Унікальне видання «Борщівська народна сорочка: експедиційні матеріали та приватні колекції» презентували на ХІІ Всеукраїнському фольклорно-мистецькому фестивалі «Борщівська вишиванка» лауреати Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. братів Левка і Богдана Лепких, наші земляки Людмила та Олексій Покусінські. 8 вересня у Центральній районній бібліотеці вони провели семінар-лекцію «Збереження борщівської народної сорочки у етнокультурному просторі України» і розповіли про своє нове дослідження.

Історія і карти-ілюстрації

Книжка складається з текстових частин і ілюстративного альбому. Дві перші частини – невеликий історичний екскурс від найдавніших часів до сьогодення, через історію Великого Поділля до суспільно-політичного і культурного розвитку громади кінця XIX – початку XX ст. у межиріччі нижніх течій Серету і Збруча при впаданні в Дністер.

Примітно, що вперше подані створені авторами карти-ілюстрації, у яких використані основні принципи оформлення карт, картографічна семіотика і сучасні географічні реалії: «Нова карта Великого Поділля, укладена згідно з давніми і новими відомостями про великі і малі землі Подільські з середини XIV до початку XX століття» та «Карта буття Борщівської народної сорочки кінця XIX – початку XX століття на полудневих землях між Серетом і Збручем, відтятих Дністром».

Людмила Покусінська розповіла, що юнки 13-14 років, які вступали в пору дівування, мали в скринях вишиті сорочки, крайки, плахти, стрічки на голову і пацьорки на шию. Про це дбали їхні матері і бабусі.

–          Дівчата дуже рано виходили заміж у 15-16 років, але не вступали в статеві стосунки, тож діти народжувалися лише через 4-5 років, – додає пан Олексій. – Свекруха займалася вихованням своєї невістки. Вчила її основам подружнього життя, приготуванню їжі та іншим речам. 

Пані Людмила зазначає, що місцеві жителі пояснюють це тим, що спершу жінка повинна була розквітнути, а тоді вже ставати матір’ю.

–          Це був настільки високий рівень культури відносин, що і нам би не завадило повчитися, – каже дослідниця.

Подали сорочки від колекціонерів

Третя частина книги присвячена культурному, політичному та суспільному життю краю кінця XIX – початку XX ст. На думку авторів, це дасть можливість читачам зрозуміти, які були перехідні моменти кінця ХІХ-го початку ХХ-го століття – зміна влади – Австро-Угорщина, Радянський Союз, Польща.

–          Попри складні життєві обставини люди вижили і донесли свою культуру загалом, – каже Олексій Покусінський. – При чому не лише вишиванку, а й мову, традицію, пісню.

Дослідники вдячні колекціонерам за популяризацію борщівської сорочки, бо без цього не було б її відродження. Адже колекціонери робили виставки в різних містах, тому про борщівську сорочку дізналися багато людей.

–          У нас була велика кількість експедиційних матеріалів, але у книжку ми подали також сорочки з приватних колекцій, – каже науковець. – Вчинили це тому, що колекціонери зробили велику справу і в них є достойні сорочки. Найбільша колекція саме у Віри Матковської, тож ми про неї написали, хоча до книги увійшли кілька сорочок від інших колекціонерів.  До речі, саме пані Віра зробила найбільший внесок у популяризацію борщівської сорочки.

Зробили ілюстрації-схеми 144 сорочок

Четверта частина дослідження присвячена художнім особливостям вишивки з детальними її поясненнями. Попри те, що борщівські сорочки відрізнялись чи не в кожному селі, автори розділили загальні тенденції на два регіони – так звані кути і п’ять осередків. У книжці розглядають художні і технологічні особливості чоловічої і жіночої борщівської народної сорочки у Серето-Дністровському і Збруцько-Дністровському кутах та їхніх осередках. Кажуть, зробили це для практичного використання – аби підказати, які елементи в межах одного осередку найправильніше компонувати і, разом з тим, що не варто поєднувати.

Значну частину книги займає альбомно-ілюстративний розділ з 144-ма святковими жіночими і чоловічими борщівськими народними сорочками, розміщеними згідно з їх поділом на кути та осередки. Найбільше борщівок із с. Дністрове, бо там дуже багатий і різноплановий матеріал.  До речі, борщівські чоловічі сорочки – це велика рідкість, бо їх збереглось дуже мало. Сорочки, які увійшли до видання, досліджені під час експедицій (2009–2015 рр.) по селах краю та у приватних колекціях. До кожної з них автори створили ілюстрації-схеми, котрі достеменно відтворюють техніки, способи вишивки та відкривають навіть найдрібніші деталі орнаменту.

Подружжя Покусінських рекомендує вишивати автентичні борщівські сорочки, а також інтерпретувати борщівку в сучасному одязі.

Вартість книги «Борщівська народна сорочка: експедиційні матеріали та приватні колекції» – 1500 грн.Паралельно з другим томом автори видали брошуру на 128 сторінок, де вмістили інформацію про матеріали, крій і техніки шиття борщівських сорочок. Підґрунтям для її створення стали доповнені доробки з видання 2012 року «Борщівська народна сорочка: матеріали, крій, техніки шитва. Колекція Борщівського краєзнавчого музею». Вартість – 500 грн.