Олег Герман: "У чотирьох рядках можна показати ціле життя"

Того дня він був майстром перевтілення і блискуче показав перед аудиторією різні грані свого таланту. Олег Герман розкрився як поет, прозаїк, художник, композитор, автор-виконавець власних пісень, ведучий, актор, викладач. Словом – людина-оркестр зі своїм особливим поглядом на світ, дуже скромна в поведінці, але фантастично багата у своїй творчості.

Арт-бук і перформанс

Літературна зустріч із цим відомим тернополянином – заслуженим діячем мистецтв України, кандидатом історичних наук, професором кафедри українознавства і філософії Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя відбулась на третій день бібліофесту «Бібліотечний тренд Файного міста». У бібліотеці для дорослих № 4 Олег Герман розповів присутнім про свою нову книгу «Співоча скеля» і поділився планами на майбутнє. А ще він читав свої вірші, співав, проводив вікторину на знання діалектизмів і вручив переможцям свої книжечки.

До речі, у бібліотеці є арт-бук «Я проростаю крізь літа, крізь мене слово пророста» у вигляді цимбалів, присвячений творчості Олега Германа. Цю ексклюзивну книгу створили минулого року. Автор власноруч написав кожен вірш, сам оформив всі сторінки. Цього року бібліотекарі репрезентували своє нове творіння – мистецьку книгу у вигляді стародавньої колиски «Колисав мою колиску вітер рідного Поділля». На її сторінках – колискові пісні Тернопільщини.

Побачивши колиску, Олег Герман згадав про своїх дітей, і вирішив виконати «Колискову для брата», взявши на руки ляльку-немовля. Вийшов імпровізований перформанс.

• Коли моїй донечці Наталі виповнилося 7, народився її братик Тарас, – зазначив пан Олег. – У день він був спокійним хлопчиком, а ночами співав – весь у тата! В результаті я написав пісню з надією, що вона допоможе Тарасові чи Наталі. Дочка вивчила її і співала, акомпануючи собі на бандурі.

«Повістина» з 30 окремих новел

Представляючи свою 21 книжку «Співоча скеля», письменник зазначив, що для нього це магічне число, бо 21-го він народився. До березня побачить світ наступна книжка автора – поетична. Вона складатиметься із чотирьох розділів, при чому один з них буде присвячений війні, але не лише на Сході України, а й у людських душах.

• «Співоча скеля» – це житейська розповідь про одну родину, – розповів Олег Герман. – Це повістина з 30 зимових образків – окремих новел, які нанизані, як намисто, і утворюють цілу композицію.

Повість розпочинається з того, що в одному глухому прикарпатському селі Попадинці, яке тепер існує лише на сторінках книжки та на заржавілій табличці з назвою, живе старенький дідусь, який 6 січня святкуватиме своє 90-ліття. Його син проживає в Маріуполі. Це дуже пробивний чоловік, до того ж справжній комп’ютерний геній. Він працює на металургійному комбінаті, розвинув власний бізнес. Готується їхати вітати батька, але несподівано його посилають на конференцію в Стамбул. Тому просить свого сина Сергія поїхати привітати дідуся. Хлопець не в захваті від такої ідеї, проте змушений погодитися. Сергій розуміє, що їде в іншу Україну і відчуває страх перед бандерівцями. Завітавши до дідуся, намагається якнайменше говорити, щоб не дразнити старенького своєю мовою. Старий гуцул тішиться внуком. Аж раптом вночі зривається така буря, що хату замітає снігом по вікна. Вітер обриває дроти, зникає світло. У Сергія повністю розрядились акумулятори від його гаджетів. Залишається лише одне – живе спілкування між двома людьми – такими рідними і чужими водночас. Так у глухому, забутому Богом і людьми селі, у заметеній снігом колибі, з’являється родинний зв'язок абсолютно різних поколінь.

• Дідусь Олекса говорив з онуком мовою Гуцулії, – каже письменник.– «Як ти притисне вителипатися, ну, сходити до вітру, за причілком виходок». Сегрій дивився на дідуся, як на іноземця. «Кльозет, – докінчив пояснення Олекса. – Втямив нарешті? А нє, то в путню, а зранє винесемо. Вона під лежаком стоїт, чекає теплих новин», – засміявся у вус». І от в тих розмовах відкривається перед тим внуком диво – співоча скеля, яка є символом незнищенності, міцності, символом пісні української, і символом того родинного поклику.

Про Маріуполь Олег Герман написав не випадково. В цьому місті майже півстоліття жив його брат, до якого автор «Співочої скелі» часто навідувався. Тому добре знає чим живе і дихає це місто.

Намалював портрети героїв

Окрім діда Олекси, його сина та внука в книжці є ще й інші герої – веселий пиячок Богдан і турботлива сусідка Настя, яка доглядає старого. Для наочності Олег Герман створив портрети кожного з персонажів. До речі, портрет Насті змалював зі своєї дружини Марічки і книжку теж присвятив їй.

Герої «Співочої скелі» увібрали чимало рис  рідні автора: батьків, сина, та й самого Олега Германа. Він написав книжку ще в 2013-му, але видав аж 2017-го. Перша презентація відбулась 18 січня в бібліотеці «Літературне Тернопілля». Щоби читачі змогли пізнати все багатство і розмаїття мови Гуцульщини, у кінці книги є словник діалектизмів.

• Без родини нема нічого, – додав Олег Герман. – Уявіть собі мапу України, яка складається з пазликів, а ті пазли – то кожен з нас. Коли ви наповнені Україною, тоді мапа могутня і красива. А якщо пазлики порожні і кількість їх зростає до критичного рівня, то мапа розсиплеться. Є багато витоків  побудови України. Але найперший – із серця кожного з нас.

Письменник пригадав про духовну програму, яку він вів у «Березолі». Її учасником тоді був нині покійний патріарх Любомир Гузар. Коли Блаженнішого запитали, якою буде Україна, він пильно подивився на всіх і відповів: «Такою, як ви».

• Дуже страшно, коли державний владний потік несе в собі бруд і нечисть, яка розливається поміж нами, через яку ми стаємо злодіями, бо не можемо вижити в тій Україні, – продовжив думку пан Олег. – Ота драма і руїна нашої країни закодована там. Бо якщо до влади приходять люди, які не люблять Україну, то з цього починається наша теперішня ситуація.

Любить гратися словами

Не оминаючи болючих тем, харизматичний тернополянин щедро ділився із присутніми своїм баченням світу, досвідом, життєвою мудрістю. Він з великим ентузіазмом розповідав, як до нього приходять слова, як набирають музичного образу і одразу демонстрував це на прикладах.

• Я дуже тішуся і милуюся словами довкола нас, особливо тими, які приходять до мене в гості, – зазначив він. – Нема де пройти, бо повна хата слів. Я беру горнятко кави, сідаю коло столика і кожне слово ніби просить: «Ну, бери, пиши, я – таке-то». І я граюся словами. Їх можна виплекувати, вимальовувати, вишивати. З одного слова можна зробити цілий вірш. Наприклад, мої райські вірші: «Є вина Євина?» Або: «А дама Адама?» Або: «Чекаєш вся чи каєшся?».

У чотирьох рядках можна показати ціле життя, переконаний Олег Герман. Для того, щоби торкатися поетичного образу, треба бути наповненим словами, які приходитимуть і проситимуться самі.

• Якщо мистецтво у пошані, то відкриваються інші очі в людини, вона по-іншому бачить світ, – пояснив письменник. – Бо якщо людина звикла лише до малого екрана, то вона стала рабом. Ми розучилися розмовляти і знати мову жестів, поглядів, дотиків.

Наостанок Олег Герман поділився секретом, як встигати зробити все.

• 24 години доби треба мудро розприділити – на родину, роботу і відпочинок, –  зазначив він. –Якщо чогось дуже хочете, то все подолаєте. Тому найперше треба бажати, а по-друге, потрібно любити те, чим займаєтесь: люби те, що робиш і роби те, що любиш.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.