Історія жінки, яка виживає, яка переживає, яка кохає

- Жінкам буде легше це зрозуміти. Це фільм про жінку і для жінок, - так описав художній фільм «Жива» його режисер, львів'янин Тарас Химич. Фільм став повнометражним дебютом молодого кліпмейкера, документаліста.
Стрічка, заснована на реальних подіях, розкриває невідомі сторінки з життя української зв'язкової УПА Анни Попович, яка, рятуючись від переслідувань МГБ, потрапляє в табір УПА. 24 листопада стрічка вийшла у всеукраїнський прокат з гаслом: "Одного разу друг зрадить тебе, а ворог у вирішальний момент врятує життя!»

Благодійний показ стрічки «Жива» в рамках акції «КіноСереда» відбувся у тернопільському «Палаці кіно» 25 січня. На показ приїхала частина змінальної групи фільму – режисер Тарас Химич, виконавчий продюсер Олеся Галканова, актор, який зіграв роль майора МГБ, Володимир Правосудов. Після перегляду фільму вони спілкувалися з глядачами та відповідали на їхні питання. До речі, кінозал був переповнений. Люди дивилися кіно зі сльозами на очах, а після перегляду дякували його творцям. Позитивні відгуки тернополяни залишили у соцмережах. 

Подивитися фільм «Жива» можна до 9 лютого у "Палаці кіно" в Тернополі. Вартість квитка - 40 грн, для учнів - 25 грн. Початок сеансів о 17.00 та 19.00.

Повернувся зі США додому

Режисер Тарас Химич здобував освіту у США, у Коледжі візуального мистецтва. Після завершення навчання повернувся в Україну. Талановитого українця відзначили американські викладачі. Вони дали йому пораду, що найкраще розвиватися він може у своїй країні. Мовляв, у США ти будеш хорошим, але в Україні ти будеш першим.

Тарас зняв ряд кліпів «Скрябіна», «Тартака», «Гайдамаків», займався документальним кіно і під час зйомок документального фільму «Хроніки Української повстанської армії » знайшов історію для художнього фільму «Жива».

— Фільм базується на реальній історії, але реальність її не у фактах чи важливих історичних подіях, - розповідає Тарас Химич. — Вона реальна за почуттями тієї людину, про яку знятий фільм, про Анну Попович. Це фільм про почуття. Жінкам буде це легше зрозуміти. Закликаю бачити цей фільм перш за все почуттями. Не старатися аналізувати, не шукати дати, це не фільм про визвольну боротьбу, а про людину, про те, що нам близьке. Це справді живий фільм. Це історична драма, але вона презентує той період історії з точки зору простої людини – жінки, яка виживає, яка переживає, яка кохає і яка робить якийсь висновок, чому так з нею сталося. Це така історія, в якій глядач може десь і себе побачити. Саме таким було прагнення фільму.

Тарас Химич додає, що зараз у кіно потрібна відвертість, щирість, щоб кожен глядач міг долучитися і відчути це все в емоційному плані.

Знімали у Горганах

Головні ролі у фільмі зіграли івано-франківські актори – Ростислав Держипільський («Довбуш») та Ольга Комановська (Анна). У процесі зйомок режисер постійно спілкувався з Анною Попович. Жінку можна побачити і в останній чи не найзворушливішій сцені фільму. Та до прем’єри вона не дожила. У майже 90-річному віці Анна Попович померла у 2015 році і похована у селі Залісся Золочівського району, де оселилася після заслання у Сибіру.

Зйомки фільму тривали впродовж трьох років і почалися ще до Майдану та війни на Сході. Знімали кіно у тій частині Карпат, де насправді розгорталась реальна історія життя головної героїні Анни Попович – у Горганах. Сцени допитів знімали у Львівському національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

— Ми знімали документальний фільм, і ця історія нам здалася дуже художньою, - розповідає Тарас Химич. - Це було ще в 2012 році, в 2013-му ми почали знімати «Живу», війни і Майдану ще не було. Ми просто знімали, але нас не висвітлювали ніде і ніяк. УПА було закритим питанням за часів Януковича. Так сталося, що в процесі зйомок фільму відбувся Майдан, актор Володимир Правосудов пішов на війну (він боєць батальйону «Айдар» - прим. ред.), і весь фільм став живим, став рідним усім героям, усі відчули, що Анна розказувала і ту реальність війни, і біль втрати.

Фільм-емоція

З Анною Попович Тарас Химич познайомився під час зйомок документального фільму «Хроніки УПА», для якого, до речі, провели 34 інтерв’ю очевидців та учасників національно-визвольної боротьби.

- Ми збирали інтерв’ю і потрапили до зв’язкової УПА Анни Попович якраз у її день народження 29 травня 2012 року, - пригадує режисер. - І коли вона розказала свою історію, ми зрозуміли, що це щось зовсім нестандартне і не підходить під документалістику. Це стільки емоцій та речей, які вражають. Хоча, здавалася б, 50-ті роки, ну що б там цікавого могло бути? Енкаведисти, зморені постанці, вже нема того руху... І тут бачиш ті глибокі переживання, це все таке відверте. Вона жива і це все відкриває. Ви щоразу можете приїхати, розпитати, подивитися в очі. Ми працювали упродовж трьох років і спілкувалися з нею. Це нереальний досвід, це народна освіта. Такий шанс буває раз, щоб зустріти людину з такою неймовірною історією. І тому не стояло тут питання, що це буде художній фільм. Грошей не було, але ми все одно це робили. Ніхто не вірив, що комусь буде потрібен фільм про просту людину. Але наше суспільство складається саме з таких простих людей. На війні на Сході багато героїв були простими хлопцями.

Знімальна група отримала згоду Анни Попович на зйомки фільму. Жінка пояснила, як хоче його бачити, з нею постійно консультувалися.

— Я їй сказав, що ви є керівником нашого проекту і ви не можете померти, ви маєте жити, бо ми хочемо зняти про вас фільм, - каже Тарас Химич. - Вона засміялася і сказала, що нам треба на це мільйон, а я кажу: «Помоліться і попросіть Бога». І все у нас вийшло.

Акторку затвердила Анна

Для Ольги Комановської, виконавиці головної ролі, фільм став кінодебютом. Анна Попович допомогала акторці у створенні образу.

— Ми приїхали у франківський театр, взяли камеру і віришили просто знімати всіх дівчат з трупи. Ольгу ми вибрали за очима, - розповідає режисер. - Ми спробували її в документальному фільмі, де була дуже жорстка сцена, а потім відвезли до Анни. І хотіли, щоб вона сама побачила, чи зможе ця дівчина зіграти. Остаточний кастинг провела сама Анна. Коли вона її побачила, сказала, що „вона зіграє і що вона така мала, худа, нещасна, як я була в таборі”. Потім вони поспілкувалися, поплакали разом. Цей момент відбувся, а далі — справа техніки.

Під час зйомок на акторів напав рій диких бджіл

Рятуватися від нападу диких бджіл та недовіри місцевого населення довелося акторам та змінальній групі фільму «Жива». Про курйози, які ставалися під час зйомок, розповів режисер та кіносценарист фільму Тарас Химич.

— Це було далеко в горах, - розповідає він. - Героїня готувалася до дубля, позаду чекали на свій дубль «енкаведисти». Раптом вона починає сильно кричати, я думаю: „Що трапилося?”. І тут ми розуміємо, що вона стояла на гнізді диких бджіл і вони мігрували їй під спідницю. Ми не знали, що робити. Єдиний порятунок - всі ці бджоли раптом вилетіли і почали кусати „енкаведистів”.

Ще один курйоз був пов'язаний з тим, що місцеве населення сприйняло знімальну групу за так званих ватників.

— 30 чоловік - всі у вушанках, з зірочками та автоматами біжать по хребту під Сивулею, - пригадує режисер. - Прийшла місцева «Самооборона». Вже до Франківська дійшла інформація, що Янукович у Карпатах будує бункер, словом, москалі в горах. Нас оточили, домовитися було важко. Як поясниш, що це кіно? І що цікаво, це все було 9 травня. У Верховині побачити енкаведистів 9 травня 2013 року – самі розумієте. Добре, що серед переодягнених був один місцевий, якого впізнали. Тоді зрозуміли, що тут, можливо, щось інше, а не провокація.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.