Микола Пржевальський, його відкриття і Тернопільщина

Охорона четвертої мандрівки Миколи Пржевальського 1883-1886 років. Фото - Вікіпедія

«Околиця його мимоволі вражають своєю красою… Саме місто стоїть з усіх боків оточене горами так, що ті, хто під'їжджає до нього, за дві верстви ще нічого не бачать, немов воно хоче заховатися від допитливих поглядів, немов боїться виявити свою неповторність. На північ від гір, вкритих здебільшого листяним лісом, простягається суцільна рівнина, яка зливається з далеким горизонтом; нею, верст за п'ять від міста, тече ріка, звиваючись химерними закрутами і утворюючи в деяких місцях болота і заплавні луки. Чудова панорама відкривалася з вершини цих гір, коли навесні, під час повені, всі низовини біля ріки були покриті водою. Я ніколи не забуду враження, яке справив на мене вперше цей краєвид…», – так Микола Пржевальський описав околиці Кременця у «Спогадах мисливця», які вийшли друком у 1862 році.

Цього всесвітньовідомого мандрівника у нас знають і чи не найчастіше згадують у зв'язку із конем Пржевальського – диким родичем домашніх коней. Цей вид копитних Микола Пржевальський відкрив у 1879-му, під час однієї зі своїх численних подорожей. Але, й окрім згадок у шкільному курсі, існують і реальні зв'язки чоловіка із Тернопільщиною – тут він прожив декілька років.

Нащадок козака

– Микола Пржевальський народився 12 квітня 1839 року у селі Кімброво Смоленської губернії в сім'ї відставного офіцера. Його далеким предком був український козак К. О. Паровальський, – розповідає тернопільський геолог Йосип Свинко. – Він закінчив гімназію у Смоленську. Під час Кримської війни 16-річним юнаком вступив рядовим на військову службу і став офіцером. На початку 1860 року Полоцький полк, в якому служив Микола Пржевальський, перебазувався у Кременець.

Отож, майбутній великий першовідкривач малознаних земель Азії опинився на півночі сучасної Тернопільщини. У вільний від занять час Микола Пржевальський сходив околиці – ще з дитинства він дуже любив полювання. Любов до цього заняття хлопцеві присвятив його дядько Павло Каретников, який виховував Миколу і його брата по смерті їхнього батька. Миколі було сім років, коли тата не стало.

«Ріс я в селі дикуном, – писав Пржевальський в автобіографії. – Виховання було дуже спартанське: я міг виходити з дому в усяку погоду і рано захопився полюванням. Спочатку стріляв я з іграшкової рушниці жолудями, потім з лука, а років з 12 одержав справжню рушницю». Навіть під час навчання у гімназії юнак мав багато часу для мандрівок, адже канікули тривали з травня до жовтня, а то й до листопада, йдеться у біографії Пржевальського авторства студентки педуніверситету Оксани Кореневич, яку для ознайомлення «RIA плюс» люб'язно надав Йосип Свинко.

За рапорт – гауптвахта

Служба у війську із 1855-го, у тому числі у Кременці протягом 1860-1861 років, з муштрою, пиятиками і картярством офіцерів не приваблювали Миколу Пржевальського.

– В цей час визріває думка про подорожі в далекі краї, і він подає рапорт, щоб його перевели служити на Далекий Схід. У відповідь – гауптвахта, – продовжує пан Свинко.

Під арештом чоловік просидів три дні, але не здався. Почав готуватися до вступу в Академію Генерального Штабу – за підручниками проводив по 16 годин. Зрештою, йому вдалося вступити і вивчитися, але його у 1863-му знову відправили у попередній полк. Тільки наприкінці наступного року Пржевальському вдалося перевестися у Варшавське юнкерське училище на посаду викладача історії та географії.

«Весь період перебування у Варшаві був для Пржевальського одним із найщасливіших у житті. З пригоноблюючого його середовища армійсських курців і картярів він потрапив в середовище культурних і освічених людей з широким колом інтересів. Тут повною мірою розкрився його талант як блискучого лектора… він одержав, нарешті, можливість вільно зайнятися підготовкою до подорожей, ретельно вивчаючи всю поточну наукову літературу», – пише Оксана Кореневич.

Гобі, Хуанхе, Янцзи, Тибет

І от у 1866-му Микола Пржевальський нарешті отримав призначення на Далекий Схід. Першу свою подорож – Усурійським краєм – Микола Пржевальський розпочав у травні 1867-го і тривала вона протягом двох років.

– Упродовж 18 років Микола Пржевальський досліджував Центральну Азію. За цей час здійснив чотири великі експедиції: Монгольську Джунгарську, дві Тибетські, – говорить Йосип Свинко.

Мандрівник побував, зокрема, у Пекіні, горах північного Тибету, верхів'ях рік Хуанхе і Янцзи, пустелях Гобі, Ордоса та Алашані тощо.

Під час Монгольської експедиції 1870-1873 років дослідник пройшов біля 11800 км. До слова, уже тоді вчений відкрив нові види тварин і рослин, як от ящірку Пржевальського, розщіпохвіст Пржевальського, рододендрон Пржевальського. За досягнення він отримав дві золоті медалі, звання підполковника і річну довічну пенсію у розмірі 600 рублів.

У 1876-1877 роках Пржевальський планував дослідити Тянь-Шань, озеро Лобнор і дістатися столиці Тибету Лхаси. Тоді вдалося здолати понад 4000 км, але подільшим відкриттям завадила війна. Перша Тибетська експедиція розпочалася у березні 1879-го: пройдено понад 8000 км. Саме тоді відкрили коня Пржевальського. У 1883-1886 роках триваладруга Тибетська подорож, що тривала два роки. Вчений з командою пройшов більше 7800 км і вивчив витоки Хуанхе. Микола Пржевальський постійно щось досліджував – організовував усе нові мандрівки.

– На початку п'ятої, напившись із річки води, захворів на черевний тиф і помер 1 листопада 1888 року біля селища Каракол, – говорить Йосип Свинко.

Згодом Каракол перейменували у Пржевальськ і воно носило цю назву до 1922 і впродовж 1939-1992 років.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.