Місцеві не вірять, що саме онук до смерті побив бабусю на Лановеччині. Вказують на інших чоловіків

Фото поліції

Онука запідозрили у побитті до смерті рідної бабусі, яка самотужки виховувала його змалку. Як дізналися «20 хвилин», влітку минулого року підозрюваного вкотре засудили за крадіжку та відправили за грати на п’ять років. Він просився воювати, але з навчання втік. Що ще відомо?

25-річному О.В., якого підозрюють у побитті до смерті бабусі Павліни, 27 лютого Тернопільський міськрайсуд обрав міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права внесення застави — до 24 квітня 2025 року. 

Цю інформацію підтвердили «20 хвилин» у поліції та пресслужбі Тернопільського міськрайсуду. 

Онук не пам’ятав, що сталося

Журналісти дізналися від власних джерел інформацію, що молодий чоловік — нібито військовий. Інші запевняли, що «сидів». 

Тіло літньої жінки на веранді будинку виявив місцевий житель. 25 лютого він проходив повз помешкання сусідки й помітив на подвір’ї розкиданий одяг. Знайома не відгукувалася, і він зайшов до її будинку. На веранді побачив 74-річну жінку, яка жодних ознак життя не подавала.

Чоловік, нагадаємо, викликав правоохоронців. 

— На місці події працювали слідчі Лановецького відділення поліції та слідчого управління ГУНП, а також криміналісти. Судово-медичний експерт, який оглядав тіло, зазначив, що потерпіла померла в результаті численних тілесних ушкоджень — її побили. Це підтвердив і розтин, — повідомили у відділі комунікації головного управління Нацполіції в області. — У будинку поліцейські виявили онука потерпілої  — у стані сильного алкогольного сп’яніння. Що сталося, він не пам’ятає.

25-річного онука затримали, відповідно до статті 208 Кримінального процесуального кодексу України.

Що відомо про підозрюваного

Як розповіли нам односельці загиблої, бабусю звали Павліною. Жінку поховали у рідному селі 27 лютого. До хати навіть не заносили, привезли одразу в церкву, де напередодні ввечері відправили панахиду, а зранку 27 лютого провели всім селом на цвинтар. 

Пані Павліна — родом з Іванківців, була заміжня і певний час проживала на Півдні України, у Криму. Там не склалося, і повернулася до батьківської хати. Мала чотирьох дітей. Бабуся Павліна забрала до себе й трьох онуків, як ті ще були малими. Доньки односельці не бачили, вона, кажуть, залишилася у Криму. А троє малих — двоє старших онуків та наймолодша онучка, проживали із бабусею. 

За словами односельців, найстарший з онуків, яких виховувала і ростила бабуся, зараз воює, наймолодша онучка за кордоном. А О., кажуть місцеві, чи то воював, чи то «сидів» — люди достеменно не знають. 

Як з’ясували «20 хвилин», чоловік й справді мав не одну судимість за майнові злочини, у 2021 році його засудили за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу — крадіжці, поєднаній з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому. За вироком суду О. отримав три роки і місяць тюрми. Влітку 2024-го він отримав судимість вже за крадіжку, скоєну повторно і в умовах воєнного стану. Вирок — п’ять років і місяць ув’язнення. 

Просився воювати

15 липня 2024 року Шумський районний суд розглянув клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення через бажання йти служити за контрактом. Рішення суду – відмовити. 

22 липня Чортківський районний суд знову відмовляє, адже клопотання подавав засуджений, а не установа, де його утримують. А саме цього вимагає Закон. 

Чоловік втретє просить відправити його на службу. 

24 жовтня 2024 року адміністрація Коломийської виправної колонії, де чоловік від серпня відбував покарання звернулася до суду з поданням. Повідомили, що за час відбування покарання О. допускає порушення встановленого порядку відбування покарання, п’ять разів на нього накладали дисциплінарні стягнення, які досі не погашені. Заохочень не мав, працювати відмовляється. Проте зазначили, що він виявив бажання проходити військову службу за контрактом. ВЛК вже пройшов і визнаний придатним до служби. 

28 жовтня 2024 р. Коломийський міськрайонний суд  Івано-Франківської області дозволив йти служити. 

Проте, як кажуть у поліції, прослужив О. недовго — утік із полігону, де проходив підготовку, — іншими словами пішов у СЗЧ. Правоохоронці підозрюють, що саме у бабусі переховувався онук. І запевняють, що є достатньо доказів саме його причетності до смерті бабусі. 

Чому не вірять, що побив онук? 

А місцеві категорично відкидають версію, що побив до смерті бабусю саме онук. Так, Павліна, кажуть найближчі сусіди, з якими журналісти поспілкувалися, була маленькою, як щепочка. Але й онук невеличкий і самотужки не міг би з нею впоратися. 

І коли приїхали правоохоронці, і до цього, — як у хаті зібралися місцеві та сільський староста, — так міцно спав, що його ледь збудили. І навіть коли прокинувся, не розумів, що коїться, і його аж трясло. А хата, кажуть люди, нагадувала катівню: все розкидано і в крові. 

Що онук мав бути на службі, натомість був у селі, найближчі сусіди здогадувалися, бо бачили його здалеку. Той ніби переховувався, не йшов до хати центральною стежкою, а проходив ззаду, від лісу. І, якщо хлопця бачили сусіди, онук був не один. Одного разу бачили, як той сильно кульгав, і був із чоловіком у формі. Іншого разу поруч були якісь кремезні й високі чоловіки у чорних куртках та спортивних шапках. А ввечері і вночі у його кімнаті світилося, хоча бабусина кімната була зовсім з іншого боку. 

— Я кілька разів помічав, ніби він, і питав у Павліни, чи О. є вдома, вона весь час заперечувала і одразу переводила розмову, — розповів сусуд С.П., який і знайшов побиту жінку. 

У редакції є його повні дані, проте з питань безпеки ми їх не розголошуватимемо. 

— Я бачив О. у лютому, незадовго до того, як все сталося з Павліною. Правда, здалеку бачив. Він йшов з якимось чоловіком і добре накульгував. А потім обидва звернули вправо і пішли через садок до хати, де небіжка проживала. У них в одній кімнаті син зробив євроремонт, і звідти, як вмикали світло, віддавало червоне сяйво. А тут, бачу, світло світиться, але приглушено. Певно, чимось завісили вікно… 

Через кілька днів сусід почув, як загавкали собаки. Глянув — знову ті ж чоловіки, ніби ховаючись, йдуть до Павліниної хати. А згодом побачив, як пробивається світло від телевізора, із кімнати, де жив О. Сусід знову спитав у Павліни, чи не чути нічого від онука — та різко змінила тему. 

Як все відбувалося і що кажуть місцеві

25 лютого вранці сусіди ще бачили, як Павліна рубала дрова, а згодом із комину пішов дим. Сусід порався по господарству і помітив, як до будинку Павліни йдуть двоє високих чоловіків у чорних куртках з капюшонами. Згодом вони стояли у дворі, а невдовзі гарланили позаду хати, в малині — метрів за 10 від будинку. Невдовзі сусід почув крик: «Вставай, вставай» — і все затихло. На головну дорогу з двору ніхто не виходив. 

Приблизно опівдні на подвір’ї сусідки сильно гавкали пси, а в дворі люди помітили куртку Павліни. Припустили, що це може бути й сама жінка. С.П. вирішив піти подивитися, що там робиться. Доки з боку городу дійшов, вже у хвіртку інші сусідки заходять. Теж почули гавкіт і прийшли дізнатися, чи все добре.  

— На подвір’ї тільки куртка лежала, сусідки не було, ми пішли у хату, — пригадує С.П. — Відчинили у кімнату Павліни двері — а там рейвах, все перекинуто, таблетки, телефони, паспорт сусідки. Дівчата-сусідки в крик, а я тихенько відчинив двері навпроти, де була внукова кімната — він спав на ліжку на боці. Я махнув дівчатам, мовляв, тікайте на двір. Бачимо, навпроти тумбочка — і на ній гроші, кілька 200-гривневих купюр, а поруч 50-ки розкидані. Але треба ж шукати, де Павліна. 

Відчиняють двері — а тут жінка лежить. Вся в крові, побита. Одразу подзвонили 102 і викликали на місце старосту. Той приїхав швидко. 

— На сусідку було страшно дивитися, вся побита, живого місця на ній не було, всюди кров, — згадує С.П. — Це якісь кати то з нею зробили… Ми зі старостою тихенько причинили двері, а дівчата пильнували вікна, — якби О. прокинувся, щоб не втік до приїзду поліції. 

Про все побачене, запевняють сусіди, повідомляли правоохоронців. І зокрема про чоловіків у куртках, які крутилися зранку того дня біля Павліниної хати. 

— Може, хлопець і причетний, хто зна, але точно не сам побив сусідку до смерті, — каже С.П. — Вона тих онуків від малечку гляділа. Любила сильно, вдягала-взувала, себе не шкодувала, все їм. Навіть коли О. сидів у в’язниці, тихцем через сусідів переказувала йому гроші, слала посилки. Тихцем, бо один з синів сварився, щоб не робила того. Пильнувала до останнього — і тут така дяка. Я не вірю, що він не міг вбити, аж ніяк. Він був у такому стані… Якщо п’яний, то попхай — і впаде. Я думаю, або він її захищав, або вона його, тому її забили до смерті. 

Якою згадують загиблу

Баба внука любила сильно, чи він її — хтозна. Принаймні, коли був вдома, не дуже спішив допомогти бабусі по господарству. Як вийшов із в’язниці, рідний дядько йому гарну роботу в Тернополі знайшов, але той там довго не протримався. Як воно ледаче, то і не працюватиме, кажуть сусіди. А щодо крадіжок і криміналу в біографії, люди припускають, що часто брав на себе чужу провину. 

А покійна Павліна, згадують люди, була такою, що на місці не сиділа. Відколи повернулася додому з Криму, офіційно не працювала, але тримала чималу господарку, худобу і город. Як вийде зранку на грядки — так до вечора працює. І все в неї було чистенько — ніде ні травинки, кажуть сусіди.  

— Що там відбулося насправді в той ранок, ніхто не знає і не скаже, але то навряд чи пограбування, бо гроші на тумбочці лежали, — каже С.П. — За словами сина, в О. вже була зібрана сумка — може, десь вже збирався тікати. Якось занадто міцно він спав, коли приїхала поліція. Як збудили, ним аж трясло. Але чистий, ніде не подряпинки, і ні краплі крові. От як так могло бути? В одній з кімнат була справжня катівня – килим, стіни — все в крові було. Не можна словами описати. А на ньому — ні краплі. 

Провести маму і бабусю в останню путь з’їхалися майже всі рідні. Приїхала з Польщі внучка, з війни — старший онук. Був і колишній чоловік доньки, батько О., який теж зараз служить. Розповідав, що Павліна дуже хотіла з ним поговорити, але не міг раніше вирватися зі служби.  

Наразі 25-річний онук у СІЗО. Йому оголосили підозру за частиною 2 статті 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає до 10 років позбавлення волі.

Юридична довідка

Кримінальний кодекс України

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, — карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.