Читач потребує не лише вигаданих сюжетів, а й переосмислення власного життя через призму думок автора, переконаний івано-франківський письменник та видавець Василь Карп’юк.
Василь Карп’юк — автор віршів та прози, співзасновник і директор літературної агенції DISCURSUS, однак цього року здивував багатьох, коли видав власну книгу “Ще літо, але вже все зрозуміло”, не у власному видавництві, а у львівському “ВСЛ”.
- DISCURSUS існує недавно, всього два роки, однак за цей час ми вже встигли видати близько сотні книг, - розповідає Василь. - Звісно, я легко міг би видати “Ще літо...” і у нас, однак хотілося зробити це по-іншому. Є такий момент — коли хочеш відчути себе просто письменником: віддати рукопис і все, далі видавництво собі працює. Якщо ж сам усім цим займаєшся, то потрібно все контролювати: верстку, дизайн обкладинки, вичитати ще раз сам текст, все це погоджувати.
Коли дивишся на це збоку, то все якось простіше, навіть дизайн книги. Хтозна, чи погодив би він сам ту обкладинку, яку для нього розробив би підпорядкований йому дизайнер, зізнається письменник. Тому Василь Карп’юк радіє, що зміг видатись і не аби-де, а у львівському “ВСЛ”.
- Я пишу загалом давно, почав ще в 11 років, і ця книга у мене не перша, а вже навіть четверта (сміється — прим. авт.). До неї вже вийшли друком прозово-поетична, поетична та книга із дитячими віршами. Для мене важливо бути письменником, а не лише видавцем. Я відчуваю. Що це моє життєве покликання — писати, тож сподіваюся, що колись займатимусь лише літературною діяльністю, - зізнається Василь Карп’юк. Але мають бути і якісь інші заняття, а книговидавництво до нього доволі близьке. Наприклад, в планах є видання цілих антологій. Ще мені би хотілося видати художній роман про Андрея Шептицького, та поки що такого, на жаль, не існує.
Є такий український письменник — Владислав Юрченко, от саме на нього Василь Карпюк і поклав надії стосовно написання цього роману. Тож із гордістю розповідає, що рукопис книги вже є у нього і наступного року український читач її побачить.
Від поезії до прози і навпаки
Серед багатьох письменників можна помітити таку закономірність: вони починають із поезії, а згодом переходять на прозу. Василь Карп’юк підтверджує, що в нього було щось схоже, але не зовсім за озвученою схемою.
- Для мене проза і поезія мають різні ритми, - каже автор. - Поезія — вона стихійна, вірші народжуються не з певною періодичністю, але час від часу: раз на тиждень чи на місяць, - однак вони постійно є. З прозою ж дещо складніше. Для прози мало лише самої ідеї, вона вимагає досить багато часу, аби зосередитись і попрацювати. Оповідання я почав писати десь в 11-ому класі, тому, можливо, можна сказати, що я все ж почав із прози (посміхається — прим. авт.)
Саме ця збірка оповідань та віршів вийшла друком як один із переможців конкурсу видавництва “Смолоскип” під назвою “Мотлох”.
- Потрібно було надати твір великого обсягу, а в мене були лише оповідання, тож я їх згрупував, - розповідає Василь Карп’юк. - І коли настав час видавати збірку, оповідань більше не стало, тож ми додали до книги ще мої вірші. Я не приховую, що назва “Мотлох” - це результат бажання якоїсь провокативності, адже мені тоді був 21 рік. Але всі ті провокації виражені лише в назві збірки, до самих текстів вона не дісталася, на щастя (сміється — прим. авт.).
Пише проби про рефлексії
Що ж до нової книги “Ще літо, але вже все зрозуміло”, то автор каже, що це не проза і не поезія.
- Багато із текстів, вміщених до книги, раніше вже публікувалися в інших виданнях у вигляді колонок. Але насправді це оповіді з елементами сюжету, лірики, пейзажності, роздумів та проповідей, як іронізувала одна із літературних критиків. Із найпершого ж тексту я знав. Що це все разом колись буде окремою книгою. Кожен із тих текстів, навіть якщо він стосується суспільно важливих тем якогось певного періоду часу, є ліричним. Однак загалом саме видання не є суспільно важливим на сьогоднішній день, - розповідає Василь. - Тут є те, що важливе суто для мене, тому актуалізує і пробуджує ті теми в кожному із читачів.
Кожен із нас має своє життя із певними його етапами, тож коли людина читає думки автора, ці сюжети накладаються один на одного і створюється щось цілковито нове, пояснив письменник.
- Тут є спогади моїх батьків, бабусь та дідусів, є спогади вже із безпосередньо мого життя. А також мої рефлексії щодо певних подій, - веде далі Василь. - Це все переплітається. Я не є якась дуже публічна особа, читати подробиці із життя якої є мега важливим для когось. Я просто на прикладі власного життя розповідаю про свої думки. Мені просто хотілося бути максимально щирим, бо я справді це так відчуваю, і хотів, аби читачі то відчули.
В книзі немає сюжетів, кульмінацій та драми. Книга є дуже спокійною, і в той же час дуже настроєвою, бо автор не приховує від читачів своїх спогадів, навіть найдетальніших: про що думав Василь Карп’юк, дивлячись, як падає сніг, чи як рубають дрова.
- Вірші чи проза — неважливо, твори з’являються щораз по-різному. Іноді якась ідея виношується довго, а іноді ти просто сідаєш писати і сюжет розв’язується сам по собі. Твоя думка набирає на себе нові шари. Що ж стосовно моїх думок в книзі “Ще літо...”, то я не називаю їх ні оповідками, ні есеями, для мене це — проби. Це не вигадана мною назва, власне, проби — це дослівний переклад самого слова “есей”, Якщо згадаєте. То саме таку назву носив твір Мішеля Монтеня - “Проби”.
Що ж до творчих планів, то Василь розповів: зараз працює над збіркою коротких оповідань в стилі магічного реалізму, і вже наступного року варто на неї чекати.
Довідка:
Василь Карп’юк народився 7 червня 1988 року у селі Брустурів, Косівського району на Івано-Франківщині. Автор збірки вибраних творів «Мотлох» (2010), поетичної книги «BRUSTURY» (2011), збірки віршів для дітей «За руку з черепахою» (2014), есеїстики «Ще літо, але вже все зрозуміло» (2016) та низки публікацій у періодиці. Твори перекладалися англійською та польською мовами.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 45 від 6 листопада 2024
Читати номер