Книжка, що зробить Різдво особливим

Книжку «19 різдвяних історій» репрезентували 26 грудня у тернопільській книгарні «Є» співавторки Надійка Гербіш та Ірина Савка. Це вже другий різдвяний подарунок від «Видавництва Старого Лева». Кілька років тому вийшла збірка «13 різдвяних історій».

• Таку книжку дуже приємно читати саме у зимовий передріздвяний час, – наголосив модератор презентації Юрій Матевощук. – Адже письменники діляться своїм досвідом, своїми історіями. До того ж у такий магічний і заворожуючий час.

Історії об’єднує любов і дива

Ірина Савка написала про українське Різдво часів свого дитинства, а Надійка Гербіш – про німецьке, до того ж події відбуваються у жовтні в одному з готелів Франкфурта. Оповідання Катерини Міхаліциної торкається особистості, в Ілларіона Павлюка – це дуже щемна і важка історія, в Мар’яни Савки – веселе Різдво, пов’язане з кошенятами, які вона розносила. Об’єднавчою особливістю усіх 19 історій є та любов і дива, які трапляються саме на Різдво, тому насправді ця книжка дуже тепла і приємна для прочитання саме зараз.

Оповідання «Зимові свята» тернополянки Ірини Савки складається із трьох частин і описує досвід трьох дітей, пов'язаний зі святом Миколая, Різдва, колядування.

• Різдво для кожної епохи є особливим, – каже пані Ірина. – Я досі пам’ятаю своє ще дошкільне Різдво. Воно було своєрідним, теплим, незабутнім. У моїй родині завжди відзначали грудневе і січневе Різдво, адже моя мама має польське коріння, натомість батькова родина – українська. Бабця мене навчила польських колядок і молитов.

Миколай приніс три шматочки цукру

Письменниця наголосила на тому, що Різдво її дитинства дуже відрізняється від сучасного. Вона родом із Бережанщини, де досить довго зберігалися різдвяні традиції, навіть коли радянська влада забороняла ходити до церкви й колядувати.

• Я знала напам’ять  усю кантичку колядок, – розповідає Ірина Савка. – Цей набуток я передала своїй доньці Мар’яні. Тож мені прикро, що більшість сучасних дітей і молоді не знають колядок, що нашого українського святого Миколая підміняють Санта Клаусом.

У своєму оповіданні тернополянка описала свого Миколая, в якого вона щиро вірила і з нетерпінням чекала. Зізнається, що її кортіло побачити, як він проникне до хати, утепленої загатою і в’язанками сіна. Проте, як усі діти, солодко засинала.

• На ранок я з особливим трепетом зазирнула під подушку і знайшла там невеличкий згорточок із трьома шматочками цукру, – каже жінка. – Але мені було неважливо, що я не отримала великого подарунка, головне – це інтрига, як він проник у хату. І ці три шматочки цукру від самого святого Миколая залишилися для мене найважливішим подарунком до сьогоднішнього дня. Тож тепер, коли моєму чотирирічному внукові Северину приходять мішки від Миколая, я не знаю, чи він пам’ятатиме їх усе життя так, як я.

Про колядки і вертепну зірку

Письменниця розповіла, що коли навчалася в першому класі, її однокласникові Миколай теж приніс три шматочки цукру і листа. Усіх дуже здивував той факт, що вони були загорнуті в клаптик газети «Правда». Діти заінтриговано роздумували над питанням: «Як та газета потрапила на небо?».

• Коляди були тим світлом і тою різдвяною зіркою, яка приходила до кожного вікна, – зазначає пані Ірина. – Ми дуже чекали цього дива. В нас не було ні режисера, ні вчителя, проте в нас було велике бажання зібратися разом, вивчити коляди і доносити їх з хати в хату. Тоді були такі зими, що аж викрешували іній, тож ми були всі в цьому інеї, який одразу ж кристалізувався від пари з наших уст під час співу.

Дівчатка дуже тішилися, коли їм давали 15, 25, 50 копійок, адже одного рубля могли дати хіба що родичі. Після колядування збиралися в одній хаті, рахували заробіток і витрачали його на зошити та олівці.

• Частина мого оповідання про хлопчика, який робив вертепну зірку, котра світила його хворій мамі і батькові-повстанцю, який переховувався в лісі, – каже авторка. – Це була їхня магія, їхня любов до новонародженого Дитятка, яке принесло надію та мир.

Бабуся, яка вміла дарувати Різдво

Головна героїня оповідання «Жовтневе Різдво Ханни» є власницею готелю у Франкфурті. Тому кожне її Різдво проходило у постійних клопотах про гостей.

• Назва оповідання не випадкова, – зазначає Надійка Гербіш. – Саме у жовтні відбувається франкфуртська ярмарка, на яку ми приїжджаємо і зупиняємось у тому готелі, який я описала. Мені захотілось записати й переказати історію однієї жінки, якої я ніколи не бачила, але про яку говорять усі. Вона була дуже і дуже особливою. Я не знаю, як її звали, тому дала їй ім’я Ханна.

Авторка розповіла, що власницю готелю усі називали просто бабуся. Коли до неї приїжджали постояльці з різних куточків світу, то почувалися так, неначе вдома. Людям завжди було затишно в цьому місці, адже там живуть болонки.

• Ця жінка вміла дарувати затишок і тепло, відчуття дому, який ти любиш, – додає письменниця. – І тут раптом вона відходить від справ, готель купують інші власники, і постояльці переїжджають. Тож мені закортіло розповісти історію тієї бабусі, про яку ніхто не розпитував. Я цікавилася деталями її життя, але ніхто нічого не знав. Всі говорили тільки про відчуття затишку, яке вона дарувала. Оскільки тла особистого життя цієї пані ніхто не знав, я вирішила подарувати її історію.

Розповідь крізь призму свята

В оповіданні віддалено закладена метафора Різдва, через те, що говорячи про це свято, люди розповідають про себе, затишок, традиції, подарунки, про антураж і магію, але не згадують про того, хто приніс цю історію.

• Я розуміла, що є історія Дитятка Ісуса, записана у Біблії, але мені не хотілося говорити прямо, а навпаки – завуальовано, через призму, щоби той, хто хотів дошукатися – дошукався, – каже Надійка Гербіш. – Була Ханна, яка дарувала Різдво, і лише одна людина захотіла подарувати свято їй. Проте ця жінка все одно отримала подарунок від Ханни.

Книжка різдвяних історій матиме своє продовження, адже в ній багато «живих» емоцій.

Фото Леся Заморська

1. Письменниці Надійка Гербіш та Ірина Савка під час презентації поділилися з читачами своїми особливими історіями про Різдво

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.