Село Байківці – історії з-під Щурових гір

Так виглядав колишній костел, а тепер – храм-каплиця Матері Божої у Байківцях в 1930 роки

Аж три версії походження села Байківці побутують у наш час. Згідно з першою, його назвали за прізвищем першого поміщика, за другою – на честь козака Бая, який нібито занував у цих місцях хутір. Третя версія підказує, що назва села походить від слова “байка”. Хто правий – невідомо. Та це не применшує цікавості самих Байковець.

Байківці відомі у джерелах із 1546 р. і були вони власністю родини Давидовських. Якщо у багатьох селах було по одному панському двору, то у Байківцях – аж два. Одна з цих садиб, що належала Шельським і зведена у 1-й чверті ХІХ ст., перебудована у школу.

“Було 1010 гектарів орної землі, з чого 570 гектарів (56%) належали селянам, а решта була власністю двох дворів, які мали ще дві корчми і два млини”, – читаємо у статті Остапа Балабана про село у збірнику “Шляхами Золотого Поділля”.

Первісно Байківці належали до Теребовлянського повіту Руського воєводства. А от за часів міжвоєнної Польщі це був Тернопільський повіт Тернопільського ж воєводства. Із Чернелевом Мазовецьким (тепер Жовтневе – авт.), Чернелевом Руським, Чолганщиною, Русанівкою, Ступками та Смиківцями село належало до “гміни” – громади Чернелів Мазовецький. Із 1934 р. Байківці входили уже до громади Лозова.

Гори і плоскогір'я

“По обидва боки долини, в якій розкинулося село, тягнеться з півдня до півночі плоскогір'я, так звані “Щурові гори”... На східному боці тягнеться у тому самому напрямку плоскогір'я, звани Сабашинським”, – читаємо у першому томі книги Slownik geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow slowianskich, виданому 1880 р.

Те, ким був той Щур і чому гори “Сабашинські, є загадкою. Просто через байдужість хтось колись не записав цікаві легенди. Тож вони і втратилися.

Найдавнішою з байковецьких пам'яток була дерев'яна церква святої Параскеви.

“Греко-католицька в тому місці під назвою св. Парасковії дерев'яна, з трьома куполами, збудована за старими дерев'яними зразками у минулому столітті стараннями тодішнього власника Байковець Казимира Чолганського, – читаємо у Slowniku geograficznym. – Він також у 1737 році фундував при ній парафію.

Одначе цей храм згорів.

– Він стояв на пагорбі біля цвинтаря, де тепер приватна забудова, – розповідає адміністратор місцевої греко-католицької парафії отець Віталій Дзюба. – А оскільки люди не мали де молитися, то звели муровану капличку, котра досі стоїть на церковному подвір'ї. У ній збереглися первісна кладка, арочки, гвинтові сходи...

У 1900-му громада збудувала нову церкву св. Параскевії. У храмі є автентичний іконостас. Недільні Богослужіння розпочинаються об 11.00, каже священик.

Храм-каплиця

Є у селі ще одна цікава пам'ятка, котра, хоч і походить з 1936 року, привертає не меншу увагу. Це – колишній костел. Його звели з ініціативи Юліуша та Марії Фредбергів за підтримки родини Несіловських. До того місцеві римо-католики користувалися дерев'яною каплицею, збудованою у 1901-му стараннями Леона Подлєського, подає блог “Невідома Тернопільщина. Замки Тернопілля”.

Римо-католиків до виселення після Другої світової у Байківцях жило багато. У 1880-му із 777 жителів 324 були греко-католиками, 450 – римо-католиками і троє – юдеями.

“У селі було багато латинників, але вони не вживали польської мови і ходили до церкви, хоч мали свій невеличкий костел. Згодом поляки, при допомозі дідича, провели серед них акцію полонізації”, – подає Остап Балабан.

На цьому грунті доходило і до конфліктів, про які писали навіть львівські ЗМІ.

“Дня 10 цього року арештувала поліція шістьох поважних селян з Байковець: Івана і Дамяна Цебринських, Михайла Логіна, Петра Лукашева, Івана Чорномаза і Павла Шкулу – всіх під замитом злочину публичного насильства. Громадська рада є в руках місцевих поляків... наказала перегородити єдину дорогу до церкви. Українці викинули цю огорожу...”, – повідомляла у 1929-му газета “Діло”.

Окрім церкви, українці у Байківцях гуртувалися у товариствах “Просвіта”, “Січ”, “Сокіл”, “Сільський господар”, “Рідна школа”. Значні зміни сталися у селі після приходу совітів. Це саме за них вивезли місцевих поляків, а костел перетворили на склади колгоспу. Утім, цей храм вже не пустує.

– У 2008 році ми почали робити в ньому ремонт і в 2009-му відслужили першу літургію, – говорить отець Віталій Дзюба. – Тепер це храм-каплиця Матері Божої. Богослужіння відбуваються щонеділі о восьмій ранку, але тільки у теплу пору року, десь від Юрія до Покрови. Бо приміщення не має опалення.

Тож у неділі охочі можуть побачити пам'ятки Байківців не тільки зовні, а й усередині.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.