Українська могила в Італії: забута історія Ярослава Явного

Одна з бригад Гарібальді часів Другої світової війни в Італії

“Проживаю в Італії вже більше 10 років. Я знайшла могилу тернополянина часів Другої світової війни поблизу місця мого проживання в Італії. Відомо, що він був інженером. На могилі написано Ярослав Явний, однак священик Дон Ферранте Поло (Don Ferrante Polo), стверджував, що його звали Богдан Тураш”, – з такими словами написала листа до автора статті тернополянка Вікторія Скиба.

Жінка доглядає за могилою вояка в селі Пріоне (Prione) італійської провінції Удіне (Udine) – відчистила хрест із білого мармуру, приносить квіти... Вікторія взялася шукати інформацію про нашого земляка.
Італійці пам'ятають
“В італійській газеті Messaggero Veneto від 7 квітня 2014 р. було надруковано статтю про могилу українця в селі Преоне (Preone) провінції Удіне (Udine). На пам’ятнику написане прізвище українською та італійською мовами: Ярослав Явний (Jaroslav Javney); рік народження 1913; рік смерті 28.09.1944, – пише тернополянка. – У статті зазначено, що у могилі похований інженер, галичанин із Тернополя. Під час Другої світової він був членом італійського партизанського батальйону “Сталін”, який майже повністю складався з вихідців з Радянського Союзу і входив у бригаду Гарібальді. Цей загін воював проти загонів армії Власова, яких тут називали козаками – це були донські козаки, що перейшли на сторону німців, які їм пообіцяли Карнію, частину території Фріулі, як їхню майбутню батьківщину”.
Статтю написав банківський працівник і краєзнавець Пієрпало. Він розповів Вікторії, що надмогильний пам'ятник встановив хтось з українців із Канади.

“Було б доцільно пошукати в архівах Тернополя ці прізвища: Ярослав Явний і Богдан Тураш, а також вийти на зв’язок з канадською діаспорою, щоб установити особу похованого земляка і знайти його нащадків в Україні”, – вважає жінка.

Судили у 1932 році

Як вдалося з'ясувати, Ярослав Явний – один із активних діячів ОУН. Він народився у Кошляках Підволочиського району в 1913 році. Уже з початку 1930-х про чоловіка писали навіть українські газети США.

“В Коломиї відбулася 1 грудня розправа в польськім суді проти п'ятьох Українців: Ярослава Єндика, Ярослава Явного, Якова Куника, Ігоря Руденського й Теофіля Руденського. Всі вони були учнями місцевої гімназії, – читаємо в газеті “Свобода” №302 від 28 грудня 1932 року. – Влада поставила їх перед суд за приналежність до Організації Українських Націоналістів. Вони сидять у в'язниці від початку червня...”.

Те ж видання у №77 за 4 квітня 1933 року повідомляло, що Явному присудили рік тюрми. Цікаві спогади про діяльність і загибель Явного у 1943-1944-х залишили оунівці Євген Стахів, Микола Лебедь, Карпо Микитчук – уродженець Чернівців та член ОУН, на які вказали історики Сергій Волянюк і Володимир Мороз. Мемуари опубліковані у 26-му томі “Літопису УПА”. Особливо цікавими є свідчення Микитчука, який також навчався у Коломийській гімназії і саме звідти добре знав Ярослава Явного. Микола Лебедь згадував, що вони були близькими товаришами.

В Італію через Далмацію

У 1943-му Карпові Микитчуку з товаришами запропонували взяти участь у спробі УПА та Української Головної Визвольної Ради налагодити зв'язок із західними союзниками через сербських демократичних партизан. Діяли під прикриттям того, що вони є торговцями від будівельної фірми Organisation Todt.

“Наша група ОТ посувалася на південь. Так ми дійшли до Шібеніка. Це якихось 250 км на полудень від ріки Фіюме. В Шібеніку ми затрималися на якийсь час. Є. Стахів їздив до Львова, щоб здати звіт з ситуації. Вертаючись звідти, він привіз Романа Мировича, якого залишив у Трієсті, де була створена наша станиця – зв'язковий пункт. Трохи пізніше Є. Стахів привіз Ярослава Явного, який прибув до Шібеніка, – згадував Карпо Микитчук. – Виявилося, що в цьому терені ми не дійдемо до нашої цілі. Ми рішили вертатись до Трієсту, але не знали, як це зробити”.

Тож із Шібеніка українці приїхали до Трієсту і почали шукати вихід на підпілля.

“Був уже кінець серпня (1944-го – прим. ред.). Зі Львова вже раніш нам сказано шукати зв'язку до італійських партизан, які оперували десь в Альпах, – читаємо у спогадах. – Це мали бути "демократичні" партизани, яких називали "бадоліянцями”.

Стахів пише, що Явний і Микитчук приїхали до Трієсту 24 липня 1944-го.

Карпа врятував “Рікардо”

Микитчук під приводом торгівлі перебрався до містечка Шпілімберґо.

Спершу він потрапив до міжнародного батальйону "Сталін", але одразу випросився звідти, бо не міг бути з комуністами, хоча ті й воювали проти фашистів та нацистів. Врятував чоловіка керівник партизанської поліції із псевдо “Рікардо”.

“Я йому оповів, що УПА бореться за незалежність України проти німців і москалів (червоних). Він відповів, що вони також не люблять комуністів, бо їхня програма подібна до фашизму, – пише автор спогадів. – Він не тільки вирвав мене з комуністичної партизанки, в якій загинув Ярослав Явний, але він став для мене "паспортом" в середовищі, в якому я опинився. Всі вважали, що коли мене рекомендує шеф партизанської поліції "Рікардо", то можна мати до мене довір'я”.

Згодом Карпо Микитчук знову повертається до особи нашого земляка і навіть деталізує: “Ярослав Явний (Тураш) перейшов до партизанів з Джемони, попав в батальйон "Сталін" і там загинув. Розірвався ручною ґранатою”.

Згідно зі спогадами Стахіва, Явний з двома однодумцями також подався на пошуки партизанів у Джемоне біля Удіне, і також потрапив до червоних.

“В останні дні жовтня до Трієсту прибули Винників і Гайдимовський, втікши по тримісячній службі в партизанів Тіта, – писав Євген Стахів. – Вони розповіли про трагічну смерть Явного, якого розірвала граната.. Відбувся величавий похорон, в якому взяла участь партизанська бригада, а більшовицький політрук виголосив промову, в якій згадував сина далекої України, що прийшов в Італію воювати з німецькими фашистами...”.

Хто встановив хрест

Карпо Микитчук вижив і згодом виїхав до Канади.

“Могилу Ярослава Явного я віднайшов і її упорядкував. Про Романа Мировича пропав слід. Думаю, що його убили тітовці. 1972 р. я з дружиною відвідав Удіне... – підсумовує партизан. – Стрінув Дон Ліна, священика, який був при штабі "Озоппо Фріюлі" та якого я собі пригадував, але він мене ні, бо про мене знало тільки обмежене число з головної команди. Ми розговорились таки добре. Він не сходив з дива...”.

Отак і з'явилася могила нашого земляка Явного на крайньому північному заході Італії, у провінції Удіне. Завдяки небайдужим тернополянам, які не проходять повз те поховання, пам'ять про повстанця житиме далі не тільки серед італійських краєзнавців, а й в Україні. Пошуки подробиць біографії Ярослава Явного тривають: закликаємо усіх, хто хоч щось знає про чоловіка, сконтактувати з автором статті.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.