Тема Голокосту є важливою для нашого читача, переконані видавці

За радянських часів тема Голокосту піднімалася дуже в'яло, якщо не сказати приховувалась. Стереотип про країну переможців не давав можливості згадувати мільйони жертв, тим паче, коли мова йшла про конкретну національність. Тож за штампом про "радянських людей" ховали трагедію мільйонів, про яку в перші ж роки після війни говорили ледь не всі країни: Польща, Італія, тодішня Чехословаччина, Нідерланди. 

В Україні про неї відкрито наважувались говорити одиниці. Серед них Анатолій Кузнєцов - автор роману "Бабин Яр". За Союзу книгу добряче скоротили, викинули всі "антирадянські" моменти, тож книга вийшла кострубатою і багатьом незрозумілою. Повний варіант побачив світ вже після смерті автора та розвалу СРСР. Зараз в Києві стоїть пам'ятник - маленький Анатолій Кузнєцов читає оголошення про збір всіх євреїв у встановленому місці 29 вересня 1941 року. В той день почалася страшна сторінка для киян - масове убивство тисяч євреїв - Бабин Яр.

Сучасне життя тісно переплетене з тим часом. Не всі знають, але пісня гурту Vivienna Mort "Ірен" присвячена полячці Ірені Сендлер, котра за часів Другої світової врятувала більше тисячі єврейських дітей, за що сама потім поплатилася - втратила власне ненароджене дитя. 

Якраїнські видавництва також почали звертатись до книг, які так чи інакше торкаються теми Голокосту. З кожним роком їх стає все більше.

Тож "20 хвилин" поцікавилась, чому ця тема стає актуальною сьогодні - через 75 років після тих страшних подій.

В серпні на українських полицях з'явиться книга "Сховище. Щоденник у листах" - мемуари єврейської дівчинки-підлітка з Нідерландів Анни Франк. Цей щоденник, до речі, внесений до Списку всесвітнього надбання ЮНЕСКО. Анна називала свій щоденник "Кітті" і вела його аж до того, дня як їх вислідило гестапо. Щоденник згодом видав її батько - єдиний із родини, хто вижив.

 - Подібні книжки, які справді визнав світ, і по праву можна назвати бестселерами, зобов'язані видаватись українською мовою для українського читача, коментують у видавництві VIVAT. - Історія не може не бути актуальною, а історія з перших вуст тим паче. Є багато речей в цій книжці, які нам з вами варто було б знати про той час.

Кшися та Естер

Історію іншої дівчинки - львівської єврейки Кристини Хіґер український читач може прочитати завдяки видавництву "Країна Мрій", які торік видали її мемуари "Дівчинка в зеленому светрі. Життя в мороці Голокосту".

 - Тема Голокосту не втрачає своєї актуальності навіть через 75 років. Наприклад років 25-30 тому у книжці "Жнива скорботи" Роберт Конквест підняв тему Голодомору в Україні. Історик, який не мав жодного відношення до нашої нації, на весь світ кричав про геноцид проти українців та про сталінські репресії. А за часів Голокосту було винищено біля 6 млн.людей, про це не можна забути, - каже керівник маркетингових проектів видавництва Олена Одинока.

В книзі розповідається про родину Хіґерів, які частину окупації переховувались в каналізації Львова. Із важких моментів - рядки про те, які українці брали участь в єврейських погромах. Хоча авторка й уточнює, що ті спогади можуть буди суб'єктивними, і відверто попереджає про це читача в передмові.

- Ми побоювались несхвальних відгуків і обурення, але відкритих їх не було, - продовжує пані Одинока. - Однак, якщо це правда, то вона має право на існування. Сьогодні залишилось вже не так багато очевидців тих жахіть, і коли вони можуть відкрито про це говорити, то чи є сенс їм когось обманювати? Я розумію, що можливо співпраця українців з нацистами може обурити наше суспільство, та чи все було так прозоро і зрозуміло тоді? Чи могла дівчинка в свої дев'ять років впевнено розібратися хто є хто? А з іншої сторони - чи варто ділити світ на біле і чорне? В історії кожної країни є події, тлумачити які однозначно не завжди вдається.

Знищення євреїв та ромів

Про ще одну єврейську родину і жахіття Київського Бабиного Яру розповідають мемуари Каті Петровської "Мабуть, Естер". Катя мешкає в Німеччині, тож і світ книга побачила спершу німецькою, однак для українців вона стала доступною завдяки видавництву "Книги ХХІ". Крім того вони видали спогади про концтабір Аушвіц Тадеуша Боровського та дослідження про Голокост та Пораймос (винищення нацистами ромів) польської журналістки Лідії Осталовської.

- Тема масових винищень є актуальною та з часом викликає все більшу зацікавленість. Історія, як відомо, є циклічною, і те, що люди намагаються дізнатись про минуле більше, щоб, можливо, уникнути попередніх помилок - це дуже важливо. Це такий оптимістичний погляд на речі, оскільки практика доводить вкотре, що нічому ми не навчились, окрім того, що вдосконалили методи вбивства. Про те минуле потрібно пам'ятати, - розповідає маркетолог видавництва Наталія Флорескул.

Книги обирались не за тим критерієм, чи описують вони Голокост. Вони несуть в собі більше: в одному випадку - історія цілого роду, в іншому - історія життя однієї людини, або ж короткі розповіді про будні в концентраційному таборі. Це художні твори з посиланнями на історичні факти та особистими історіями, тому до нон-фікшн літератури їх віднести не можна, пояснила пані Флорескул.

Серед жертв Голокосту є і дуже відомі люди. Одним із них є педагог Януш Корчак, автор книги "Як любити дитину", який загинув разом із своїми вихованцями в Треблінці в серпні 1942 року. Однак є серед тих, хто пережив нацистські жахіття, і дуже успішні люди. Як, наприклад, Віктор Франкл - психолог, засновник власної школи психотерапії, який над своєю науковою роботою почав працювати... в концтаборі, про що згодом видав книгу. Обидві вийшли друком у видавництві "Клуб сімейного дозвілля".

 -   Головною нашою метою, коли ми беремося за переклад та друк книжок – це наше прагнення до того, щоб українці мали змогу читати найкращі світові бестселери за адекватними цінами, - коментує PR-менеджер видавництва "КСД" Іван Лопатченко. - З цими книгами у нас було аналогічне прагнення, й стабільний попит на ці книги свідчить про те, що вони потрібні читачам України.Такі великі трагедії, які відобразилися на долях сотнях тисяч людей, не можуть бути замовчаними або забутими, час в таких випадках не відіграє ключової ролі. Пам’ятати такі страшні події ми мусимо для того, щоб людство більше ніколи не повторювало таких помилок.

Ірина НЕБЕСНА

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.