Середня церква у Тернополі: архітектурна історія

Несхожою на сучасну була церква Різдва Христового – Середня – у давнину. Цей храм звели на межі XVI і XVII ст., але перебудовували уже на початку ХІХ ст. Колись під його дахом була ще й капличка і навіть образи у стилі епохи Відродження.

“Якби не зовнішній вид церкви, якийсь дуже віковий, то за самим її інтер'єром можна би було вважати її модерною погоже-веселою каплицею”, - описувала у 30-х роках XX ст. тернопільський храм Різдва краєзнавець Стефанія Садовська. Її описи пам'ятки можна знайти у фондах обласного краєзнавчого музею.

Сама святиня у центрі міста – колишній головний парафіяльний храм. Вже у ті часи церква втрачала автентичність.

Відео дня

“Первісно вона сягала по нинішній бабинець (частину храму, над якою зазвичай були хори – прим. ред.)... Пізніше спереду добудували притвор, але в такий спосіб, що над ним була стеля. А над нею, на поверсі, церквиця, а точніше приділ Пресвятої Тройці. Тоді ж добудували два невеликі бокові бастіони і перехідні галереї. Практично під одним куполом діяло дві церкви – Різдва і Святої Тройці”.

Наступна перебудова, за інформацією пані Бойцун, сталася у 1808-му. Тоді калицю розібрали, заваливши стіну. Але навіть стан тієї модернізованої церкви ХІХ століття бачити ми вже не зможемо. Більше того, через брак малюнків і світлин залишається тільки читати про інтер'єри у старих джерелах.

“Раніше галерея від півночі мала кам'яні сходи поза проповідальницею усередині церкви, із західного боку в мурі, куди заходилося дуже малими дверцятами, - подає Стефанія Садовська. - Дальшу зміну, що торкалася архітектоніки, викликало замуровування віконця над великим вівтарем в апсиді і вибиття двох більших по боках апсиди у 1927 році”.

Надмір світла у храмі, за Садовською, призвів до втрати старовинного поетичного характеру храму. До війни навіть проповідальниця у церкві була іншою - не дерев'яною, а металевою. А через брак площі цю проповідальницю монтували на свята і розбирали у будні. Натомість постійно у храмі стояли три сповідальниці - кабінки для сповіді. Вівтарів у 20-30-х роках XX ст. було три.

Образи – у золоті

Внутрішні стіни Середньої церкви з південного боку були вкриті розписами – образами апостолів і сценою Благовіщення. Над головним вівтарем стіни вкривали зображення ангелів. Але розписи обсипалися через вологість.

“Мальовило хатнє (внутрішнє – прим. ред.) розсипається і обсувається від вогкості і задухи, бо церква мала, а людей сходиться з цілого Тернополя”, - зазначала краєзнавець.

Справді, уже до війни на великі свята, як-от Різдво, церква була замалою - віруючі заповнювали і все подвір'я, і частину дороги.

А от унікальні образи у часи Стефанії Садовської збереглися краще. Серед них - образ святого Миколая, мальований олійними фарбами.

“Цілий одяг і корона – із золотої бляхи, лише руки мальовані. Його виставляють на великі свята, - знаходимо у документах пані Садовської. - Бічний вівтар з північної сторони має олійний образ Різдва Христового”.

Історик вважала, що стиль останнього образу нагадував роботи славетного художника епохи Відродження Джорджоне Барбереллі да Кастельфранко.

У тому ж північному вівтарі був образ Богоматері, мальований під впливом візантійського іконопису. Проте його виставляли тільки на свята. Натомість у головному - чудотворний образ Тернопільської Божої Матері. Його перенесли з Надставної церкви. Первісно ця реліквія належала родині шевця Маркевича.

У наші дні чудотворна ікона Тернопільської Божої Матері перебуває у бічному вівтарі, у лівій частині храму. Тут же – дарунки-воти, які люди жертвували церкві за зцілення. А втім, змінилося з тих часів іще дещо - ікону й воти поклали під особливим броньованим склом. Часи, як кажуть, тепер непевні. Сам храм декілька років тому знову реставрували.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.