Тернопільський Пушкін: інтерв'ю з пам'ятником

У путівниках навіть радянських часів про тернопільського Пушкіна можна знайти надто мало інформації — хіба фото і прізвища його авторів “В. Вронський, О. Олійник, О. Скобликов”. Виглядає так, що вже й у часи СРСР меморіал не вважали архітектурною перлиною — увагу людей привертали до партійної символіки. А поміж тим, саме певна нейтральність дозволила пам’ятнику вистояти.

Оскільки ж тема Пушкіна і Тернополя залишається малознаною, а сам монумент за 54 роки свого стояння на п’єдесталі встиг побачити багато, то інтерв’ю з ним — шанс дізнатися більше як про поета і письменника, так і про тернополян. Пушкін на пропозицію поговорити промовчав J. Одначе мовчання, як кажуть, — знак згоди. І відповіді пам’ятника видатному росіянину ефіопського походження на запитання нашого тернопільського видання довелося вишуковувати в творах самого Олександра Сергійовича, а то й вгадувати.

І от одразу виявилося, що монумент — україномовний, адже на його постаменті так і пише “О. С. Пушкін”. Щоправда, українська давалася нелегко. Декілька разів невідомі прихильники того, аби мова поета і в нашому місті була російською, зривали нелюбі їм слова. Та офіційних звернень до міськради з проханням вчепити напис “А. С. Пушкин” ніхто не робив.

- Ви — пам’ятник російському поету. Чи маєте хоч якийсь стосунок до Тернополя?

— Якщо чесно, то ніякого. Хіба те, що Пушкін переклав з французької “Записки бригадира Моро де-Бразе”. У в цих спогадах графа ліонського та полковника Казанського драгунського полку описаний невдалий Прутський похід російського війська проти Туреччини 1711 р. І в них аж двічі згадане ваше місто:

“Я ехал на Митаву, Вильну, Новогрудек, Слуцк, Дадивогродек… потом на Полон, Острог, Мазибуш, Леополь, Замосц, Тарнаполь, Сатаноп и Шарград (Разград?), где настиг я армию”.

А також: “Генерал барон Денсберг имел ужасную схватку с фельдмаршалом касательно денег; но это ни к чему не послужило. Делать было нечего; мы решились терпеть; генерал барон д’Энсберг, генерал-лейтенант барон Остен и я отправились вместе через Satanope (Сатанів — прим. ред.), Тарнаполь (где мы встретили полки генерала Рене, возвращающиеся из Валахии, и которые там обогатились в той же мере, как мы обнищали) и потом через Замосц в Леополь, где целый месяц отдыхали от трудов нашего сумасбродного похода”.

- І це все?

— Ви хотіли більше? Не так просто маленькому місту потрапити у поле зору такого великого поета, як я.

- Тоді вам, напевно, некомфортно у маленькому Тернополі?

— Чому, мені часто сниться Петербург. Робота пам’ятника — стояти, і це мене не втомлює. От тільки оті ваші голуби… Після них я зеленію і мене часом миють. Некомфортно мені здебільшого вночі. Подеколи я взагалі не можу заснути. І мучать не стільки спогади про Наталію Миколаївну (вона, власне, дружина Пушкіна). Допікає те, що я бачу у вашому місті. От уявіть собі: жінка 25-30 років цілу ніч пиячить у Центрі, а потім падає біля лавки неподалік мене і вже не піднімається. Шкода, правда? Їй би жити і жити! А вона… І це не мій сон. Я на власні очі бачив це у серпні 2007 року. Наступного ранку — купа міліції, ви теж ходили з фотоапаратом. Добре, що мене тоді не зачіпали. І взагалі, добре, що ніхто не додумався брати пам’ятники за свідків у кримінальних провадженнях. Після того випадку уже пройшло кілька років, і я трохи заспокоївся. Думав навіть написати щось про ці речі. Але скульптори дали мені в руки не перо, а циліндр. Ним, погодьтеся, багато не напишеш.

- А містика? Вам траплялося у Тернополі щось містичне?

— Бачити не бачив, але свідком таки був. Мені часом сниться фонтан з хлопчиком. Пушкін не писав про такі фонтани. Та від тернополян не чув. Що то мало б означати?

- На вашому місці таки стояв фонтан з фігуркою хлопчика. Навіть фото збереглося. Напевно, то він вам і сниться.

— Може бути... — Пушкін, як видалося, полегшено зітхнув.

- Ви сказали про те, що від тернополян не чули про фонтан. А про що говорять тернополяни?

— Про любов, звісно. Я тільки не розумію слова “тьолка”. Так у вас називають дам, яким бракує тканини на плаття. А ще бачив, як декілька тернопільських юних дамочок одного дня сиділи на лавці у моїй тіні з одного боку з одними кавалерами, а з іншого — з іншими. Там був і один мій земляк. Хотів запитати, чи часом не пише поем. Але вони пішли. Більше я його не бачив. Наступного дня його дама прийшла у сквер з іншим кавалером. Думаю, мого земляка могли вбити на дуелі, як і мене, тобто Пушкіна...

- Ну, не будемо про сумне. А як вам узагалі Тернопіль?

— У сквері затишно, тепло і багато молоді. Але квітів мені ніхто не несе.

- А ви знаєте, що колись вас хотіли зняти?

— Чув щось. Ті люди казали, що я неукраїнський і про Мазепу погано написав. Я б і сам не проти переїхати від ваших голубів у спокійніше місце. Там, де букви від постаменту не відривають. Але не думаю, що проблеми Тернополя — через мене. Я до ділення землі, ремонту доріг і прибирання вулиць і за життя не втручався. А тепер — і поготів.

Довідка

Олександр Пушкін — російський поет, письменник і драматург. Народився 6 червня 1799 р.  Помер 10 лютого 1837 р. після поранення на дуелі з Дантесом через загравання того до його дружини.

Пам’ятник літератору встановили, як подавали радянські довідники, у 1959 р. Насправді ж рішення про його спорудження, як повідомляють в обласній інспекції охорони пам’яток історії і культури, міськвиконком прийняв тільки 11 лютого 1960 р. Відкрили пам’ятник у 1961-му. Повідомлення про цю подію в тернопільській пресі за 1959-61 рр. знайти не не вдалося. Натомість фото монумента є у пресі за 1969 р. Автори проекту — архітектор Едуард Гронський, скульптори Макар Вронський, Олексій Олійник та Олександр Скобликов.
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.