Забужко не впізнала Герету на Валовій

Окрім натхненної розповіді про історію написання цих книг, письменниця також поділилася своїми спогадами про Тернопіль. Адже фестиваль «Ї» став приводом побувати там, де вже не була давно. 

- В Тернополі я була перший і останній раз в юному і трепетному віці, - пригадує письменниця. - Це були ще часи глибокого совка, середина 80-х. І Тернопіль я тоді отримала з рук покійного, царство йому небесне, Ігоря Герети. Це був організований офіціоз, такі речі тоді організовував ЦК комсомол – всеукраїнський звіт молодих митців. Бо треба ж було тримати всіх під контролем. Ми всі між собою знайомилися і от поза тим офіціозом з'являється цей несамовитий чоловік, який забрав нашу групу і водив нас по майстернях,  возив нас за місто по сільських цвинтарях з потрясаючими дерев’яними скульптурами кінця XIX- початку XX століття. Це безцінні речі, які просто валялися. Ще ціни їм ніхто не знав, а Ігор Герета знав. Він відкривав зовсім інший Тернопіль, - отой підпільний, хований, який береже  в собі такі глибокі, несамовиті, трансісторичні культурні струни.

У спогадах Оксани Забужко Ігор Герета залишився дуже колоритним чоловіком. 

- Такий здоровенний Гаргантьюа - величезний, потужний, з глибоким баритоном, людина-оркестр. Входить в кімнату і його багато, заповнює собою ту кімнату, - розповідає письменниця. – Він був духом, хранителем Тернополя. Йдучи Валовою, я з відстані кількох метрів питаю: «Що це за скульптура?» Мені кажуть: «Це пам’ятник Гереті!». Ні не впізнаю… Але це зворушливо, що він тут на цій вулиці лишився, як цей знак присутності для молодших поколінь. Ці хлопчики, які проводять фестиваль «Ї», мають добрих духів- патронів навіть тоді, коли самі про це не здогадуються.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.