Історія людей, які змінили життя безхатьків

Непересічна особистість в українській літературі, автор, який найбільше перекладений за кордоном, журналіст, кіносценарист Андрій Курков написав книжку «Рух Емаус. Історія солідарності». Нещодавно він репрезентував її у тернопільській книгарні «Є».

У першій частині видання автор розповідає про виникнення міжнародного руху та його творця – француза Анрі Ґруе. Друга частина присвячена львівській комуні «Оселя», яка розвинула ідеологію «Емаусу» в Україні. Книга містить численні історії людей, для яких цей рух допоміг знайти дім, друзів, роботу.

Особлива історія про Львів

На презентації Андрій Курков розповів, що з книжкою «Рух «Емаус». Історія солідарності» пов’язані кілька історій. У 2010 році він почав писати роман про Львів на прохання мера Андрія Садового

• Я почав думати і шукати історії, які могли б відбутися лише в цьому місті, – каже автор книги. – Кілька місяців під ряд я приїжджав у Львів 91-м поїздом, який прибуває о шостій ранку, йшов пішки по вулиці Городоцькій і думав, про що ж написати.

В якийсь він момент зрозумів, що історія має бути справжня, до того ж така, що більше ніде не могла би відбутися, лише у Львові. Тому Андрій Курков вирішив, що героями будуть кілька реальних львів’ян. Так, однією з героїнь стала Оксана Прохорець, яка працює в волонтеркою спільноти «Оселя». Також протагоністами стали письменник Юрій  Винничук і засновник руху хіпі Алік Олісевич.

• Спільнота «Оселя» – це група людей, яка вирішила заснувати соціальний гуртожиток для безпритульних, – розповідає Андрій Курков. – Вони придбали у Винниках стареньку хату, зробили ремонт і поселили там кілька безпритульних. Останні й потрапили у мій роман, як і засновниця спільноти «Оселя» Олеся Саноцька, яка нещодавно померла від раку.

Два роки тому ця харизматична жінка зателефонувала до письменника і попросила його написати цю книжку, бо в Україні практично ніхто не знає Абе П’єра і про рух, який виник у всьому світі, щоби допомагати безпритульним повернутися до нормального життя у соціумі.

• Абе П’єр розробив головний принцип руху «Емаус», який полягає в тому, щоби повертати безпритульних до нормального життя, через спільноту, коли люди разом мешкають, знаходять роботу тощо, – зазначив письменник. – Сам засновник руху «Емаус» був унікальною людиною. Про нього можна знімати пригодницькі фільми. Він народився на півночі Франції в дуже заможній релігійній католицькій родині. Коли П’єру виповнилося 12 років, батько повів його в найбідніший район Леона. Вони зайшли в кімнату, де мешкали понад 40 осіб. Вся ця обстановка настільки вразила хлопчика, що він вирішив стати монахом, хоч до цього казав, що буде або місіонером, або моряком, або розбійником.  В результаті таки дотримав слова і став людиною, яка змінила світ.

Монах, який змінив світ

Цей незвичайний монах спочатку був священиком у маленькій церкві під Парижем. Потім почалася Друга світова війна і він пішов у партизани. Навчився підробляти документи євреям, проводив їх через Альпи до Швейцарії. Якось до нього звернулися люди генерала Шарля де Голля з проханням перенести на руках через Альпи паралізованого брата генерала. Після цього гестапо зацікавилось Абе П’єром,  його почали шукати. Він утік до Марселя, потім до Іспанії, тоді дістався до Гібралтара, переплив у Марокко. Там підробив собі документи і намагався сісти на військовий літак. Його заарештувала американська контррозвідка, вирішивши, що це німецький шпигун. Монаха посадили у військову тюрму. Але він відправив вістку генералу де Голлю, який визволив його.

Після війни абат повертається до Парижа героєм. Його обирають у парламент і він одразу ж починає всіх дратувати, бо на вулицях десятки тисяч безхатьків. Він бачить людей, які разом із дітьми мешкають у палатках просто неба. Тому бере всі свої гроші, ще в когось позичає певну суму і купує під Парижем напівзруйнований двоповерховий будинок. Там розпочинає ремонт, запрошуючи на допомогу бездомних чоловіків. Після цього туди заселились 18 колишніх безхатченків. Коли ж у двері постукалась родина з дітьми, монах віддав їм свою кімнату, а сам поселився у комірчині.

• Винахідливий Абе на цьому не зупинився, – продовжує свою розповідь Андрій Курков. – Він розуміє, що мусить допомогти ще й іншим обездоленим. Тому купив земельну ділянку, зібравши гроші зі своїх колег-парламентаріїв. Отримав дозвіл на будівництво маленького будиночка. Натомість будує величезний і заселяє його безхатченками. Інспекція хотіла зносити цю будівлю, але Абе  П’єр не дозволив. В результаті будинок простояв нелегально майже 20 років, потім його узаконили. На той час по всій Франції почали будувати нові села і містечка силами бездомних.

Просив милостиню для бездомних

В певний момент колишні безхатченки, яких прихистив Абе П’єр, почали обурюватися, не маючи коштів на утримання самих себе. Тож монах почав стукати в двері заможних людей, просячи милостиню для бездомних. Останнім стало соромно, вони зібралися разом і вирішили писати записки з проханням залишати непотрібні речі перед порогами будинків, і підсували їх під двері багатіям. Ті відгукнулись на таку пропозицію. Безпритульні взялися возити отримані речі на ринки і продавати їх, заробляючи таким чином на своє існування.

Наступив 1954 рік. Зима видалася дуже холодною. В Парижі було мінус 20 градусів. Абе П’єр  прорвався до національної радіостанції і звернуся до всіх небайдужих із проханням поставити на вулицях палатки і буржуйки, аби уникнути десятків тисяч загиблих від лютих морозів. Цей виступ змінив Францію. Того ж вечора в Парижі та інших містах поставили палатки, буржуйки, принесли туди їжу і гарячий чай. Таким чином про незвичайного монаха дізналася вся Європа. Відтоді почали виникати схожі організації в інших країнах. До абата їхали переймати досвід.

Кумедні історії руху «Емаус»

Іноді виникали й кумедні ситуації. Приміром, шведські студенти вирішили допомогти безхатченкам. Проте, коли пішли шукати їх у Стокгольмі, то не знайшли нікого. Звернулись до Абе П’єра. Той порадив їм їхати в Індію чи Латинську Америку і там продовжувати його справу. Так рух «Емаус» поширився світом.

• В Японію поїхав священик-авантюрист, не знаючи ні японської мови, ні особливостей даної культури, – каже Андрій Курков. – Він знайшов людей, які мешкали в картонних коробках на горі, і почав пояснювати французькою мовою, що вони мають робити, щоби змінити своє життя. Японські безхатьки його не зрозуміли. Тож він написав листа до Абе П’єра з проханням надіслати гроші. А коли у Японію надіслали 200 тисяч франків, там побудували великий гуртожиток і колишні безпритульні почали переробляти сміття. Проте згодом вирішили займатися бджільництвом. А коли постарілися, продали пасіку і на виручені кошти збудували будинок престарілих для себе. Він і досі є.

Дуже цікавою була історія руху «Емаус» у Нью-Йорку. Там один священик підійшов до мера, розповів про рух. Чиновник надав кілька будинків для бездомних, але через 10 років, після того, як той священик покритикував мера, останній відібрав житло. Тому «Емаус» закрився. Потім були спроби його відновити.

• В останні роки життя Абе П’єра французи щоразу обирали найпопулярнішим французом, – підсумовує письменник. – Він помер у 2007 році. Його відспівували в соборі Нотр- Дам. На траурну церемонію зібралися президент, прем’єр-міністр, відомі політики, а також колишні та теперішні бездомні.

Про благодійність, яка працює

Не всі безхатьки хочуть йти у спільноти, адже там існують свої правила, пояснює Андрій Курков. Не можна пиячити, красти, брехати, натомість треба достойно поводитись. Коли ж людина живе кілька місяців на вулиці, в неї змінюється психіка, відбувається переоцінка цінностей, адже головне завдання – вижити.

Книга про рух «Емаус» вийшла друком за фінансової підтримки «Емаус-Європа». Вона написана про Абе П’єра, який винайшов «благодійність, яка працює», та львівську спільноту «Оселя», яка продовжує його приклад в Україні. І творець «Емаусу» француз Анрі Ґруе, якого весь світ знає під ім’ям Абе П’єр, і засновниця львівської «Оселі» Олеся Саноцька – люди виняткової доброти та відваги, а найголовніше – дії.

«Ця книга про те, як бездомні та відкинені суспільством люди створили нову модель соціального підприємництва та змінили розуміння благодійництва. Історії про пошуки дому і про пошуки сенсу сплітаються у цій книзі в єдину історію людяності і пропонують простий висновок: помагаючи іншим, ми помагаємо собі», – так відгукнулася про видання член ради «Оселі» Наталя Саноцька.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.