Історія Тернополя у надгробках Микулинецького кладовища

Володимир МОРОЗ

Тернопіль, Микулинецьке кладовище

Микулинецьке кладовище – головний історичний некрополь міста. Його заснували у 1840-му. Тепер це найстаріше кладовище, хоча до нього існували інші – біля церкви Успення (“на рогатці”), біля Середньої і Надставної церков.

Екскурсія Микулинецьким може бути дуже пізнавальною, адже саме тут лежить історія нашого міста. Якщо оминути номенклатурників радянських часів, яких зумисне ховали біля входу на цвинтар – щоб усі їх бачили, то вже за ворітьми починаються могили ХІХ ст. Коли за цвинтарною каплицею з численними пам'ятними таблицями, вмурованими у її стіни зовні, повернути вправо і трохи пройтися, натрапляємо на гробівець Володимира Лучаковського (1838-1903) – бурмістра 1896-1903 років. Це поховання доглядають – як-не-як, а Лучаковський багато зробив і для громади як адвокат та науковець, і для всього міста, як його очільник. Саме за його каденції у Тернополі з'явилися каналізація, електроосвітлення, телефон, робили ремонти, дбали про парки.

Фото 1 з 11

Генерал, медик, інтелігенти

Із українських військових поховань тернополяни, яким не байдужа історія, знають могили січових стрільців, на яких щороку відправляють панахиду. Менш відомою є могила генерала УНР Євгена Мєшковського.

“Генерального Штабу Генерал Євгеній Васильович Мєшковський. Род. 12 лютого 1882. Лицарсько поляг 9 липня 1920 р. від ран, одержаних в жорстокому бою з ворогом 6 липня 1920 року під Чорним Островом”, – читаємо на надмогильній плиті.

Євген Мєшковський, часто пишуть Мишковський, - нащадок козацького роду з Полтавщини. Був поранений на Хмельниччині, коли відбивав атаку кінноти Будьоного. Свідченням того, що пам'ять про генерала живе, є букет живих квітів на могилі.

Серед похованих на Микулинецькому є багато тернополян, які бачили австрійську, українську, польську, радянську, німецьку і знову радянську владу. Серед них – знаний аптекар Василь Бекесевич (1870-1957). Він лежить у родинному гробівці.

У непримітній могилі – подружжя Володимира (1869-1930) та Олімпії (пом. 1954) Вітошинських. Він – син священика, композитора і громадського діяча Йосипа Вітошинського. Володимир був лікарем і громадським діячем, зокрема у товаристві “Українська бесіда”.

Олімпія була учасницею відділу гоподинь при “Сільському господарі”. Після Вітошинських залишився будинок на вул. Опільського, 6. На відміну від них, представники родини м'ясників Майків знайшли спочинок у гробівці, що зовні викгядає, як каплиця. Підприємці могли дозволити собі таке, адже їхня продукція була у попиті навіть у Британії.

Священичі могили

По всьому кладовищу „розсипані” поховання знаних священиків. Найвідомішим із них був греко-католицький парох о. Володимир Громницький (1862-1938). Він стояв біля витоків “Руського банку”, “Міщанського братства”, тепер це будівля філармонії. Також був засновником і покровителем громадських організацій. Духівника називали “Тернопільським Шептицьким”.

Ще один знаний колись священик – о. Тимотей Сембай (1884-1963), який працював катехитом та викладачем, був військовим капеланом УГА. Його поховали із дружиною Катериною й сином Євгеном, який помер 19-літнім задовго до батька, у 1931-му. Із отців, які працювали в часи заборони УГКЦ у підпіллі, тут поховані Степан Ратич (1890-1968) та Іван Пасіка (1891-1977).

До ХІХ ст. належить цілий некрополь отців-єзуїтів. Із похованих тут найзнанішим був о. Антоній Райхенберг (1825-1903), якого називали опікуном сиріт і ще за життя – святим.

Загалом на кладовищі є багато могил із прізвищами тернополян, частина яких зустрічалася вже у документах XVII-XVIII ст. Це Бекесевичі, Вацики, Завадовичі, Лушпінські, Миколаєвичі, Онуферки, Чубаті... У цьому ж ряду – Онуфрій та Галина Саіки, які в часи Другої світової врятували багатьох євреїв і заслужили звання “Праведників народів світу”.

На Микулинецькому цвинтарі є багато польських могил. Приміром, Гедройці – однофамільці, а може, й родичі знаного діяча польської еміграції та одного з ініціаторів українсько-польського порозуміння Єжи Гедройця. А ще були Квятковські, Топольніцькі...

Врятував зір поета

Привертають увагу і деякі могили радянських часів. На одній плиті зображений крейсер “Автора” – тут похований член команди цього судна Жигінас Овсянніков (1887-1969). Неподалік розміщена могила Івана Мазура (1892-1977) – лікаря, який врятував зір Володимиру Сосюрі. Вдячний поет написав вірш, рядки якого викрабували на могилі:

“... Чарівник, він одкривав

Людям душ віконця.

Тим, хто в житті іще не бачив сонця,

Чи в кого хворість відібрала зір...”.

Із новіших у вічі впадають могили архітектора Едуарда Гронського (1929-2011), найбільше відомого за назвою створеного ним фонтану - “Сльози Гронського”.

На жаль, не всі поховання Микулинецького доглянуті, деякі – у занепаді, крізь пролами у гробівцях видно домовини й кості. У деяких поселяються “чужі” – так називають тих, кого ховають без дозволу нащадків у гробівцях інших родин. Буває так, що на місці занедбаних поховань викопують нові могили. Декого ховають, займаючи алеї. Зрештою, структура кладовища наштовхує на роздуми про “вавилонське стовпотворіння”. Тут смак і несмак, марнославство і скромність є сусідами. Зрештою, а хіба серед живих інакше?

Коментарі (3)

Ретро