“Мухи в чаї” — колиска “Тартака”

  На моє запитання, чи вміє Сашко грати на фортепіано, він нічого не кажучи підняв кришку інструмента, який стоїть в актовому залі тернопільського “Пласту”, і почав досить непогано грати “Циганочку”. — А на яких ще інструментах ти вмієш грати? Добре грати я не вмію ні на чому... Ой, ні. Брешу. (сміється – прим. авт.). У футбол граю. Он який у мене шрам на нозі. Футбольний! Простота чи професійність Кажуть, що музика, яку робить “Тартак”, останнім часом стала не такою драйвовою? Дуже часто недостатній професійний рівень сприймають як драйв. Колись давно я брав участь у виступах одного гурту. Нас вважали драйвовою групою. Але у нас не було жодної репетиції. Ми просто приходили на концерт і шукали музикантів. Питалися всіх підряд: “Вмієш на бас-гітарі грати? Таку то мелодію зіграєш?”. Таке саме з іншими музикантами. І всі казали, вау! Який це драйвовий колектив. Наш новий альбом є професійнішим, але з цією професійністю втрачається простота. Що буде після альбому “Сльози та соплі”? Я не люблю розповідати про свої плани. Бо все може потім піти інакше, тоді виглядатиму наче пустомеля. Так було з проектом “ТА-ТА-ТА”. Це скорочено від “Танки” (гурт “Танок на майдані Конго”) і “Тартак”. Ми декілька років тому мали записати декілька спільних пісень. Про це дуже багато говорили і цей проект наперед “розкручувався”. Але в результаті не вийшло нічого. Не хочу, щоб схоже повторилося. У пошуках людей Що було, коли не було “Тартака”? З ким були твої перші виступи? У 1995 році, коли мені було 23 роки, я зрозумів, що мені вже час свою групу створювати. Я шукав музикантів і виявив, що це складно. Груп багато, і всі музиканти грають навіть по декількох гуртах, принципово різних за своєю стилістикою. Ну, наприклад, хлопака один в місті на барабанах вміє грати, то його і беруть всюди (сміється – прим. авт.). Ще для мене було і є важливим питання, чи музикант поряд зі звуком видає ще й хороший “візуальний” ряд. Якось я зрозумів, що своєї групи не матиму і домовився з гуртом “Мухи в чаї”. Але у них був один мінус — власний склад, власні пісні і я їм був не дуже потрібний. Але ми з ними робили окрему програму й пісні для мене. Восени 1996 року “Мухи в чаї” сказали, що або я буду другим вокалістом, або з ними працювати не буду. І я пішов. Тоді знайшов аранжувальників, які робили важку електронну музику, під яку я співав би. Так і виник гурт “Тартак”, який навіть не планувався як гурт, а просто як компанія на декілька пісень. Гітариста “Мух...”, до речі, зараз можна побачити у гурті “Бумбокс”. Про яйця та скінхедів — У Тернополі було декілька випадків, коли закидували яйцями артистів, які співали російською. Як ти ставишся до такої практики? Я вважаю, що артиста не треба закидувати яйцями. Якщо музикант виконує паскудні пісні, але є люди, які це слухають і яким це подобається, то це має право на існування. Ми можемо сприяти тому, щоб змінювалися смаки людей. Але у цьому випадку закидування яйцями мені здається неправильним. Тобі не подобається — просто не приходь на концерт. Коли організатори побачать, що на такі концерти ніхто не ходить, їх більше не будуть робити. А ще у Тернополі був випадок, коли машина збила двох дівчат. Люди потім перекинули цей автомобіль і ще декілька авто міліціонерів. Чи чув ти про це? Я про Тернопіль знаю іншу історію (посміхається розповідаючи – прим.авт.). Кілька тернопільських скінхедів побили якось араба. Араб зібрав всю свою “мафію”, і вони побили тернопільських скінхедів. Ну, не знаю, чи то правда, але багато у вас у Тернополі “цікавого” відбувається. Ти часто проводиш зустрічі з “пластунами” та їздиш на їхні табори. Сам ти почесний член “Пласту”, чому така увага цій організації? “Пласт” має багато того, що мені подобається. Він дуже схожий на ту організацію, якої мені не вистачало в 12-13 років. Піонерія загалом багато чого “насмикала” від “Пласту”. Ну, але це було на початках. У ті часи, коли я був піонером, це була чисто формальна організація, яка дуже мало давала цікавого і практичного людям, а натомість вимагала виконання різних формальностей. При всьому бажанні ходити в походи та жити у наметі, я такої можливості не мав. А зараз я вже відвідав декілька пластових таборів. Мені з них найбільше сподобався військово-патріотичний “Легіон”.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google