“Українські церкви Канади збудовані за вареники”

За 130 років у Канаді українці здобули повагу серед місцевого населення. Любов до праці, вміння бути вмілими господарниками — авторитетом серед канадців українські піонери дуже гордяться. Про це "20 хвилин" писала минулого тижня.
 - До слова, слово “піонер” в Канаді не сприймаються, як в нас. Там це не означає приналежності до комуністичної партії. Якщо хтось із родичів був в “КП”, то там його називають прогресистом. Тому якщо людина розповідає, що вона з асоціації піонерів Альберти, треба розуміти, що її предки були українцями-першопроходцями в Канаді, - зазначає Вахтанг Кіпіані.
Хоча навіть у містечках, де кількість населення українського походження переважає, не варто очікувати побачити  зримі ознаки існування українства. Зрозуміти, що тут живуть українці чи їх нащадки можна хіба за... церквами.
- Греко-католицькі чи православні, подекуди протестантські церкви — це те, що “видає” вихідців з України. Однак варто пам’ятати, що першопрохідці досить часто були не надто свідомим. Вони називали себе руськими, чи лемками, чи рутенами, чи й взагалі австріяками. Адже паспорти в багатьох були австрійськими. Тому під час переписів їх так і позначали, а відповідно ніхто не збирався сприяти австрійцям відкривати українські школи чи хоча б окремий клас. Тому фактично перезапущення українського життя в Канаді відбувається вже після Другої світової, - зазначає дослідник. - До речі, якщо переглянути родинні альбоми тих людей, то впадає в око, що майже до незалежності України ніхто не носив вишиванок. Одягалися, як місцеві.

Канадський ГУЛАГ
І на це була досить вагома причина — не виділятися — Перша світова, точніше програш у ній Австро-Угорщини.
 - Це стало моментом, який “підрізав” розвиток української громади, - продовжує журналіст. - Якщо з 1910 року в Канаді вже почала виходить україномовна газета “Український голос”, тобто, вихідці з Галичини та Буковини, наддніпрянці, всі, хто називали себе русинами, усвідомлюють, що вони єдиний народ, то після завершення Першої світової, їм конкретно вказали: ви — громадяни Австро-Угорщини. І ставитись до них починають відповідно. Цей період в історії ще називають “канадським ГУЛАГом”, і хоч це сильне перебільшення, але в той час вихідцям з України справді було несолодко. Людей почали переводити із їхніх місць праці в табори.

Це були табори тимчасового утримання. Ніхто людей не катував, однак часи були складні, не було ліків, тож не дивно, що велика частка чоловіків українського походження, які потрапили в ці табори інтернування, вже не повернулися.
- По всій Канаді до цих пір можна натрапити в лісах на такі безіменні могили, в яких поховані вихідці з Австро-Угорщини, в тому числі і українці. Хоча в той час, як одні перебували  в таборах, інші влаштовували заходи на їх підтримку, аби показати, що дані люди є лояльними канадськими громадянами. Влаштовують паради лояльності, ведуть інформаційну кампанію щодо утримуваних, пишуть навіть до королеви Великобританії. Як наслідок, людей із таборів з часом таки випускають. Але як наслідок — до 60-х років в людей зберігається травма: не розголошувати про своє походження, аби не бути представником непрестижної та ворожої нації . Тому вони починають позбавлятися всіх візуальних ознак свого походження і стають, як всі.
Довгий час українська мова звучало лише в родинах. Держава відмовлялась визнавати можливість цих людей вивчати українську як мову викладання інших предметів.

- Один із героїв мого фільму про українців у Канаді навіть згадував: у школі за слово українською вчителі били. Лінійками та різками по руках і губах. Хоча 95% дітей в школі були українцями, адже він жив в тому ж домі, який побудували його предки — вихідці із України. Та й решта дітей були з таких же родин, - зазначає Вахтанг Кіпіані.
Тому фактично лише в 60-х роках, завдяки унікальним канадським українцям, наша культура починає своє відродження в цій північноамериканській країні — починається момент переусвідомлення Канади, розповів Кіпіані.

Китайські вареники та голубці в супермаркеті
- Я часто люблю повторювати, що десь з того часу українці стають акціонерами Канади. Тому що вони починають активно долучатися до розвитку самої країни, її економічного та культурного життя. Відбувалося це за сприянням тодішнього прем’єр-міністра Канади Джона Діфенбейкера, який дуже шанував українську громаду, - зазначає журналіст.
В Канаді починає розвиватися загальнонаціональна ідея мультикультурності. Вона відмінна від аналогічного явища в США, уточнив Вахтанг Кіпіані.
- В Штатах — це ідея казана: коли всі різні, їх життя кидає до одного казана, і всі стають американцями. В Канаді ж виникає політика підтримки національних і культурних ідентичностей. Тобто, йдеться не про українську ідентичність в Канаді, а про канадську українську ідентичність. Виявляється це в багатьох аспектах. Наприклад: якщо є ансамбль, де танцюють гопака, то там буде десь десять українців. Решта — італійці, японці, німці, хто завгодно. Чому?  Бо коли в нас ти ходиш на сальсу чи танго, ти не маєш бути аргентинцем чи іспанцем.
Так і там, гопак танцюють всі ті, кому цей танець та музика до вподоби. Таким чином гопак стає національним танцем Канади, який принесла туди українська громада, розповів журналіст.

- Ще в Канаді я натрапив на ресторан, який називається “Яйчі” - зрозуміло, що назва означає, так? (сміється — прим.авт.) Ресторан належить китайцям. То чому “Яйчі”? Бо на тій території жили українські фермери, які здавали яйця, от назва і прижилася. Тому ти можеш зайти в ресторан китайців і попросити, аби тобі приготували “пироги”. І вам принесуть китайські “пироги” - на вигляд таки вареники.
До слова, з варениками в Канаді взагалі цікава історія: тамтешні жінки з української громади часто збираються, аби наліпити вареників на продаж.
- Їх собівартість — 1-2 центи, а продають один вареник за один долар. Виручені кошти йдуть на будівництво церков, бібліотек. Будинків культури. В Канаді взагалі що не церква, то збудована за вареники. Ті ж самі голубці можна спокійно придбати в супермаркеті. Там їх називають “голубчі” або “cabbage roll” - тобто, капустяні роли. І люди їх їдять не тому. Що це українські страви, а тому, що їм це смакує.
Село та залізниця в Канаді — це ті дві сфери, які є винятковими заслугами українців. Це визнають всі, і українська громада дуже це цінує, зауважив Вахтанг Кіпіані.