дуже мало персоналу, який був готовий допомагати в переїзді. Ніхто з водіїв, яких ми намагалися найняти не хотів їхати до Харкова. Це була середина березня, були дуже масовані проблеми, можна було звідти не поїхати. Для релокації ми також користувалися державною програмою. Тож, частина наших потужностей їхали з Харкова за допомогою «Укрзалізниці», щось перевозили власними машинами, а щось на тих вантажівках, які ми замовляли, — розповідає Ткаченко.

Всього веловиробники відправили з Харкова на Тернопільщину близько 100 вагонів та 70 вантажівок з сировиною, готовими велосипедами та сировиною для їх виробництва. На переїзд та підготовку для початку роботи витратили два місяці.

Житло для працівників-переселенців

Переміщуючи виробництво, керівники потурбувалися і про своїх співробітників. Їм також запропонували евакуюватися. Зі 170 співробітників, які працювали у Харкові, до Борщева переїхали пів сотні, ще частина людей в Хотині, інші – продовжують працювати дистанційно. Оскільки в Борщеві не так багато пропозицій для оренди житла, то його облаштували просто по-сусідству з виробництвом.







— Це я так розумію, було якесь підприємство в Борщеві. Тут і склади, і ангари, де ми розмістили виробництво, і офісні приміщення були, де в підсумку ми облаштували житло для працівників. Зробили ремонт і тепер живуть близько 30 людей, ще частині таки знайшли житло в оренду, — розповідає Ткаченко.

Також тут для людей організували харчування.

«Як був кордон з таким ідіотським сусідом, так він і лишається»

У Борщеві виробництво працює тільки другий тиждень. Замовлень стало значно менше, але вони є. Завантаженість, приблизно, на 30% від звичайної.

— Велосипед – це не товар першої необхідності, є відтік населення, є втрата територій, де ми працювали. Безумовно, попит є, але, звісно, що не такий, на який ми розраховували без усіх воєнних дій, — пояснює Ткаченко.









Зараз на підприємстві очікують на надходження нової партії сировини і тоді, припускають, будуть наймати на роботу ще місцевих мешканців.

Щодо перспектив, то у «Велотрейді» намагають далеко не заглядати. Кажуть, що поставлене завдання аби компанія вижила.

— Якщо і є плани, то вони дуже короткострокові. Бо незрозуміло, що буде далі з війною. Через це якихось серйозних планів не будуємо. Там де можна відтягувати — відтягуємо. Де можна економити – економимо. Щодо повернення у Харків – це дуже складне запитання, бо це залежить від того, як це все закінчиться. Бо в Харкові, на жаль, як був кордон з таким ідіотським сусідом, так він і лишається. Казати про те, що в Харкові стане цілком безпечно? Мабуть, можна буде, якщо росія піде шляхом Німеччини після Другої світової, коли вони визнали за собою всі звірства, покаялися і так далі. Тоді про щось можна буде говорити, але поки що дуже складно в це повірити та від цього немає рішення, що робити, – пояснює Ткаченко.

Відтак зараз у компанії приймаються ситуативні рішення в залежності від обставин. Щоб компанія вижила, могла продовжувати роботу.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.