Тернопільське дитинство професора Гарварду

  • Через приховування батьків того, що він українець, знущання вчителя у гімназії, заборону носити додому українські книжки пройшов у юні роки в Тернополі філолог, сходознавець, та історик Омелян Пріцак.
  • У третьому класі юнак почав вивчати новоперську мову – книги позичав у вчителя Францішека Махальського, майбутнього відомого польського іраніста.
  • Пріцак навіть склав українську рукописну граматику іранської мови – її наприкінці 1940-х із тернопільської оселі його матері конфіскувала радянська влада. 
Тернопільське дитинство професора Гарварду
Батьки Омеляна Пріцака – Емілія та Йосип. Фото з архівів НУ «Києво-Могилянська академія»

«У Львівському літературно-мистецькому клубі у лютому-березні 1943 р. я, гімназист VII (передостаннього) класу гімназії, вперше, так сказати б, віч-на-віч зустрівся з магістром Омеляном Пріцаком… О. Пріцак читав свої реферати з циклів «Переломові моменти в історії України» та «Формація Української нації» у закапелку. Атмосфера засідання збереглася у мене в пам'яті досі – продовгувата трикутна кімната з якимись 15-20 слухачами, стрункий юнак у великих круглих окулярах, з кількома аркушами паперу в руках та великим, дуже містким коричневим портфелем біля ніг…», – так описав свою зустріч із Омеляном Пріцаком видатний український історик Ярослав Дашкевич у книзі «Постаті», виданій у 2007 році у Львові.

Омелян Пріцак філолог, історик та сходознавець, професор Гарварду та багатьох інших знаних вузів, який провів своє дитинство у Тернополі й заслужив і на відзначення на місцевій «Алеї зірок», і на назву вулиці. Цьогоріч 29 травня минуло 10 років відтоді, як він завершив земний шлях.

Урочистостей у рідному місті Пріцака ані з цієї нагоди, ані з нагоди дня його народження 7 квітня не було. У 2019-му виповниться 100 років від дня народження нашого земляка – цю нагоду вшанувати його маємо шанс не пропустити.

Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919-го у селі Лука біля Самбора. Його батько Йосип був залізничником, воював за Західно-Українську Народну Республіку, потрапив до польського полону, захворів у таборі на тиф і помер. Дружина Емілія Пріцак із немовлям-Омеляном перебралася до Тернополя, аби уникнути утисків як вдова борця за українську незалежність. У нашому місті вийшла заміж за купця Павла Сарамагу.

«Я народився три рази, якщо вірити тогочасним документам. До осені 1928 р. мої документи мають як дату мого народження 14 травня 1919 р. Зате за документами поміж 1928 та 1936 р., я народився 7 квітня 1918 р. Документи після 1936 р. мають дату, якої я тепер тримаюся, цебто 7 квітня 1919 року», – писав наш герой у статті «Мій шлях історика».

Виявилося, що 14 травня – день хрестин Омеляна. Як він зазначав, мати додала йому рік, бо потрібно було йти навчатися до гімназії, а він був замалим. Водночас мати і вітчим приховували від хлопця його українськість, аби вберегти від можливих неприємностей. До 13-14 років юнак навіть не знав, що таке Україна, а думав, що це якась вибухова речовина, бо вітчим, говорячи про визвольні змагання, промовляв «вибухла Україна». Тому не виключено, що Емілія Пріцак змінила рік народження сина, коли подавала документи на його навчання у першій тернопільській гімназії. Коли Омелян дізнався про своє походження і своїх батьків, обурився цим і почав шукати інформацію.

«Я до 13-14 року свого життя виховувався як поляк. В ті часи я був захоплений польською романтичною літературою, зокрема Міцкевичем. Під впливом недоговорень моїх батьків (я дізнався, що мій батько вмер в польському полоні, а він мусів бути поляком, як я), а теж як наслідок знущань надо мною поляка-вчителя математики й фізики за те, що я кабан-гайдамака і готую ніж, щоб різати поляків (це ж були часи т. зв. пацифікації 1930-1931), а теж відкриття припадково в одній книгарні польською мовою «Фонетичний правопис української мови» Івана Зілинського, що якраз тільки що появився (1932), я зрозумів, що «Україна» не вибуховий матеріял, а назва країни з окремим народом і мовою. Деякий час пізніше я вперше познайомився з першими томами «Історія України-Руси» Михайла Грушевського».

Родина Омеляна мешкала на вул. Глибокій, 8. Класним керівником його був викладач латини Кароль Вішнєвський – відомий згодом тим, що у 1941-1944 роках, після закриття нацистами першої гімназії, був диспетчером «таємного навчання» у місті. На першому курсі, у 1928-1929 роках, Омелян Пріцак за навчання з різних предметів мав оцінки „достатньо” і „добре”, у тому числі з математики, якої навчав Ян Сирек. Із предметів, що стали важливими для юнака згодом, історію викладав Фердинанд Лерхер, географію – Юзаф Гусаковський. А от з релігії, з якої уже з другої чверті Омелян Пріцак отримував «дуже добре», його навчав отець Тома Бородайкевич. На другому курсі природознавство викладав той же Сирек, і журнал зафіксував, що він ставив Пріцакові оцінки «недостатньо». Загалом Пріцак навчався добре. У п'ятому класі – 1932-1933 роки – юнак отримав характеристику «здібний середньо, але пильний учень».

Смерть вітчима Павла Сарамаги у березні 1934 р. сильно зачепила родину. З одного боку, Омелян Пріцак, за його словами, змусив матір повернутися до українства і зміг вільно носити додому українські книги – вітчим забороняв це робити. З іншого боку, вдова із сином переселилися на Глиняну, 11/3, у менше житло.

«Сирота, слабовитий, блідий, а радше жовтий, вочевидь недоїдає, – йшлося у характеристиці в журналі за 1934-1935 роки. – Якийсь боязливий. Хлопчина надається до науки – солідно готує лекції… цікавиться історією».

В останньому класі, у 1935-1936 роках, Пріцак отримав характеристику «надзвичайно здібний, читає багато».

Протягом гімназійних років Омелян Пріцак старанно працював. Його характеристики кращали, і вже на другому курсі його знали як знавця історії та географії. У третьому класі юнак почав вивчати новоперську мову – книги позичав у вчителя Францішека Махальського, майбутнього відомого польського іраніста. Пріцак навіть склав українську рукописну граматику іранської мови – її наприкінці 1940-х із тернопільської оселі його матері конфіскувала радянська влада. Омелян був уже на Заході. Його знали як перспективного вченого, який працює у поті чола. На нього рівнявся молодший колега Ярослав Дашкевич.

«У мене була неодноразова нагода відвідати матір Омеляна Пріцака – пані Емілію. Спершу в маленькому, я б сказав мініатюрному домику на тодішній східній окраїні Тернополя; потім в іншій міській окраїні в Дрогобичі (де вона і лягла на вічний спочинок), – пише Ярослав Дашкевич. – Зустрічалися з нею у Львові. Вона завжди жадібно ловила кожне слово про свого великого сина, розпитувала, про що він писав у листах до мене».

Але син не міг приїхати – його репресували б, як десятки тисяч інших українців за Союзу. Омелян Пріцак став одним із представників українців у вільному світі.

А коли Україна стала незалежною, то повернувся працювати до Києва. Бував і в Тернополі, де його у наші дні майже ніхто не знає.

Коментарі (3)

Ви не авторизовані

  • Step Original

    ну а як він опинився за кордоном? Як досягян такого наукового успіху? цікаво ж...

    Анонім reply Step Original

    ґуґл в поміч

    Мороз Володимир reply Step Original

    Шановний читачу, я з радістю напишу таку статтю і запланував її. Одначе не хотів бути поверхневим - розділив на два тексти.
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook