Любко Дереш на фестивалі «Ї» у Тернополі розповів про соки, марихуану та книги

Нагадаємо, Любко Дереш автор відомого роману «Культ», який він написав у 16 років у 2001 році. Потім було ще декілька не менш популярних книг, після яких автор взяв тривалу паузу, під час якої як зізнається, був у творчому пошуку. Про однин з таких моментів він розповів читачам на сцені фестивалю «Ї»:

«Почав досліджувати для себе ті тексти, які зараз не досліджуються. Діло було в Єгипті. Це самий хороший час, щоб нічого не робити, окрім як пити соки, курити марихуану, перших два місяці купатися в морі і читати. І в мене був хороший товариш, який теж пив соки, курив марихуану… Я запропонував: «А давай почитаємо ті книги, які ще до нас не читали».

Також Любко Дереш поділився своїми думками про читання книг. Пропонуємо цитати з його виступу:

«Неважливо чи ти прочитав 10 книг чи 110 чи 1110. Якщо ти не доклав зусиль, щоб зрозуміти, що саме ти читаєш і про що цей текст, то все буде марне. Тому що ти можеш прочитати рекламні оголошення і хизуватись всім, що ти 15 років щодня по 5 годин тратиш на читання газети з оголошеннями. Читання вимагає мислення, аналізу».

«Коли я говорю про слово і текст, я маю на увазі не лише книги. Слухаємо музику, наприклад, і вона пробуджує у нас почуття. Або коли подивилися хороший фільм, наприклад, «Політ над гніздом зозулі», і щось в нас зворушилося всередині. Або взяли до рук книжку, наприклад, «Рекреації» або «Перверзія» Андруховича…Ми жили до цього своїм життям: діти, робота, навчання і в тому щоденному ритмі забуваємо для чого це все.. І відкриваємо для себе книжку і читаємо Маркеса «Сто років самотності» і раптом ми починаємо плакати …І чому, незрозуміло... І ми кажемо другові: «Візьми почитай цю книжку, бо зі мною щось таке сталося». Літературознавець Бахтін дуже точно сказав, що роман чи література чи книги - це механізми, які відновлюють в людині людське. І коли ти прочитав хорошу книгу, ти раптом відчув, що тебе стало більше і ти хочеш тим подітитися з іншими. А може ти комусь щось скажеш дуже щиро і глибоко, і його серце теж починає наповнюватися. Задля цього варто прийти в літературу, щоб знаходити ключі для розуміння, а що ж таке відбувається».

"Це епік-фейл (повна невдача – ред.) для письменника, коли читач не ототожнює себе з персонажем. Тому що навіть, якщо це маленька сирітка з середньовічної Франції, з якою в тебе начебто нема нічого спільного, але з якою ти себе не починаєш ототожнювати, чи не співпадаєш  в якихось її людських переживаннях, то навіщо це все було писати? В цьому полягає один з механізмів прози - створити таких персонажів, так творити характери, щоб вони не були ані плакатними, ані пласкими, ані не виглядали курйозно в плані естетичного сприйняття. Вони мають, хай з якоїсь химерної сторони, співпасти з тобою, ти маєш упізнати себе. Навіть якщо це вбивця, маньяк, робот чи інопланенянин. Скажімо «Маленький принц». Хіба ми маленькі хлопчики, які носять шпагу?… І раптом ти впізнаєш себе настільки глибоко…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.