Кіносповідь Лесі Гонгадзе претендує на український "Оскар"

Леся Гонгазде до кінця життя мріяла побачити Георгія. У його кімнаті зберігала багато речей пов’язних з сином, - його одяг, фото, спортивні нагороди, шкільні грамоти, малюнки

Із чорно-білих фото у документальному фільмі дивиться красива чорноока жінка, молодість якої минула у 60-х роках минулого століття у Львові. Там вона зустріла грузинського архітектора Руслана Гонгадзе, за якого згодом вийшла заміж та народила сина, тішилася його досягненнями, важко переживала його втрату та до останнього вірила, що він ще повернеться... Про своє нелегке життя пані Леся розповіла творцям фільму «Серце мами Гонгадзе», і ця історія не залишає глядача байдужим.

Спеціальний показ фільму нещодавно відбувся у Тернополі у рамках ІІ Всеукраїнського форуму "КіноХвиля". Прем'єри фільму також представили у Києві та Львові. Стрічку допрем’єрно показали і на низці кінофестивалів, у Парижі та Таллінні. Вона — фаворит патріотичних кінофестивалів, відзначена як «Кращий образ у кадрі» на Міжнародному фестивалі історичного кіно.

- Всюди реакція однакова – це емоційний стан, який складно описати словами: водночас потрясіння та піднесення, - каже режисер стрічки, вчений-юрист В’ячеслав Бігун.

Він сподівається, що фільм «Серце мами Гонгадзе» таки вийде в прокат.

- Але в будь-якому разі з часом плануємо показати фільм на телебаченні, - каже режисер.

Трейлер фільму зацікавлений глядач може знайти в інтернеті. Також вже є доступними онлайн деякі матеріали стрічки. Серед них і кадри, які не увійшли до фільму, - як-от політичні аспекти. Адже сам фільм – це передовсім чисто людська історія, закарбована в часі.

Про долю та сина

«Серце мами Гонгадзе» — унікальна прижиттєва кіносповідь Лесі Гонгадзе про велику українську любов. Легендарна жінка, яку не почули за життя, відверто оповідає про надихаючі та інтимні моменти своєї долі.

Режисер В’ячеслав Бігун познайомився з Лесею Гонгадзе ще у 2008 році, коли він як журналіст юридичної газети висвітлював судові слухання у справі Георгія Гонгадзе.

- Пані Леся вразила мене передовсім своєю душевністю, якою так багаті українські жінки, які готові віддатися, жити заради інших, не втрачаючи себе, - каже режисер. - Але й те, що вона розповідала про перипетії справи, про сина Георгія, не було плачем, героїзацією. Це була потужна раціональна та емоційна історія сильної постаті, яка відображала життя поколінь. І цю історію, здавалося, особливо й не слухали, не знали, хоча самій пані Лесі й співчували. Відтак, коли вже в 2012 році мені довелося задуматися, про кого чи про що, міг би бути мій перший фільм як моральний вчинок, мені нагадалася пані Леся. Інша справа, – це нова задача, як було це все передати на екрані, адже тоді ще не робив кіно, лише писав про нього.

За словами режисера, фільм «Серце мами Гонгадзе» спочатку задумувався, як історія про права людини, про справу Гонгадзе. Але з часом, він зізнається, зробив акцент саме на Лесю та її життя, зокрема після того, як її не стало. Перед ним не стояла ціль зняти фільм про те, хто винен у смерті Георгія Гонгадзе. Тому в обох частинах він не зміщує фокус з головної героїні. В переглянутій версії в першій частині Леся Гонгадзе розповідає про своє життя, батьків, дитинство, знайомство з майбутнім чоловіком, одруження, переїзд до Грузії, втрату чоловіка, поранення Георгія та повернення до України. У другій — про своїх дітей, зникнення Георгія та намагання дізнатися правду.

«Серце мами Гонгадзе» - емоційна сенсація, остання надихаюча кіно-сповідь непочутої жінки про її любов, долю та виховання справжніх чоловіків. І справді її жіноча історія надзвичайно зворушлива і наприкінці фільму важко стримати сльози навіть найстійкішим глядачам.

Знімали у чотирьох країнах

Знімальна група збирала матеріали для фільму ще у 2012 році, практично у останній період життя Лесі Гонгадзе, яка померла 30 листопада 2013 року. Стрічку знімали в чотирьох країнах. Зібрали стільки матеріалу, що вистачить на декілька серій.

- Фільмували в Грузії, Україні, Франції та Естонії, – розповідає В’ячеслав Бігун. - Нам поталанило. Леся дуже тепло прийняла нас, і ми жили в неї вдома в Грузії. Ми подружилися. Мені здається, що її мотивацією було й те, аби про неї дізналися її внучки – доньки Георгія.

Музику до фільму написав відомий композитор Володимир Гронський. Святослав Вакарчук, Володимир Самайда, Тамара Гвердцителі, які люб’язно надали свої пісні, своєю лірикою підсилюють стрічку.

Знялися бабуся Гії та Любомир Гузар

- Загалом ми відзняли більше 30 інтерв’ю з відомими та цікавими людьми, але в цій версії Лесю Гонгадзе доповнюють лише кілька, бо її харизматична сповідь – основа фільму, - каже В’ячеслав Бігун. - Це, наприклад, Блаженніший Любомир Гузар, який роздумує про утрату матері, бабуся Георгія Гонгадзе Руф Гонгадзе, яка розповідає про сімейну ґенезу – їхні німецькі, французькі, латвійські та грузинські корені і впливи. Ще кілька впливових коментаторів, які характеризують епоху. Серед них історик Маріам Лордкіпанідзе, журналіст та історик Вахтанг Кіпіані, культуролог Тарас Возняк, журналіст Олег Панфілов, громадська діячка Леся Крип’якевич. Також у фільмі бачимо рідного брата пані Лесі – Зенона Корчака, її близьких подруг, вченого-юриста Петра Рабіновича та адвоката Андрія Федура, які надавали їй юридичну допомогу.

До слова, багатьох людей, які працювали над фільмом та знялися в ньому, уже нема з нами.  Це оператор Борис Ухов, брат Лесі Гонгадзе Зенон, Блаженніший Любомир Гузар. Померла і бабуся Георгія Руф Гонгадзе. Не дочекалася прем’єри фільму і сама Леся Гонгадзе…

У Георгія є брат-близнюк

Серед розповідей Лесі Гонгадзе у фільмі вражає одна історія. Як виявилося, 21 травня 1969 року в Тбілісі жінка народила синів-близнюків. Але одну дитину викрали. Як каже пані Леся, вона чудово пам’ятає момент народження двох дітей. Але пологи були важкі, і коли вона отямилася від наркозу то, їй сказали, що друга дитина померла. Тіла так і не показали.  А через рік стало відомо, що головного лікаря цього ж пологового засудили за продаж дітей.  Стаття в газеті про цей процес називалася «Вовки» в білих халатах».

Режисер В’ячеслав Бігун каже, що у рамках зйомок фільму намагався дослідити це питання.

- Ми хотіли знайти той пологовий будинок, але його вже не було, - каже він. - Тоді попросили допомоги у знайомих з Грузії. Але дізнатися щось виявилося дуже складно. А коли пані Леся померла, ми відмовилися від «розслідувального» аспекту, а перейшли до рівня сповіді, тобто надали шанс у фільмі пані Лесі сказати те і так, як вона цього прагнула, а глядачу, самому оцінити це. Можливо, до цього питання ще варто повернутися. Адже й сам Георгій свого часу, з розповідей пані Лесі, бачився з братом-близнюком і сподівався зустрітися ще. Про те, що Георгій вірив, що його брат живий, розповідала й перша дружина Георгія.

Довідка 

В’ячеслав Бігун — кінематографіст і вчений-юрист, родом із Закарпаття. Навчався й працював у провідних університетах і установах світу (Львівський університет, Гейдельберг, Сорбонна та ін.), юристом — в Європейському суді з прав людини. Кандидат юридичних наук, магістр кіномистецтва. Автор більше 500 публікацій, близько 20 фільмів, які удостоєно більше 30 нагород. Чи не перший український кінорежисер-мільйонер за кількістю онлайн-переглядів - 3,5 мільйонів. Неодноразово відзначався і за активну популяризацію українського кіно

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.