«Боюсь, що ніхто не відповість за смерть чоловіка». Поліцейський застрелив побратима

Суд проголосив вирок експравоохоронцю за вбивство з необережності. Він подав апеляцію, а дружина загиблого звернулася до редакції, бо боїться, що чоловік уникне покарання. І за смерть Анатолія, через яку осиротіла їхня тоді ще трирічна донька, нікого не покарають. 

До 4,5 року тюрми засудив Тернопільський міськрайсуд Владислава М., якого звинуватили у смерті побратима. У перші дні війни він, за версією слідства, у гуртожитку під час зборів зведеного загону вистрелив у товариша. Життя 43-річного Анатолія Адамова врятувати не вдалося.

У суді Владислав запевняв, що умислу вбивати не мав. Провину визнав і каявся. Проте, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його захисник подав апеляційну скаргу. А дружина загиблого звернулася до редакції, адже боїться, що за смерть її чоловіка так ніхто і не відповість.

 

… а потім було пекло

 

Про загибель чоловіка дружина дізналася від тітки, щоправда, тоді не зрозуміла, що насправді сталося. Та зателефонувала і кричала в трубку, «Толік, Толік» — і не могла толком нічого сказати. Невдовзі до дружини приїхали колеги чоловіка. Вони повідомили, що трапилося і що чоловік в лікарні. А за кілька хвилин страшна звістка: Анатолій помер. 

— Це були перші дні війни, ми з донькою жили в селі у родичів, і я саме приїхала до Тернополя за речами, — згадує пані Іванна. — Далі все як в тумані. Пішла у квартиру і просто кричала… А потім було пекло. Рік я не жила, а існувала. Жили із донькою в свекрухи — вона його боготворила, син був для неї всім. Мене люди жахалися – просили щось робити із собою, бо, мовляв, підеш услід за чоловіком. А у вас донька… Допомогли мені вибратися із того стану священники.  

 

Був єдиним сином і батьком

 

«20 хвилин» вже писали, що Анатолій Адамов трагічно загинув 19 березня 2022 року у Чорткові після закінчення практичних навчань. Співробітники управління поліції охорони в районному центрі проводили навчання з бойового злагодження дій.

Після тренувань 27-річний поліцейський з необережності натиснув на курок вогнепальної зброї, внаслідок чого смертельне поранення отримав його колега — інспектор взводу охорони 43-річний Анатолій Адамов. Старшого лейтенанта госпіталізували, але лікарі виявилися безсилими, — повідомили тоді у відділі комунікації поліції Тернопільської області.

Тоді ж призначили службову перевірку, а слідчі ДБР розпочали кримінальне провадження за частиною 1 статті 119 (вбивство через необережність) Кримінального кодексу України.

— Постріл не був випадковістю. Він (Владислав М. — прим. ред..) сам підійшов до ліжка мого чоловіка і здійснив три дії, — зняв автомат із запобіжника, доклав патрон в патронник і натиснув на курок! — каже дружина загиблого Анатолія Іванна Кернична, яка звернулася до редакції. — На суді сказав, що хотів настрашити. Це так робить людина, яка з 2016 року має зброю у руках. Врешті майже впритул вистрілив в людину. Після цього на місце події майже одразу приїхав брат-правоохоронець, тож того одразу відпустили. На другий день після інциденту звільнили з поліції охорони.

Жінка пояснила, чому звертається до журналістів і хоче розголосу цієї історії. Родич засудженого служить в правоохоронних органах, обвинувачений затягував суди і не з'являвся на засідання, за що його суд навіть оштрафував (журналісти знайшли цьому підтвердження). Обвинувачений сплатив 3 028 грн на користь держави.  

— Я хочу, щоб вони бачили і знали, що справа під увагою преси і тепер може хоч трохи більше буде справедливості, — каже пані Іванна. — А його нехай Бог судить. Ціль мого звернення — щоб не уникнув покарання. В апеляційній скарзі, яку вже подали до суду, він хоче умовного терміну. Мотивує, що в нього на утриманні дитина та батьки з групою інвалідності. А хто подумав, як живе моя дитина, яка в три роки стала сиротою і бачить батька лише на фото? Хто зважає на батьків мого чоловіка, які втратили зараз єдиного сина, який був надією і опорою на старість…

Пані Іванна надала чимало інформації про апеляційну скаргу, проте ми поки що не розголошуватимемо всіх даних, бо не маємо документів на підтвердження її слів.

— Ця людина зіпсувала життя мені і нашій дитині, а також чоловіковим батькам, забрала у нас найдорожче — і я хочу лише справедливого покарання, — каже пані Іванна.

 

Доньці сказала, що татко на небі

 

Дружина розповіла, що Анатолій Адамов служив в поліції охорони після звільнення з батальйону «Тернопіль». Добровольцем пішов туди і був в АТО ще у 2014-2015 роках, учасник бойових дій, ніс службу на Донеччині і Луганщині, за що отримав сім медалей, два ордени і грамоту від тодішнього Президента України.   

— Толік був дуже виваженим, відповідальним  і спокійним, — згадує дружина. — Ми побралися в 2016 році. Тоді побратими розповідали, що чоловік часто відмовлявся від ротацій, залишаючись у зоні бойових дій на користь сімейних побратимів. Втратив там здоров’я, змінився і його психоемоційний стан. Він рідко що розповідав про ті події, але часом таки починав говорити. Це жахливо, що довелося пережити. Буквально відтанув, коли в нас народилася донечка. Вона була дуже схожою на батька, і вони обожнювали один одного…

У перші дні повномасштабного вторгнення, отримавши зброю, Анатолій зі співробітниками охороняли об’єкти критичної інфраструктури на Тернопільщині. Згодом дружина від свекрухи дізналася, що чоловік добровільно доєднався до зведеного загону поліції і вирушив на Чортківщину, де проходив навчання Жінка із дитиною в цей час були в рідних у селі поблизу Тернополя.

— Донечці тоді було 3 роки і 2 місяці, це в нас пізня дитина і єдина донечка, — згадує пані Іванна. — Толік любив її безмежно. Вона у нас дуже ніжна дівчинка, тому на похорон і на панахиду я вирішила її не вести. Спочатку сказала, що татко на небі. Напередодні загибелі ми із донькою говорили з Толіком по відеозв’язку, і мала після того, як тата не стало, вимагала набрати його, аби поговорити.

Жінка згадує, як повернулася після панахиди, а донька плакала: «Мама, я хочу до тата, хочу бути з татом…»

— Я нічого їй не сказала, що тата більше немає, тільки плакала, — згадує пані Іванна. —  Зараз їй шість рочків. На могилі батька на цвинтарі вона не була. Але вона все відчуває і, здається, розуміє. У неї травми, коли бачить як інші дітки проводять час з батьками. А моя вже в три роки знала, що тато на небі. Бо його застрелив дядько, і тато помер в лікарні.

Батька дитина бачить лише на фото, розмовляє з ним і показує усім — це мій татусь. Вони були дуже подібними, згадує дружина, — однакова щира душа, одні манери, очі, ручки – навіть форма кисті однакова. Чоловік дуже чекав на появу доньки, і в 40 років вперше став батьком.

— Він пройшов АТО, а тут, дочекавшись дитини у 40 років, загинув, ще й такою безглуздою смертю, від рук свого ж, — каже Іванна Кернична . — А в мене на руках залишилася дитина і його літні батьки, для яких син був всесвітом. Немає кому про нас попіклуватися. Від держави ніякої допомоги не отримали, компенсації, яку присудив суд обвинуваченому — теж. Раз отримали матеріальну допомогу від колег чоловіка. Далі — живи як хочеш.

 

Ні пільг, ні грошей, ні допомоги

 

Дружина каже, що допомогли їм у ті тяжкі часи колеги з поліції охорони. Вони і похорон взяли на себе, і досі підтримують.

— Коли чоловік був живим, як учасник бойових дій отримував бодай пільги, — каже пані Іванна. — Зараз Толіка немає — немає пільг, немає грошей, немає допомоги — нічого немає. А той, хто відібрав життя мого чоловіка навіть пробачення не попросив. Ні, слова звучали на суді. Але я не побачила у нього ні щирого каяття, ні допомоги.

«Я мушу жити — бодай заради дитини», — каже пані Іванна і згадує, як стрімко погіршився тоді її стан здоров’я. Як припускали діагноз онко, який, на щастя, не підтвердився. Після повного обстеження лікарі припустили, що всі недуги загострювалися на нервовому грунті.  

Суддя міськрайсуду, на думку пані Іванни, виніс справедливий вирок. Зараз його оскаржують — на 10 березня справа призначена до розгляду в Тернопільському апеляційному суді.

 

Обидва були добровольцями

 

— Обвинувачений, будучи працівником правоохоронного органу, 19.03.2022 року близько 12 год. 00 хв., перебуваючи в кімнаті гуртожитку, не маючи умислу на заподіяння смерті іншій особі, почувши команду виходити з кімнати, підвівся з ліжка, підійшов впритул до потерліого, який лежав на ліжку у кімнаті, та з виданої йому вогнепальної зброї — автомата конструкції Калашникова «АК-74», здійснюючи вправу заряджання-розряджання зброї, здійснив один постріл у тіло потерпілого, — дізнаємося із Матеріалів справи у Судовому реєстрі.

У суді обвинувачений розповів, що оскільки, батько був військовим, а брат працював у силових структурах, вони порадили йому піти працювати в Національну поліцію України, на що він погодився. За три місяці закінчив Рівненську школу поліції з відзнакою. Після повернення до підрозділу його призначили на посаду інспектора фізичної охорони. Через деякий час його перевели на посаду командира взводу охорони об`єктів та публічної безпеки №2. З 2018 року до нього в підрозділ перевели лейтенанта поліції Анатолія Адамова, з яким вони неодноразово заступали в добові наряди та їздили у відрядження. Друзями вони не були, але спілкувались.

Після початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав зведеного загону і від 14 до 19 березня разом з колегами перебували на навчальних зборах у Чорткові. Того дня їм повідомили, що навчальні збори вже закінчилися і можна відправлятись додому. Повернувшись до кімнат, вони поснідали та почали прибирати в кімнатах. Він вирішив перевірити наявність боєприпасів, які йому видали перед навчанням, та які вони повинні були розрядити з магазину зброї. Боєприпаси зберігав у підсумку свого портфеля, так як відповідного місця для їх зберігання не було, пояснював Владислав у суді.

 

З метою — «настрашити»

 

Обвинувачений згадував, — кожен магазин вміщує по 30 набоїв, для того щоб їх було легше порахувати, він вирішив спорядити магазини набоями. Коли зателефонували, що за ними прибув транспорт, взяв на ліжку телефон і автомат, який повісив на плече.

— Повернувшись до ліжка, де знаходився потерпілий, був впевнений, що автомат стоїть на запобіжнику та в ньому немає набоїв, з метою «настрашити та щоб він вставав і виходив», він здійснив рух затвору і «на автоматизмі» натиснув на курок, — пояснював Владислав в суді. — Вчинив це не цілеспрямовано. Після цього пролунав постріл та потерпілий втратив свідомість. Наміру здійснити постріл він не мав.

Після цього, згадував Владислав, він прокричав, аби викликали швидку та дали аптечку із портфеля — пораненому із побратимами надавали медичну допомогу. Коли приїхала швидка, поїхав в лікарню разом з Анатолієм. Там його забрали реанімацію, а до Владислава підійшли поліцейські і повідомили, що потрібно поїхати у райвідділ та надати пояснення. Вже там дізнався, що Анатолій помер.

Чоловік запевняв у суді, що намагався одразу поспілкуватися з родиною, але захисник запевняв, що не потрібно цього робити з моральної точки зору. Через деякий час він зустрівся з дружиною та батьком загиблого, попросив вибачення за свій вчинок, запропонував матеріальну та фізичну допомогу, однак відповіді не отримав. Перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом він не міг знайти кошти. Згодом, назбиравши деяку суму, переказав кошти через грошовий переказ «Укрпошти», який родина загиблого забрала. Про вчинене дуже шкодує та просить у потерпілих вибачення.

 

А що службове розслідування?

 

Дружина у суді повідомила, що, ознайомившись із матеріалами справи, вважала, що відбулося саме умисне вбивство.

У ході службового розслідування встановлено, що старший лейтенант поліції (якого обвинуватили у смерті Анатолія – прим. авт.) не дотримався вимог Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю, а саме без необхідності тримав палець на спусковому гачку, безпідставно спрямував ствол зброї в бік людини та без необхідності вимкнув запобіжник; дослав патрон в патронник. Недбало і необережно поводився зі зброєю, що і призвело до випадкового пострілу. Дії старшого лейтенанта поліції слід вважати непрофесійними. Таким чином, в його діях вбачаються ознаки дисциплінарного проступку. Але враховуючи той факт, що наказом УПО в Тернопільській області №_16о/с від 2p.03.2p22; звільнено зі служби в Національній поліції України, притягнути його до дисциплінарної відповідальності не представляється можливим. Враховуючи той факт, що триває досудове розслідування у кримінальному провадженні, передбаченого ст. 119 КК України, в рамках якого необхідно дослідити ряд фактів і обставин, то остаточне питання про можливу дисциплінарну відповідальність окремих працівників ГУНП в Тернопільській області та УПО в Тернопільській області підлягає вирішенню після завершення досудового розслідування.

Батьки Анатолія і дружина — на свою користь і користь малолітньої доньки, заявили цивільні позови про стягнення моральної шкоди через втрату найближчої людини.

— Визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.119 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців, — таким був вирок Тернопільського міськрайсуду. — На підставі ч.7 ст.72 КК України у строк покарання зарахувати строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом за період з 2 травня 2022 року до 30 травня 2023 року, тобто 394 дні з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі, що становить 131 день позбавлення волі.

Цивільні позови суд задовольнив за винятком коштів, які засуджений вже сплатив рідним. Дитині від платитиме щомісячно до 18 років.

Вирок може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

«20 хвилин» зв’язалися з адвокатом засудженого за коментарем, а також запропонували вислухати та опублікувати позицію засудженого.

Адвокат підтвердив, що апеляційну скаргу подав, проте не розголошував деталей.

— Мій підзахисний вибачення просив неодноразово, щиро кається, — повідомив адвокат Тарас Кучерук. — Апеляцію ми подавали з інших підстав. Апеляційний суд надасть оцінку рішенню суду першої інстанції.

Щодо інших коментарів — журналістам захисник відмовив, посилаючись на те, що має поцікавитися думкою підзахисного з цього приводу. Також погодився передати телефон журналістки своєму клієнту. Тому ми вкотре наголошуємо, що готові вислухати його позицію і опублікувати її.

 

Довідка

Вирок у Судовому реєстрі — https://reyestr.court.gov.ua/Review/124281628

 

Юридична довідка

Кримінальний кодекс України

Стаття 119. Вбивство через необережність

1. Вбивство, вчинене через необережність, — карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 

 

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.