Священик, який піднімав Тернопіль

Про незаможних, інтелігентів, учнів, заробітчан, літніх, підприємців, робітників, інвалідів — про всіх тернополян намагався дбати довоєнний греко-католицький парох міста отець Володимир Громницький. Він не тільки молився, а й допомагав матеріально.
“15 квітня 1899 року окружний суд зареєстрував вперше на Поділлі “Повітове товариство кредитове”. Ініціаторами створення, як згодом його називали, “Руського банку” і подальшої його діяльності були священики Володимир Громницький та Григорій Чубатий, адвокати Станіслав Чикалюк, Сидір Голубович та Остап Постригач, радники суду Алоїзій Добрянський, Антін Негребецький, Роман Сосновський та інші”, - читаємо у книзі Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”.
Причетність адвокатів і посадовців до банків не дивує й тепер. Але священиків — то щось незвичне! Утім, обставини межі ХІХ і ХХ ст. були іншими. Українці майже не мали організацій, окрім церкви. А священики залишалися найосвідченішими українцями. І тернопільським зразком такого священика став отець Громницький.
Врятував банк і сприяв ЗУНР
Майбутній духівник народився у селі Красне Калуського району і вже з 1893-го керував справами тернопільської парафії. Звісно, що й до того у місті були парохи, але річ у тому, що попередник отця Громницького Василь Фортуна був неактивним москвофілом.

Молодий священик взявся активно допомагати своїм вірним. І навіть “Руський банк”, який створили, став не стільки комерційною організацією, скільки благодійною, а вигоду отримував кожен тернополянин, який вклав туди кошти. Та й кредити надавали недорогі.
У 1914-му отця Громницького навіть арештували і вивезли у Перм, де він пробув до 1918-го. Парохові з однодумцями вдалося врятувати банк — установа у 1914-16 рр. працювала у приміщеннях парафії. Більше того, отець Володимир зберіг готівку і повернув значну частину вкладів.
У подяку за щасливе повернення із полону священик прикрасив срібними ризами Тернопільську чудотворну ікону Матері Божої, яку й досі можна побачити у церкві Різдва Христового. А вже 18 грудня 1918-го він приймав у Середній церкві присягу на вірність Українській державі від співробітників окружної військової команди та командирів. У той же час син пароха Ізидор став сотником УГА і командиром залізничної станції Тернопіль в часи ЗУНР.
Очолив “Міщанське братство”
Одначе не тільки турбота про дешеві кредити для тернопільських підприємців та селян і патріотичне виховання сина спричинили згаданий арешт священика. Він же до Першої світової був причетний до ряду патріотичних та освітніх організацій — допомагав “Просвіті”, студентській бурсі, дівочій гімназії, Руському та Педагогічному товариствам, створював Марійські дружини.

Саме отець Громницький запросив монахинь сестер-служебниць із Жужеля на Львівщині, аби ті працювали при шпиталі для старців і вбогих - “Заведенії”, що досі стоїть на вул. Острозького. А ще він — у переліку засновників “Міщанського братства”.
Громадську організацію українців Тернополя “Міщанське братство” заснували у 1890 р. Парох очолював його у 1895-1921 рр. І саме його підтримці завдячуємо появу кам'яниці цього товариства — теперішньої філармонії. До того тернополяни-українці просто не мали власних приміщень для різних зібрань, концертів і навіть бібліотеки.
“Реальні обриси ідеї вималювалися тоді, коли у 1895 році до керівництва прийшов отець Володимир Громницький. Завдяки його старанням було придбано в магістраті площу під будову. Закупивши площу з руїнами військової казарми на вул. Острозького, міщани розпочали збір коштів і матеріалів на будівництво”, - подає Любомира Бойцун.
Будинок розпочали зводити навесні 1903-го, а завершили вже восени.
“Ледве не дійшло до бійки”
Зачепила Тернопіль за часів пароха Громницького і соціалістична агітація, проти якої виступила католицька церква. На межі 1897-98 рр. у нашому місті стався інцидент, в якому соціалісти і їхні опоненти мало не побилися.
"Наприкінці грудня соціалісти організували збори в залі магістрату. У відповідь через кілька днів ксьондз Владислав Ченч та отець Володимир Громницький, римо- і греко-католицький парохи, зібрали в цій же залі віруючих робітників — поляків і русинів. Зібранні розпочалося співом колядки "Бог ся рождає", - пише Ігор Дуда у книзі “Тернопіль: 1540-1944: Історико-краєзнавча хроніка”. - Отці запропонували створити об'єднання робітників "Przyja??" ("Дружба"). Присутні в залі соціалісти запротестували, ледве не дійшло до бійки".
Через 10 років об'єднання налічувало 205 членів і 38 симпатиків. Це була найбільш впливова робітнича організація, продовжує пан Дуда.

Через декілька років, 24 січня 1901-го, отець Громницький уже виступив у Раді міста з проектом будівництва “Охоронки”, лікарні для невиліковно хворих тернополян. У 1911-му він освятив приміщення першої у місті державної української гімназії, а в 1914-му очолив “Організацію українців міста Тернополя”. Уже після того був російський арешт.
Син емігрував до Америки
Після повернення з Росії отець Володимир повернувся і до своїх обов'язків. Середня церква за його часів, як пригадували старожили, була завжди повною люду. Там діяв гарний мішаний хор, а іноді гостював ще й хор “Боян”.
У 1926-му парох став членом “Українського крайового товариства опіки над інвалідами”, що вже 10 червня 1929-го перейменували в “Українське товариство допомоги інвалідам”.
У вільний час священик читав лекції для мешканців студентської бурси — тепер приміщення банку на вул. Качали. Зрештою, у 1928 з ініціативи отця Громницького, адвоката Степана Барана, учителів Івана Боднара і Якова Миколаєвича та інших тернополян утворили тернопільське відділення товариства опіки над емігрантами. Діяло воно на сучасній вул. Чорновола. Саме там, де було багато компаній, що пропонували виїзд закордон. Ті фірми не раз обдурювали охочих потрапити до “Гамерики”.
Парох Громницький, як свідчать джерела, робив усе, що міг, заради допомоги тернополянам. І люди дякували йому за це. Приміром, 20 жовтня 1935-го урочисто святкували 50-річчя священицтва отця Володимира. Були людна літургія з хором, і концерт, і святкова вечеря.

До слова, ідею шпиталю — притулку для старців на вул. Медовій - отцеві Громницькому вдалося втілити ще до Першої світової. При ньому діяв епідемічний шпиталь. А за рік до смерті Володимир Громницький очолив комітет будівництва інфекційного відділу при шпиталі. Помер парох 26 грудня 1938-го. Його могила — на Микулинецькому кладовищі. До приходу перших совітів священик не дожив менше, ніж півроку. А от його син Ізидор змушений був емігрувати. У США, у Філадельфії, він став першим головою об'єднання “Тернопільщина”. Помер наш земляк 26 вересня 1957 року. Ім'ям його батька назвали у Тернополі вулицю.