Історія фантаста із Тернопільщини, або як уявляли дослідження Марса понад 80 років тому

• Останнім часом активно досліджують Марс американці, араби та китайці. Багато хто читав «Війну світів» Велса. А от про уродженця Тернопільщини Мирослава Капія, який писав про Марс, забули.
• Мирослав Капій був невигідним у часи СРСР, бо писав про незалежну Україну, як космічну державу.

«Війна світів» Герберта Велса, марсіанська трилогія Едрага Бероуза, «Аеліта» Олексія Толстого – книги, на яких виросли сотні тисяч школярів по всьому світі. Їх знають, цитати із них можна зустріти в якості епіграфів. І, як це часто буває, українцям більше відомі іноземні автори, аніж свої. Так сталося зі спадщиною уродженця Тернопільщини Мирослава Капія – автора повісті про дослідження Марса «Країна блакитних орхідей».

Ця книга вперше побачила світ у львівському видавництві «Новий світ» у 1932 році. А потім про неї забули. Як і про автора.

Передбачив відкриття

Мирослав Капій був невигідним у часи СРСР, бо писав про незалежну Україну, як космічну державу. І байдуже було ідеологам до того, що він описав можливість створення багатьох винаходів, як-от пристрою для відеоспілкування на відстані на зразок того, як це робимо по «Скайпу», приладу для визначення точних траєкторій космічних тіл, відкриття заводу автомобілів у Кременчуці тощо.

 

«Це дзвін слави із Київської Софії, вилитий на спомин тієї хвилини, коли то Великий Гетьман, прогнавши чужого наїздника з української землі, молився перед незрушимою стіною у святій Софії – голосив своє привитання», – вже тільки одна ця цитата із «Країни блакитних орхідей» могла вивести з рівноваги будівників «світлого майбутнього» і «радянського народу». А чого вартою є топографія Києва, де відбувається одна з двох головних сюжетних ліній повісті: майдан Мазепи, проспект Многогрішного, пам'ятники Марку Проклятому, Івану Мазепі, Героям Крут, Благовіщенська вулиця, бульвар Симиренка, музей Терещенка!

Капій мріяв про тріумф української культури по всій Україні, а передусім у Києві. Це прагнення знайшло вираження у його творі в образі успішної співачки й танцівниці Марічки Калиниченко: «І неслися тони то сумні й потяжні, то знов безжурні, повні веселості безумної й немов буря: ота, що то зривається часом з карпатських верхів й нестримно несеться на доли…» Ну як тут не згадати, приміром, «Дикі танці»… Вже тільки через цю дещицю дітище літератора заслуговує на те, щоб його перечитати. Тим паче, що «Країна блакитних орхідей» є у вільному доступі в Інтернеті. А ще ж хіба вас не цікавить, що сталося з Атлантидою?

Що відомо про автора

Щодо самого автора, то був він скромною людиною. Народився 5 травня 1888 р. у вчительській сім'ї в селі Коцюбинці теперішнього Гусятинського району. Дитинство провів у селі Іванівка біля Теребовлі, де його батьки вчителювали.

«Закінчив Тернопільську гімназію, відділення україністики й германістики філософського факультету Львівського університету (1914). Під час навчання писав вірші, друкувався у галицьких часописах. Його студентські реферати здобули високу оцінку учених того часу», – читаємо на сайті Косівської районної бібліотеки.

По закінченні вузу до 1928 року Мирослав Капій викладав у Теребовлянській гімназії, а потім, у 1928-1938 рр., – у гімназії в Лежайську біля Ряшева і торговельній школі міста Ярослав. Як і багато інших українських інтелігентів, у період міжвоєнної Польщі герой цієї статті не міг знайти роботи у Східній Галичині – українців зумисне спрямовували у польські регіони для асиміляції. Під час польсько-українського конфлікту у 1944 р. Мирослав Капій із дружиною, яка була польського походження, та донькою Святославою мало не загинули, засуджені польським підпіллям до страти.

Є інформація, що наш земляк у 1945-му викладав у гімназії у Відні. З того ж року він оселився у Косові на Гуцульщині, де ще до війни збудував, а за іншими даними – купив собі будинок на вул. Міцкевича, 19. Викладав там у середній школі. Помер 24 березня 1949 р. у Косові.

Спадщина земляка

Мирослав Капій усе життя творив. Ще юнаком став автором збірки «На цім подолі смутку» 1906-1907 рр., яку видати не вдалося і рукописи якої зберігають у Центральному державному історичному архіві у Львові. Там же – розвідка про Івана Вагилевича 1914 р.

Також уродженець Тернопільщини збирав фольклор. Його записи пісень, казок, легенд із сіл Іванівки та Костільників зберігають в Інституті мистецтвознавства, фольклористики ім. Максима Рильського у Києві.

Окрім того, уродженець Коцюбинців написав повість «Із-під срібного Сяну» 1937 р.,збірку науково-фантастичних творів «Неймовірні оповідання» 1939 р. А от рукопис незавершеної повісті про Морозенка, як пишуть, втрачений. В Інтернеті, окрім «Країни блакитних орхідей», можна прочитати твори Капія «Гуцульський факір», «Талісман», «У святої Софії». Також літератор, який знав десяток мов, активно займався перекладами. На http://chtyvo.org.ua/ можна завантажити його переклад «Чорної Індії» та «Зоря Півдня» Жуля Верна. Мирослав Капій переклав «Плесом Амазонки» і «Діти капітана Гранта» цього автора, «Монт Оріоль» Гі де Мопасана.

Із німецької перекладав поезії Фрідріха Шіллера, Генріха Гайне, із норвезької – «Будівничий Сольнес» Генріха Ібсена. Були переклади з польської, російської… Але при всьому цьому Капія забули – він не вписувався. Пам'ять про нього відроджується у наші дні – вже є коротенькі біографії, а «Країну блакитних орхідей» навіть перевидали у Косові. Прочитайте – не пожалкуєте! Дізнаєтеся і про те, як покоління наших прадідів уявляло майбутню Україну і що думало про дослідження Марса.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.