Перший фільм присвячений світлій пам’яті тернополянки Лідії Романчук, учасниці визвольних змагань, медсестрі і зв’язковій УПА, яку заарештували у 18-річному віці за допомогу підпіллю. Автор фільму Сергій Кривоніс встиг поспілкуватися з багатьма учасниками визвольних змагань.

• У мене є матеріалу фільмів на 20. І про Мирослава Симчича, який досі живе, його останній бій, і про Анну Попович, про яку зняли фільм «Жива», - розповідає Сергій Кривоніс. – Історія Лідії Романчук вразила чи не найбільше, з неї й почав відеоцикл. Фотографії і відеокадри підбирав в Інтернеті, частково в архіві.

Відеоматеріал автор відзняв у листопаді 2003 року, у березні 2018 р. Лідії Романчук не стало. Цикл «Воїни духу» продовжать фільми, героями яких є безпосередні учасники історичних подій, звичайні українці, які через власні історії показують душу нашого народу, його прагнення мати самостійну державу.

Довідково. Лідія Яківна Романчук (з дому — Ясень; псевдо.: «Орися»; 29.03.1926 р., с. Дермань, нині Здолбунівського району Рівненської області – 25.03.2018 р., Тернопіль) — українська літераторка, народна майстриня, учасниця національно-визвольних змагань. Мати письменниці Лесі Романчук.  

У 1941-1942 навчалася на санітарних і читальних курсах у м. Острог (нині Рівненська область), вчителювала у родинному селі. У 1941-1944 — зв'язкова і медична сестра в підпіллі ОУН та УПА. 1944 року заарештована, 1945 засуджена на 15 років виправно-трудових таборів і 5 років поселення в Магаданській області (нині РФ); звільнена 1953. Від 1963 — в м. Тернопіль, працювала економістом в обласному управлінні хлібопродуктів, Держстраху.

Авторка книг «Дорогою страждань» (1997, 2001), «Червоним плакала калина» (2004), «З висоти прожитих літ», кількох пісенників, численних публікацій у періодиці.