Степан Гіга-молодший: \"Сином відомого артиста бути... важко\"

 \r\nОстання перемога 14-річного Степанка – звання І юного віце-містера світу, яке він отримав 7 грудня на П’ятому Міжнародному дитячому фестивалі «Світ талантів». Тепер перед ним нові планки – наступного року “взяти” гран-прі в категорії “Вокал” та перемогти у складі юнацької збірної України на чемпіонаті Європи з Petanque, який буде в Голландії влітку наступного року. \r\nНе мав права бешкетувати\r\n\r\n \r\n Степане, чи не зависокі планки, як для 14-річного хлопця, ти собі ставиш?\r\n \r\n \r\n Мені вдається долати кожну наступну сходинку. Та ім\'я батька змушує бути кращим. Сином Степана Гіги бути приємно і престижно, але... Мені забороняли те, що могли собі дозволити мої однолітки. Наприклад, бешкетувати. Так хотілося часом прогуляти урок чи зробити щось «таке»! Але – не можна. \r\n \r\n\r\nЖиття 14-річного підлітка розплановане по годинах. Вранці – школа. Потім заняття з Petanque, уроки англійської з приватним вчителем, плавання та гра на гітарі. А ще заняття з футболу та баскетболу. Часто виступає з сольними номерами на концертах.\r\n\r\n \r\n Зараз простіше, трохи більше вільного часу, – сміється малий. – А раніше була ще музична школа – щодня уроки. Я її минулого року вже закінчив з класу скрипки. Тепер вчуся грати на гітарі, вже навіть кілька разів виступав у складі гурту “Друзі мої”. \r\n \r\n\r\nДо речі, бажання потрапити до цього гурту зумовлене не скільки прагненням вийти на велику сцену, скільки... конкуренцією з двоюрідним братом Павлом Петренко, старшим від Степанка на півтора року.\r\nГоловний суперник – двоюрідний брат\r\n\r\n \r\n Ми з ним конкуруємо майже у всьому, – ділиться Степан. – Спочатку “мірялись” – хто вищий за зростом. Потім – хто швидше навчиться водити машину. Потім Паша сів поряд зі своїм батьком на барабани. А чому ж я не можу? Довелося освоювати гру на гітарі. Тато спочатку не вірив, що це для мене серйозно і я таки навчуся. А коли на одному з концертів я зіграв соло, він і сам був шокований. У мене виходить, але й часу та праці це забирає чимало.\r\n \r\n\r\nПід час концертів хлопцеві доводиться працювати на рівні з дорослими. І тут поблажок синові Степана Гіги ніяких не дають. Репетиції, концерти і знову репетиції. А днями Степанко пережив ще один шалений тиждень. Він готувався до фестивалю, у рамках якого проходив конкурс “Юний містер світу”. \r\n\r\n \r\n Аж дивно, що все витримав і ще мав сили виходити на сцену, – розповідає він. – За тиждень до гала-концерту приїхав до Києва. Графік репетицій і занять був насичений, щодня ми займалися з хореографами, постановниками шоу, професійні моделі навчали мистецтву дефіле. Та й конкуренція серйозна – всього до фіналу увійшли 54 учасники та 18 танцювальних колективів різних країн світу. Але (посміхається – прим. авт.) мені це подобалося. \r\n \r\n \r\n І, попри цей ритм, ще й примудрявся щовечора поганяти у футбол, – посміхається мати хлопця Галина Гіга. \r\n \r\n\r\nПро закулісся “Містера світу”\r\nЗмагались учасники фестивалю у номінаціях “Хореографія”, “Вокал” та на “Шоу краси”. Обов\'язковим було домашнє завдання. Степан виконував нову пісню “На Україну” рівненських авторів Миколи Орешка та Олександра Невже. На сцену вийшов з гітарою, на якій собі акомпанував.\r\n\r\n \r\n Мій виступ дуже сподобався всім – від глядачів до керівництва фестивалю і журі, – розповідає хлопець. – Після цього виступу режисер свята мені запропонувала заспівати ще й на гала-концерті. Це було прикольно. \r\n \r\n\r\nВсього на конкурсі було 5 виходів учасників. Перший – у національному костюмі, який позичили в батька. Переробили так, що після конкурсу без проблем відновили. Тож ексклюзивну вишиванку далі знову носитиме старший Степан. До другого виходу, де всі мали вбратися в однакові костюми, шили помаранчеву блузу і зелені брюки. \r\n– Ми ще виходили у костюмах, які підготувала дирекція фестивалю, але найцікавішим був четвертий конкурс, – пригадав Степанко. – Ми мали самі підготувати власний костюм-образ. У мене він був біло-чорним і називався “Добро і зло – вони поруч”. Ідея такого вбрання прийшла мамі, потім ми його самі розробили, а пошили ужгородські майстри. Вийшло прикольно. Штани і блуза – половина чорна, інша – біла. На грудях знак “Добро і зло”, на плечах – біло-чорний плащ. \r\nЗапам\'ятався хлопцеві й останній вихід – у вечірньому вбранні. Степанко зізнався, що всі конкурсанти, з якими за час підготовки встиг подружитися, виглядали зовсім інакше. Декого навіть було важко впізнати. \r\n\r\n \r\n Але найважчим було домашнє завдання, – каже Степан. - Хто співав, хто танцював. Я співав нову пісню і підігрував собі на гітарі. Всі судді поставили мені найвищий бал – по десятці. \r\n \r\n\r\nДрузі не вірили про “Містера”\r\nПоряд із сином завжди була його мати. Пані Галина жартома зізналась, що, попри музичну освіту, вже якось звикла носити костюми та “бути поруч” зі своїми чоловіками. Але, коли старший Степан виходить на сцену, вже звикла реагувати спокійно. Коли ж малий – хвилюється страшенно. \r\n– Він не боїться сцени, адже виступає змалечку, – каже пані Галина. – Про це я не хвилювалась. Але постійно боялася, що не встигнемо підготуватися до наступного виходу. \r\nКоли хлопець повернувся до рідного Ужгорода “Юним містером”, друзі та однокласники спочатку не повірили. \r\n\r\n \r\n Довелося нести до школи статуетку переможця та символ фестивалю – коштовного метелика, – розповідає хлопець. – Мене всі вітали. А я поставив перед собою чергове завдання – наступного року взяти гран-прі. Цього року я побачив, завдяки чому перемагали інші і що мені треба «підтягнути».\r\n \r\n\r\nУ планах підлітка ще чимало “вершин”. Але знайомих турбує, чи піде він слідами батька, коли виросте.\r\n\r\n \r\n Я ще не визначився, – по-дорослому каже хлопець. – Коли був маленьким – мріяв стати артистом. Мама має музичну освіту та працювала у філармонії, тато співає. Коли трохи підріс, почав думати, що ще є цікавого навколо і де можна гроші заробити. Думав, що непогано було б стати стоматологом. Коли ще підріс, зацікавився готельно-ресторанним бізнесом. А зараз, як жартують артисти, я у творчому пошуку.\r\n \r\n\r\nДо закінчення школи Степану – ще два з половиною роки. За цей час він планує таки визначитися і обрати серйозний фах. Батьки ж кажуть, що не так важливо, ким за фахом стане син, головне, щоб він завжди був Людиною – порядною, щирою, відповідальною, доброю. \r\n\r\n \r\n Щоб йому щастило у житті і того, чого він прагне – досягав, – каже пані Галина і додає, – а ми чим зможемо – завжди допоможемо і підтримаємо.\r\n \r\n\r\n \r\n \r\n \r\n \r\n \r\n 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.