Дві любові Чеслава Бліхарського: дружина і Тернопіль
Син тернопільського залізничника Міхала і Сюзанни (дівоче прізвище Пацьора) був поляком. У нього були дещо інші погляди на історію, аніж в українських істориків. А все ж Чеслава Бліхарського та його українських колег поєднала любов до Тернополя й турбота про збереження пам'яті про втрачене. Уже за це його слід пам'ятати.
Бурхлива юність
“Чеслав Євгеніюш Бліхарський прийшов на світ 5 липня 1918 р. у Тернополі на Кресах Східних (польська назва Західної України, Білорусі і частини Ливи, що входили до складу Польщі. Буквально “східні околиці” – прим. авт.), – пише Войцех Змишльони у статті про Бліхарського на polishairforce.pl. – Із 1924 р. навчався у початковій школі при Державній учительській семінарії ім. Генрика Сєнкевича, а від 1928 р. – у ІІ Державній гімназії ім. Юліуша Словацького (тепер школа №4 на вул. Грушевського – прим. авт.).
У юнацькі роки Бліхарський належав до польських скаутських організацій. Коли з жовтня 1936-го тернополянин почав навчатися на правника у Львівському університеті ім. Яна Казимира, то вступив до польської правової організації Młodzieży Wszechpolskiej. За словами Войцеха Змишльоного, студент згодом відійшов від активної діяльності товариства, хоча ще у 1938-му його арештували і декілька днів протримали у львівській тюрмі на Бригідках за підозрою у побитті членами боївки Młodzieży Wszechpolskiej студентів лівих поглядів. Утім, визнавши невинним, Чеслава Бліхарського випустили.
“На третьому році студій вступив до Академічного Кола Товариства Школи Людової (тернопільський відділ якого був розташований в італійському дворику, де тепер “Бункермуз – прим. авт.) і, працюючи на громадських засадах, проводив реполонізаційні акції в “зрусинізованих” (в оригіналі zruszczonuch – прим. авт.) селах на околиці Львова”, – пише Змишльони.
Війна і тюрми
Хтозна, якою була б подальша доля Бліхарського, але вибухнула Друга світова. Як пише Кароль Куб' як на порталі aircrewremembered.com, початок боїв застав студента на канікулах у Тернополі. Юнак записався до громадської варти – відповідав за спрямування тернополян до сховищ під час авіанальотів, шукав помешкання для утікачів із територій, окупованих нацистами.
“Коли Тернопіль опинився під радянською окупацією, вирішив утікати на Захід, аби там вступити до війська, створюваного генералом Владиславом Сікорським”, – читаємо на polska-zbrojna.pl.
Спроб перебратися на Захід у Бліхарського було дві. У листопаді 1939-го він із трьома випадковими супутниками намагався перейти до Румунії, але його схопило НКВД. Цим разом обійшлося і студента випустили. Зиму він перебув у родинному домі у Тернополі. Уже 30 березня 1940-го Чеслав із трьома братами та колегою знову вирушив у дорогу – тепер через Угорщину, тобто окуповане угорцями Закарпаття. Як вказує Змишльони, утікачі з СРСР успішно перейшли кордон, але, заблукавши, знову повернулися в Союз. І тут їх схопили радянські прикордонники. Чеслава переправили через Станиславів, Умань, Ніжин, Київ та Харків до табору у місцевості Молотовськ над Білим морем. Потім – через Вологду то табору у Кожві, що у республіці Комі, а опісля у Воркуту – Большую Інту. Авансом присудили п’ять літ таборів
“Відштовхуючись від угоди Сікорського-Майського 30 липня 1941 року, польські солдати (насправді всі громадяни довоєнної Польщі – прим. авт.), включаючи Чеслава, були звільнені з таборів. 1 листопада 1941-го він прибув у Бузулук, де створювали Польське військо”, – йдеться у статті Кароля Кубяка.
Через Середню Азію, Іран та Південну Африку Бліхарський дістався до Британії, а потім до Канади, де навчався спершу на пілота, а потім – на члена екіпажу бомбардувальника. Служив у 300-му Дивізіоні бомбардувальників “Землі Мазовецької”, єдиному не-британському загону, оснащеному легендарними Avro Lancaster – найрезультативнішими і найкращими нічними бомбардувальниками Другої світової.
Перший виліт, за Куб'яком, Бліхарський здійснив 2 лютого 1945 року у Вісбаден. Далі були Клеве, Хемніц, Пфорцгайм, Дортмунд, Гельсенкірхен, Норимберг, Ганау, Бохум, Бремен, Ганновер, Падерборн, Кіль, Плауен і резиденція Гітлера в Альпах, у Бергтесгардені.
Повоєнні скитання
По закінченні війни Бліхарський довершив навчання – уже в Оксфорді. А по розформуванні загону працював на різних роботах у Лондоні, у тому числі мив посуд у кафе. Було важко, й уродженець Тернополя 7 лютого 1949 року вирушив до Аргентини, пише Войцех Змишльони. Спершу працював на будівництві і посилено вчив іспанську. Завдяки гурту колишніх пілотів при британському посольстві знайшов роботу на текстильній фабриці і навіть став її представником в Уругваї.
“Через 10 років після закінчення війни отримав лист від нареченої. Втішений, що вона пережила війну, вирішив повернутися на Батьківщину, – йдеться у пропам'ятній на polska-zbrojna.pl. – У Польщу він прибув у 1956 році й оселився у Жабжому”.
Тривалий час Бліхарського цькували через “західне минуле”, а знайти нормальну роботу було дуже складно. Зрештою, влаштувався на ремонтному підприємстві, а потім – в Інституті будівництва в Катовицях та Бюро проектів промисловості металів незалізних у тому ж місті. І тільки у 1978-му Чеслав Бліхарський пішов на пенсію і зміг знайти час для омріяного заняття – збирання історичних матеріалів про Тернопіль. Його однодумцем стала кохана дружина Казимира.
“Сім'я Бліхарських зібрала понад 2000 фото Тернополя, отримала понад 5100 одиниць кореспонденції і до 2004 року прийняла у себе в Жабжому 1729 гостей”, – повідомляє Кароль Куб'як.
Частину із 10 книг Бліхарського можна прочитати у бібліотеці обласного архіву в Тернополі, частина - на порталі tarnopol.te.ua. Свій багатющий архів дослідник у 2014-му подарував Ягелонській бібліотеці у Кракові. Чеслав Бліхарський помер 21 березня 2015 року і похований у Жабжу-Біскупіцях. Він був останнім ветераном 300-го Дивізіону, але залишається одним із перших, з чиїх праць потрібно починати вчити історію Тернополя.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
