Міхал Сціпіо Дель Кампо на одному зі своїх показів у 1912 році. Саме тоді піонер авіації прилітав до Білої, що біля Тернополя

“В Білій, далі на границі села Шляхтинці, там лежить у лісі великий камінь, на тім камені ціла поверхня розділена на чотири частини. У верхній половині права сторона має волову голову. Ліва сторона має двораменний хрест. У долішній частині каменя по правому боці також є хрест, але однораменний і такий, що кожне рамено має перехрест і творить осібний хрест. По лівому боці тієї самої частини є хата”, – ці слова історик і парох Довжанки, що біля Тернополя, отець Петро Білинський писав наприкінці ХІХ століття.

Коли уявляєш собі написане, мимоволі згадуєш книги Толкієна, легенди й оповіді про давні часи. Спадають на думку і камені з нерозшифрованими написами із Золочівського замку...

“Що, Біла? Та не може такого бути!” – може сказати хтось.

Де стояла баба

А й справді, що найбільше знають тернополяни про це село, то це те, що тут дороге житло, небезпечно ходити узбіччям попри трасу, бо зіб'ють, а також що на околицях біля Ставу можна добре відпочити на пікніку. Ну, дехто згадає ще, що саме у Білій росла знана співачка Соломія Крушельницька. А виявляється, що тут є свої таємниці, та ще й чимало. От, приміром, описаний камінь, на думку отця Білинського, пов'язаний із колишньою межею Волинського та Подільського воєводств.

“Такий самий камінь лежить на границі села Лозова: тут давніше також був ліс, але вже його вирубано і камінь потрапив під більший вплив повітря, на дощ, сонце і так далі, тож різьблення тепер мало що знати. Оповідають, що колись на тому камені стояв великий дерев'яний віл, і то був знак границі Поділля і Волині”, – подає отець Білинський.

Була у Білій і своя баба, тобто степова стела. Такі ще досі стоять подекуди у Центральній, Південній та Східній Україні.

“На полях білецьких “гнила” власність Василя Ліщина, і “за ровами” власність Ілька Лебедів стоїть по одному камені близько метра висотою... Один старий казав мені, що той камінь називають бабою”, – продовжує дослідник.

За його словами, вже й ніхто не пам'ятає історії, пов'язаної з пам'яткою. Казали тільки, що нібито колись дівчина заговорилася з парубком, а мати, яка її довго чекала, закляла: “А бодай би сь каменем стала”. Ось вона, мовляв, і стала.

Мандрівна помилка історії

Ще одна цікавинка села – припущення про розташування тут міста Биковен.

“Може бути, що тут була місцевість Биковени, біля котрої, згідно з Галицько-Волинським літописом, воював князь Лестько у 1213 році”, – писав отець Петро Білинський.

Якби це виявилося правдою, то поселення на місці Білої могло б існувати уже понад 800 років тому. У ті часи, коли молодий майбутній король нашої Русі-України Данило Романович тільки починав свій шлях до престолу.

“Але потім же Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся в Ляхи”, – описує літопис ті далекі від нас події.

Та насправді все це – результат помилки, яку в отця Білинського запозичив навіть Михайло Грушевський.

– Проблема Биковена не вирішена, і дехто каже, що він був розміщений на городищі біля села Буківна Івано-Франківської області. Є версії, що це місто могло стояти на городищі в урочищі Бозок Зборівського району або біля села Білої – Чортківського, – розповідає начальник Обласної інспекції охорони пам'яток історії та культури, археолог Марина Ягодинська. – За характером знахідки городища біля Білої Чортківського району і в урочищі Бозок більше відповідають міській забудові. Оскільки біля Білої було городище Моклеків, то я пишу, що Биковен – таки Бозок. А біля Білої Тернопільського району взагалі немає городища.

Перший літак – у 1912 році

Загалом село відоме із 1564 року, читаємо у новій книзі “Тернопільщина: історія міст і сіл”. Петро Білинський згадує, що колись у селі жили чотири шляхетські родини: Носовичі, Пйотровичі, Хроповичі і Шумчі.

Найстарішою зі збережених пам'яток Білої є церква святого Миколая. Її, як пишуть, звели ще у 1601 році, але відновлювали у 1910-му. Потім храм реставрували у 1989 році. Про сільську релігійну споруду є інформація в інвентарі 1672 року, створеному для власника Тернополя Станіслава Конецпольського.

“Записано, що Біла належала до того самого власника, тобто до того самого “ключа”. В тому часі в Білій була церква і парох, а також дяк Дем'ян”, – писала Анна Дозорська у збірнику “Шляхами Золотого Поділля”.

У своїх спогадах жінка подає інформацію і про Соломію Крушельницьку та її родину, зокрема про отця Амбросія Крушельницького.

До слова, саме на теренах Білої місцеві жителі вперше побачили літак.

“Тернопільці побалили літак вперше в 1912 році, коли прибув італійський летун (пам'ятаю: Шіпіо Дель-Кампо) зі своїм “аеропляном” і робив показ лету на оболоні. Під час російської окупації 1915 р. на білецькому полі причалювали військові літаки; пізніше, за української влади, там також було військове летовище. Після війни його перенесли ближче Загребелля”, – згадувала пані Дозорська.

Насправді Міхал Сціпіо Дель Кампо – пілот не італійський, а польський, хоча й виходець з італійської родини. Він народився у Бердичеві у 1887 році.