Треба знімати стрес, інакше будемо у психіатра. Як Na пошті лікують гумором під час війни

20 хвилин

Креативний кластер Na пошті – один з найголовніших творчих майданчиків Тернополя. Концерти, художні виставки та поетичні вечори неодноразово збирали багато відвідувачів.
«20 хвилин» дізналися, як тут працюють і які плани на літо.

– Напередодні повномасштабного вторгнення ми готувалися до двох концертів «Жадана і Собак». Усі квитки були розкуплені і загалом все було готово до прийому артистів, – каже керівниця креативного кластеру Марія Юрчак. – Однак…

У перший місяць нового етапу війни в Na пошті організували нічліг для вимушених переселенців. Крім того, підвальне приміщення кластера є водночас і бомбосховищем.

Відео дня

Організували нічліг для переселенців

– На самому початку війни ми, як і всі, були трохи розгублені. Але одразу вирішили робити те, що можемо. У закладі було декілька матраців та ковдр, які ми купили раніше для проведення арт-резиденцій, ще щось привезли з дому, попросили друзів. І тут з’явилось декілька ліжкомісць. У перший місяць вторгнення росії вимушених переселенців було дуже багато. У деякі ночі тут збирались майже сорок людей. Ніяких заходів, зрозуміло, не могли проводити, – додає Марія.

Першою подією під час воєнного часу став відкритий мікрофон «Словозброя», який провели 20 березня. Він був присвячений дню поезії. Участь в заході взяли Василь Махно, вийшовши на онлайн зв’язок із Нью-Йорка, та декілька тернопільських поетів.

Це була також перша подія в кластері, під час якої йшов збір коштів на ЗСУ.

– Ми також намагалися проводити кінопокази, підбираючи відповідну воєнну тематику фільмів. Однак після кількох показів зрозуміли, що це не на часі, – продовжує співрозмовниця. – Згодом, коли ситуація з розміщенням внутрішньо переміщених осіб покращилась, відповідно, з’явились місця для їх поселення, ми зрозуміли, що маємо повернутись до того, що робили завжди, – підтримки української культури. Це наша зброя проти росії і водночас те, що ми охороняємо і заради чого б’ємось.

Вхід вільний

Усі події які відбуваються Na пошті є благодійними. Зібрані на них кошти віддають на потреби армії.

– Станом на зараз, ми набрали практично такий же темп, який був до війни. Щотижня у нас відбувається як мінімум три події, на яких ми збираємо по кілька десятків тисяч гривень для армії. Найбільший наш внесок – це 70 тисяч гривень за один вечір, але навіть дві тисячі, які ми зібрали іншого разу, – це також важливо, – розповідає Марія.

Для збору коштів, підтримки нашого бойового духу та приниження ворога для виступів тут практикують декілька гумористичних форматів.

– Ми одразу прийняли для себе рішення, що будь-яка допомога потрібна. І будь-яка допомога прийнятна, тому зі стендапом розпочинати було не страшно. Тим більше, коли мали приклад «ТерОнліфансу», там дівчата збирають кошти на ЗСУ, навіть радикальнішим способом.Було небагато негативних коментарів з приводу гумористичних виступів.

Але ж неможливо перебувати в стресі постійно. Потрібна емоційна розрядка, бо в іншому випадку доведеться збирати гроші на оплату послуг психіатра після війни. Зараз усі ми маємо працювати і працювати добре, а стрес для такого завдання – не найкращий помічник. Потрібно відновлювати емоційний ресурс, і стендап – один із методів для такого відновлення, – каже менеджерка.

Війна не може перемогти мистецтво. Навіть навпаки. Керівниця кластера є викладачем історії мистецтва і спостерігає наступне: у часи криз та воєн мистецтво розвивається, засновуються ініціативи, народжуються нові течії та жанри.

Під час Першої світової, наприклад, виник дадаїзм, а Лесь Курбас заснував «Березіль». Повертаючись до питання про стендап під час війни – хіба в Другу Світову не крутили фільми Чарлі Чапліна. Незважаючи на весь жах, життя не зупиняється під час війни. Постійна небезпека загострює відчуття, люди частіше одружуються, зізнаються в коханні, беруться за справи, які довго відкладали, бо розуміють, що в будь-який момент все може закінчитись.

Війна створює такі екзистенційні умови, за яких бажання творчості отримує дуже сильний стимул, підсумовує пані Марія наприкінці.