Просвітитель "Країни ведмедів"

> “У цьому будинку в 1998-1900 рр. перебував диригент і музичний діяч Осип Вітошинський. В час приїзду до Тернополя в 1890-1908 рр. тут зупинявся письменник Василь Стефаник”, - таку скупу інформацію можна прочитати на меморіальній дошці на самому будинку. Більше говорять старі документи і праці істориків.

Активний лікар

Отож, безпосередні жильці вілли Володимир та Олімпія Вітошинські. Він — поважний лікар і син згаданого отця Осипа. Канцелярія Володимира Вітошинського діяла у зведеному в 1899 році будинку з башточкою, що належав споживчому товариству “Народна торгівля”. Колись це була вул 3 Мая, тепер — Сагайдачного. Шанували священицького сина городяни ще й за культурно-просвітницьку діяльність. Зокрема, у 1914-му Володимир входив до комітету тернополян у справі привітання митрополита Андрея Шептицького від міщан і духовенства.

Ще до початку Першої світової Володимир Вітошинський активно працював з організацією “Руська Бесіда”. У 1913-му це товариство перейменували в “Українську Бесіду” і діяло воно за три хвилини ходу від дому Вітошинських — у кам'яниці “Українбанку”. Це дім з новою надбудовою біля пам'ятника Стецьку.

“У просторій залі відбувались різні урочини, концерти і танцювальні вечори. Тут працювали хори і драматичний гурток. Становленню товариства... сприяли Євгенія Барвінська, Володимир Лучаківський, Володимир Вітошинський”, - подає Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”.

Опріч усього, Володимир Вітошинський популяризував серед тернополян спорт. Натомість Олімпія Вітошинська славилася як активна учасниця відділу господинь при тернопільському “Сільському господарі”. У 1927 році жінка разом з Никифором Гірняком та Володимиром Бриковичем ініціювала створення у місті “Товариства охорони воєнних могил”.

Отець-хорист

Володимир і Олімпія стали гідними спадкоємцями свого попередника, отця Осипа. Тож не дивно, що священик залюбки зупинявся у таких тернопільських родичів. Насправді з містом його поєднувало набагато більше справ, аніж гостини. Священик також був учасником “Руської Бесіди”. А ще він серед перших зробив внесок на створення наприкінці ХІХ століття “Руської бурси”. Цей гуртожиток для студентів гімназії і вчителів постав на вул. Качали. Тепер у ньому діє банк. У цій же бурсі Володимир Вітошинський був лікарем. На потреби закладу парох Денисова щороку віддавав урожай з 10 моргів поля — 5,4 гектара!

Зрештою, найбільше знали отця Вітошинського у Тернополі, Галичині та й усій тодішній імперії Габсбургів завдяки хору.

“Хор під диригуванням Й. Вітошинського виступав дев'ять разів у Тернополі, шість разів у Бережанах, два рази у Станіславі, виступав також у Коломиї, Бучачі, Копичинцях, Теребовлі, Струсові, Золочеві і т.д. На концерті у Львові знавці співу підозрівали, що в хорі беруть участь оперні артисти, одягнені в селянський одяг”, читаємо у статті Богдана Савака “Селянський диригент” у журналі “Жовтень” за березень 1989 року.

Концерти хору отця Вітошинського у Тернополі, як подає Любомира Бойцун, проходили у залі Нового замку. Того, що стояв на місці сучасного готелю “Тернопіль”. Та один з найбільш знакових виступів хору відбувся у 1887 році в Міському парку, теперішньому Старому парку. Усе це діялося під час крайової Етнографічної виставки.

“На виставці у Тернополі віденські гості, фахові знавці співу, не вірили, що у “країні диких ведмедів”, “беренлянді”, як тоді австрійці називали Галичину, так мелодійно і фахово співають сільські хористи”, - описує Богдан Савак.

Пошана — від Лепкого

Денисівський хор і його організатор настільки прославилися, що й Богдан Лепкий згадав про них у повісті-казці “Під тихий вечір”. Щоправда змінив імена. Денисів став Данишовом, а Вітошинський — Федушинським.

“В залі якраз співав хор з Данишева. Мужчини і хлопці в селянських одягах, тільки з тонкого сукна й гарно пошитих, обступили свого диригента, священика в середніх літах, мужчину високого й огрядного. Пильно дивилися на кожний рух його руки, на кожний зворот очей і голови, були як послушний інструмент у руках вправного мистця. Співали пісень Вербицького, Лаврівського, Вахнянина й Воробкевича, і співали прегарно”, - йдеться у творі.

Жив з простими людьми

Тож згадані у меморіальній таблиці на стіні будинку по Опільського, 6 1898-1900 роки оминають значну частину періоду зв'язку отця Вітошинського з Тернополем. Воно й не дивно, бо основну увагу духівник зосереджував на парафії у Денисові. Одразу після призначення парохом у 1867-му він взявся за боротьбу з пияцтвом. Сам стояв біля корчми і завертав від неї селян. Після тривалих навернень і напучувань корчмарі згорнули бізнес і виїхали із села.

Назамін у Денисові постали перша у Галичині сільська читальня “Просвіти”, згаданий хор, оркестр. У 1880-х тернопільська громада настільки зацікавилася Денисівським хором, що вислала до села на навчання Івана Чубатого і Тому Напруженого. Відтак обидва стали диригентами уже тернопільського міщанського хору. Парох же відкрив цілу школу диригентів хорів, а також селянський театр. Займався отець агрономією — пропагував картоплю і кукурудзу. Поширював він і культуру садівництва, пасічництва, пише Богдан Савак. Саме з його почину громада вивчила на акушерку у Львові односельчанку Марію Вареницю, створила пожежну команду. І стільки роботи кипіло в руках пароха, хоча він мав власних чотирьох дітей, залишився вдівцем!

Зрештою праця над численними задумами підірвала сили отця Осипа. У 1898, 1899 роках він змушений був їздити на лікування у Мерано й Абацію. Селяни настільки шанували свого просвітника, що при його поверненнях на залізничній станції щоразу зустрічали священика з цілим оркестром. Помер отець Осип 24 січня 1901 року і похований у Денисові. Він і його нащадки залишили відчутний слід в історії Тернополя. Проте навіть вулиці Родини Вітошинських у нашому місті немає.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.