Тернопіль між революцією і колією: наше місто у 1840-1870-х
По-перше, Тернопіль почав належати громаді тільки після того, як 15 лютого 1843 р. вона заплатила 175000 флоринів Єжи Міхалу Туркулу – останньому власнику міста. У 1844-му цісар Фердинанд І надав місту герб і статус королівського. Свобода обирати керівників міста і власний герб як символ цієї свободи – вагомі здобутки Тернополя, адже городяни надалі могли самі вирішувати, на що витрачати прибутки міста.
Народна гвардія
Та не встигли люди натішитися цим, як розпочалася “Весна народів” – революція. Українці Галичини почали активно відстоювати права на власну мову у школі та врядуванні. Галичани створили свою першу політичну організацію – Головну руську раду і проголосили, що вони – не якийсь собі окремий народець, а частина великого українського народу. На хвилі піднесення у нас почалося створення народної гвардії – полку руських стрільців чисельністю 1600 вояків.
“Тернопіль не залишився позаду, створено і тут раду. Добровольців, які зголошувалися до руських (тоді наші предки ще називали себе давнім іменем “русини” – прим. авт.) висилано до Львова. Ухвалено мати свою власну хоругву і виконано ту ухвалу – доставлено її зі Львова, – писав отець Петро Білинський і розвідці “Тернопіль та його околиці”. – На ній видніє на одному боці хреститель Руси князь св. Володимир, а на другому – герб князівства Галицького, тобто лев, що спирається на скелю”.
Хоругву цю посвячували на тодішньому головному майдані нашого міста, що у наші дні носить ймення майдан Волі.
“Народ сільський і міщани вщенть заповнили площу. Майже всі цісарські уряди були на тому повсвячуванні присутні. Ту хоругву спершу сберігали у старостві, а пізніше перенесено її до Середньої церкви, де вона нині перебуває”, – писав о. Білинський.
Революція зазнала поразки від монархістів та бюрократів, які скористалися допомогою російського війська в Угорщині. У червні 1851 р. Головну руську раду закрили. І все ж події справили на тернопільських міщан велике враження. Люди немов прокинулися. Сприяла цьому, між іншим, і перша цивільна гімназія нашого міста, яку відкрили у жовтні 1849-го замість скасованої попереднього року гімназії отців єзуїтів. Тут набиралися знань Іван Горбачевський, Іван Пулюй, Олександр Барвінський та багато інших наших славних діячів.
Що заснували за Мандля
Тернополем після революції деякий час керував комісар, але в 1855-му громадяни обрали бурмістра. Став ним міський поштмейстер Володимир Мандль. За його керівництва городяни взялися за зведення міського шпиталю, наріжний камінь якого заклали 12 серпня 1857-го. Через два роки шпиталь мав один поверх. Це стало можливим завдяки тому, що тернополяни не сподівалися тільки на міський бюджет, а й, бачачи чесність і старанність бурмістра, активно волонтерили. Знаємо, приміром, про благодійний маскарад заради шпиталю у березні 1857-го.
Шпиталь розбудовували й надалі: третій поверх з'явився тільки у 1937-му. Заклад є ще одним досягненням. Він нікуди не зник – це корпус приймального відділення і травмпункту лікарні швидкої допомоги.
Наступна тернопільська новинка середини ХІХ ст. – міський парк, який з'явився у 1861-му. На семи гектарах з допомогою фахового садівника Бауера вдалося створити справжній шедевр, який тернополяни одразу полюбили. Цей парк також існує, щоправда, вже на 4,5 га, а те, що від нього залишилося, нагадує більше ліс. Йдеться про Старий парк. Не одного тернополянина охоплює жаль, коли він дивиться на знімки парку ХІХ і початку ХХ ст., з пальмами, швейцарським павільйоном, скульптурами. Зате без ворон. А ще у парку в давнину ставили вистави під відкритим небом...
На жаль, не збереглася до наших днів кам'яниця на Валовій, де у 1859-му була заснована нижча реальна школа – черговий вагомий здобуток тих часів. На її місці тепер будівля обласної міліції.
Початок нової доби
Мандль, напевно, мав ще й інші задуми щодо Тернополя, одначе помер у 1868-му. Він не дочекався, коли до нашого міста проведуть залізничну колію, хоча за його каденції цю справу розпочали. Так, у 1867 р. випустили 20 тисяч акцій на суму 200 тисяч золотих ринських для прокладання гілки Золочів - Тернопіль. Міськрада обговорювала питання залізниці під час засідання 28 серпня 1868-го, і місто добре заробило на продажу землі під колію: 14 тисяч золотих ринських. Перший потяг прибув до Тернополя 12 грудня 1870-го.
А ще в 1870-му у Тернополі з'явилася одна цікава річ – міська рада прийняла рішення про встановлення на вул. Міцкевича (бульв. Т. Шевченка) і Ринку (Старий Ринок) кіосків для продажу содової води. До того її можна було купити тільки в аптеках. Наставала нова епоха, коли у місті з’явилася централізована каналізація, телефон, електроосвітлення. А ще тоді усі почали готуватися до Світової війни.
“Холмсе, я згадую старі добрі часи, і ті вбивці, душогуби, різники, яких ви ловили у минулому столітті, видаються мені невинними немовлятами, наївними овечками поряд з вовками, з якими ми познайомилися за останній час. Можна вкрасти мільйон або вбити багатого дядечка, це я можу зрозуміти. Але як зрозуміти якогось високопоставленого негідника, який заради приватної наживи штовхає свій народ до війни?”, – ця фраза доктора Ватсона до Шерлока Холмса дуже вдало характеризує дух часу.
Утім, це все варте окремої статті.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
