Юрі Собі: "Перший фільм мені приснився"

- Про тебе можна знайти інформацію як про фотографа, оператора, режисера. Яка у тебе освіта?

- Залежно, що розуміти під освітою. Формально, у мене є диплом з політехнічного, але важливіше, чого я сам навчився після школи.

- Коли вперше виникла думка зняти фільм?

- Напевно, коли у 2014-му році влаштувався в фотостудію, з’явилось більше нових вражень, знайомств і подорожей. Окрім відеозмомки на початках були ще арт-проекти, наприклад, намалювати зайця на сходах або участь у фотоквестах, які проводилися раніше в місті, тесав льодові скульптури. Тоді ж з’явились фільми.

- Про що був перший?

- Ми з товаришами при розмові сказали собі: «А давайте знімемо щось», і ми зробили щось хаотичне і абсурдне. Перший справжній фільм мені приснився під пісню Beth Gibbons «Sand  River», вийшов дещо сюрреалістичним. В фільмі йшлось про дівчину та її батьків; ми намагались імітувати перетворення людини у воду. Сам фільм — це послідовність фотографій, які немовби перетікають одна в іншу. Два дні я продумував технічну сторону і на вихідних втілив ідею. Він, водночас є і моїм улюбленим сюжетом.

- Скільки у вас загалом фільмів?

- Складно підрахувати. Є багато відеоексперементів. Близько шести повноцінних моїх і ще шість ми створювали разом з другом. Частина з них, щоправда ближчі по змісту до відеоінсталяцій, відеокартин. Раніше, в часи коли с камерою було складніше, у мене були і анімаційні роботи в техніці стоп-моушн (кадрова зйомка, і після кожного кадру вносять мінімальні зміни, в результаті у глядача виникає враження про рух зображеного – прим. ред.). Остання моя короткометражка «Сутність», здобула нагороду на показі у Рівному. Вона про любов. Створювали ми її разом з подругою, яка попросила про допомогу.

- Коли ти вперше публічно показав свій фільм?

- Першою демонстрацією можна вважати заливку на Youtube ранніх робіт. А перед «живими» глядачами - на фестивалі відео в Хмельницькому, організованому монотеатром «Кут». Після цього відбувся фестиваль «Трипільське коло», де показ короткометражок проходив у нічному кінозалі під відкритим небом. Зазвичай, мені просто говорили: «А класно було б показати твій фільм в тій чи іншій аудиторії. Крім того, виставлявся на спеціальних онлайн-сервісах для любителів кіно. Коли у 2012 році я їздив із своєю дівчиною у Крим, то в Севастополі були люди які питали мене: «А чи не ти часом автор такого-то фільму»? Так що мої фільми побачило достатньо багато людей. Однак я ніколи не керувався принципом, що зняте мною слід обов'язково посилати на фестивалі.

- Яка реакція глядачів на твою творчість?

- Для більшості то мабудь - нерозуміння. Адже у цих відео я не намагаюся щось пояснити глядачу, скоріш передати картинку, що намалювала уява. І вже кожен інтерпретує по-своєму. Фільми, які ми робили з Віталієм Дерехом, в яких я виконував функцію оператора, взагалі не для масового глядача, тому що зазвичай люди хочуть посміятися, весело провести час. Люди повинні бути при певному настрої, коли вони думають про щось. А мої короткометражки повинні допомогти ще інтенсивніше думати, наштовхувати на роздуми.

- Тобі пропонувати зняти щось масштабніше?

- Зараз я беру участь у зйомках міні-серіалу «Кілька хоробрих хлопців». Вони відбуваються в Тернополі, на хуторі Уніж, на базі Національної Гвардії. Мова там йде про группу пересічних хлопців, які після тренувань та серйозної фізичної підготовки мужнішають.

- Як просуваються зйомки твого нового проекту, фільму жахів у печерах, в Млинках?

- Це — не фільм жахів, це — скоріше краєзнавчий фільм, в якому дійсно будуть зустрічатися моменти хоррору, але тільки для підвищення інтересу.

- А технічне обладнання?

- Будемо знімати на сферичну камеру, яка так довго добирається до мене. Вона необхідна під формат запису, який розрахований на шолом віртуальної реальності. Найближчим часом мегапопулярний тренд грати в сферичні відеоігри і дивитись таке ж кіно дійде до Тернополя. Шолом коштує від шести доларів, можеш крутити головою в різні сторони і бачити візуальну інформацію.

- Кажуть, що люди, які займаються кіно, по-іншому влаштованні. Ти помічаєш якісь деталі в довколишньому світі, які не бачать інші?

- Ні. Я чим далі, тим більше переконуюсь що, головне — це враження, які людина отримує. Інформація може до тебе прийти і пройти, а може затриматися і щось в тобі змінити. Коли ти обробиш враження у тебе можуть з'являтися образи, з'являтися музика чи щось інше.

- Порадь що-небудь читачам, котрі ніколи не мали справ із кіно. Що робити, якщо одного ранку вони прокинулися із ідеєю для фільму і твердим бажанням її реалізувати.

- Якогось універсального шляху немає. Останнім часом більшу популярність мають не ігрові, а документальні стрічки, які торкаються безпосередньо людського життя, яке може «зачепити» якимись знайомими деталями. Тут головне навчитись монтувати і тримати в руках камеру, також важливо мати готове кадрування (точний опис, росташування акторів у кадрі) і сценарій, бо інакше витрачається бачато часу даремно.

Авторські роботи:

Перший фільм (https://www.youtube.com/watch?v=Dsgq0fesHKk)

Підбірка робіт (https://vimeo.com/urisobi)

Остання робота " Сутність" (https://www.youtube.com/watch?v=SlGBRHNvDis&index=2&list=PLabzjdwSd7d3C5kETSLsh2DCnNnbBtY7j&t=10s)

Юрій Сорочан, 0673518439, [email protected]

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google