Історія Тернополя у надгробках Микулинецького кладовища

Микулинецьке кладовище – головний історичний некрополь міста. Його заснували у 1840-му. Тепер це найстаріше кладовище, хоча до нього існували інші – біля церкви Успення (“на рогатці”), біля Середньої і Надставної церков.
Історія Тернополя у надгробках Микулинецького кладовища
Тернопіль, Микулинецьке кладовище


Екскурсія Микулинецьким може бути дуже пізнавальною, адже саме тут лежить історія нашого міста. Якщо оминути номенклатурників радянських часів, яких зумисне ховали біля входу на цвинтар – щоб усі їх бачили, то вже за ворітьми починаються могили ХІХ ст. Коли за цвинтарною каплицею з численними пам'ятними таблицями, вмурованими у її стіни зовні, повернути вправо і трохи пройтися, натрапляємо на гробівець Володимира Лучаковського (1838-1903) – бурмістра 1896-1903 років. Це поховання доглядають – як-не-як, а Лучаковський багато зробив і для громади як адвокат та науковець, і для всього міста, як його очільник. Саме за його каденції у Тернополі з'явилися каналізація, електроосвітлення, телефон, робили ремонти, дбали про парки.

Previous Next

Генерал, медик, інтелігенти

Із українських військових поховань тернополяни, яким не байдужа історія, знають могили січових стрільців, на яких щороку відправляють панахиду. Менш відомою є могила генерала УНР Євгена Мєшковського.

“Генерального Штабу Генерал Євгеній Васильович Мєшковський. Род. 12 лютого 1882. Лицарсько поляг 9 липня 1920 р. від ран, одержаних в жорстокому бою з ворогом 6 липня 1920 року під Чорним Островом”, – читаємо на надмогильній плиті.

Євген Мєшковський, часто пишуть Мишковський, - нащадок козацького роду з Полтавщини. Був поранений на Хмельниччині, коли відбивав атаку кінноти Будьоного. Свідченням того, що пам'ять про генерала живе, є букет живих квітів на могилі.

Серед похованих на Микулинецькому є багато тернополян, які бачили австрійську, українську, польську, радянську, німецьку і знову радянську владу. Серед них – знаний аптекар Василь Бекесевич (1870-1957). Він лежить у родинному гробівці.

У непримітній могилі – подружжя Володимира (1869-1930) та Олімпії (пом. 1954) Вітошинських. Він – син священика, композитора і громадського діяча Йосипа Вітошинського. Володимир був лікарем і громадським діячем, зокрема у товаристві “Українська бесіда”.


Олімпія була учасницею відділу гоподинь при “Сільському господарі”. Після Вітошинських залишився будинок на вул. Опільського, 6. На відміну від них, представники родини м'ясників Майків знайшли спочинок у гробівці, що зовні викгядає, як каплиця. Підприємці могли дозволити собі таке, адже їхня продукція була у попиті навіть у Британії.

Священичі могили

По всьому кладовищу „розсипані” поховання знаних священиків. Найвідомішим із них був греко-католицький парох о. Володимир Громницький (1862-1938). Він стояв біля витоків “Руського банку”, “Міщанського братства”, тепер це будівля філармонії. Також був засновником і покровителем громадських організацій. Духівника називали “Тернопільським Шептицьким”.

Ще один знаний колись священик – о. Тимотей Сембай (1884-1963), який працював катехитом та викладачем, був військовим капеланом УГА. Його поховали із дружиною Катериною й сином Євгеном, який помер 19-літнім задовго до батька, у 1931-му. Із отців, які працювали в часи заборони УГКЦ у підпіллі, тут поховані Степан Ратич (1890-1968) та Іван Пасіка (1891-1977).

До ХІХ ст. належить цілий некрополь отців-єзуїтів. Із похованих тут найзнанішим був о. Антоній Райхенберг (1825-1903), якого називали опікуном сиріт і ще за життя – святим.

Загалом на кладовищі є багато могил із прізвищами тернополян, частина яких зустрічалася вже у документах XVII-XVIII ст. Це Бекесевичі, Вацики, Завадовичі, Лушпінські, Миколаєвичі, Онуферки, Чубаті... У цьому ж ряду – Онуфрій та Галина Саіки, які в часи Другої світової врятували багатьох євреїв і заслужили звання “Праведників народів світу”.

На Микулинецькому цвинтарі є багато польських могил. Приміром, Гедройці – однофамільці, а може, й родичі знаного діяча польської еміграції та одного з ініціаторів українсько-польського порозуміння Єжи Гедройця. А ще були Квятковські, Топольніцькі...

Врятував зір поета


Привертають увагу і деякі могили радянських часів. На одній плиті зображений крейсер “Автора” – тут похований член команди цього судна Жигінас Овсянніков (1887-1969). Неподалік розміщена могила Івана Мазура (1892-1977) – лікаря, який врятував зір Володимиру Сосюрі. Вдячний поет написав вірш, рядки якого викрабували на могилі:

“... Чарівник, він одкривав

Людям душ віконця.

Тим, хто в житті іще не бачив сонця,

Чи в кого хворість відібрала зір...”.

Із новіших у вічі впадають могили архітектора Едуарда Гронського (1929-2011), найбільше відомого за назвою створеного ним фонтану - “Сльози Гронського”.

На жаль, не всі поховання Микулинецького доглянуті, деякі – у занепаді, крізь пролами у гробівцях видно домовини й кості. У деяких поселяються “чужі” – так називають тих, кого ховають без дозволу нащадків у гробівцях інших родин. Буває так, що на місці занедбаних поховань викопують нові могили. Декого ховають, займаючи алеї. Зрештою, структура кладовища наштовхує на роздуми про “вавилонське стовпотворіння”. Тут смак і несмак, марнославство і скромність є сусідами. Зрештою, а хіба серед живих інакше?

Коментарі (3)
  • ///

    Коментар видалено...

    Мороз Володимир reply ///

    Дякую, гарня ідея. Давно збирався, але ви підштовхнули до втілення.
  • Анонім

    Дуже цікавий і пізнавальний матеріал. Побільше б таких публікацій.

В музеї буде постійно розміщена експозиція «Тернопіль сакральний». Вона присвячена історії тернопільської парафії та сакральним...

День діагностики меланоми відзначають 20 квітня в Україні. Перевіряйте родимки раз на три місяці самі, а у лікаря - раз у...

Дрова часто забирають мешканці. Ніхто не забороняє. Це нормальна практика. Мешканцям не можна ні різати, ні садити дерев....

На прогулянку Тернополем вийшли учасники грузинського ансамблю з Батумі. Приїхали вони до нашого міста на фестиваль духовної...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up