Як починалася тернопільська спелеологія

- У 1960-му восени до нас у залізничній школі, де тепер 18 школа, до класу прийшли старшокласники. Сказали: “Хлопці, хочете займатися туризмом? Приходьте на дитячу екскурсійно-туристську станцію”, - пригадує директор “Обласного спортивно-туристичного клубу” Валерій Старичков. - Як завжди, прийшло багато школярів, а залишився я один...

Події розгорталися через півроку після дня народження тернопільської спелеології, яким вважають 24 березня 1960-го. Тоді п'ятеро тернопільських туристів під керівництвом Володимира Радзієвського побували у селі Кривче на Борщівщині. Шукали відому з 1721 року печеру. Це мала бути “Кришталева”. Натомість туристи побували у печері “На Хомах” і відкопали підірвані НКВД входи до підземель “Глінка-1” та “Глінка-2”.

Екскурсійно-туристська станція у Тернополі, в яку потрапив Валерій Старичков, діяла у садочку за теперішньою 13 школою. І саме з її діяльністю під керівництвом Володимира Радзієвського пов'язані перші дослідження відомих у всій Україні і світі печерах Млинки, Озерна. Вивчали і “Кришталеву”. Секцію спелеології на станції неофіційно називали Групою 49-26 — за географічною широтою і довготою Тернополя. Ще одна назва — Група ПБТ, тобто Печерні Брати Тернополя.

- Підхід був такий — нас не готували як піших, водних чи спелеотуристів. Ми були універсальними, — розповідає пан Старичков. — Уже у 1961-му я потрапив у Кристальну (саме така первісна назва печери Кришталевої — прим. ред.). Із печер, які ми самостійно досліджували, першою була Собача.

Вхід у це підземелля був розташований поблизу колії за селом Великі Гаї, як іти з Тернополя. Назву печера отримала від диких собак, які у ній оселилися. У наші дні виярок, де була Собача печера, засипаний.

- Тоді ми йшли декілька кілометрів пішки, адже Тернопіль тоді закінчувався біля кінопрокату (неподалік костелу — прим. ред.). А тепер від межі “Східного” до тих місць — рукою подати. Отаким був початок нашої тернопільської спелеології.

Якщо у тепер печери закріплені за спелеоклубами, то у 1960-х дослідники часто змінювали місце досліджень.

- У 1961-му вже повним ходом ішли зйомки Млинків... Але от нам дзвонять, що у Глибочку виявили нову печеру. Ми — туди. Вхід був у кар'єрі і вона вже була зруйнована вибухами. Часу на дослідження не виявилося — кар'єр же повинен працювати далі... Так з'явилася ще одна втрачена печера.

Уже 1963 року тернополяни відкрили і дослідили 10 печер на Кременеччині. Того ж року наші спелеологи 1-8 листопада розпочали топозйомку печери Голубі Озера, або ж Озерної. І вже наступного року ця печера стала лідером у тодішньому Союзі за довжиною ходів — 21,6 км. А попереду ще були сотні кілометріх загадкових ходів — світу, що живе без сонця.

У 1964 році тернополяни взялися за картографування Вертеби на Борщівщині. Але улюбленою печерою Валерія Старичкова стали Голубі Озера.

- Чому я став спелеологом? Бо підземний світ ні з чим незрівнянний. Зрештою, до лісу може кожен піти, річкою сплавитися. А під землю — це для обраних. Романтика! От дивіться, ХХ століття — закартована Земля, Місяць, є карти Марса. А відкриття можна зробити тут, на Тернопільщині.

Проте спелеологія — це водночас брудна робота. Адже часто входи до печер були замулені, мокрі. І їх треба розчищувати чи не кожного сезону, продовжує чоловік. Наприклад печеру Музейну.

- Але Володимир Радзієвський знав, де шукати. Він у нас був і керівником, і фотолітописцем, - каже пан Старичков. - Переломним для тернопільської спелеології став 1966 рік. Тоді був перехід від 10 до 11-річки. У школах випускалися одразу по два класи — десяті й одинадцяті. Це якраз був мій випуск і мені пощастило бути серед багатьох активних ровесників.

Приміром, Віталій Апостолюк, Борис Максимов і Володимир Хворостян стали знаними спелеологами. Сергій Будьоний згодом перейшов у гірський туризм. Також із вказаного випуску туристи Сергій Горбенко. Того ж 1966-го з'явився перший професійний фільм про печери Тернопілля “Людина шукає веселку”. А ще випустили перший значок “Спелеотурист Тернопільщини”.

А 1967-й запам'ятався нашим землякам відкриттям печери Ювілейної біля села Сапогів Борщівського району. У 1968 році відкрили печеру Перлина біля Крутилова Гусятинського району.

- Це вертикальна печера біля села Крутилів Гусятинського району. От нам з лісгоспу повідомили, ми взяли мотузку — метрів зо 30 — і лісничий нас завіз. Прив'язали мотузку до дерева і так спускалися, - пригадує Валерій Старичков.

Також у 1967 році на Тернопіллі вперше у Союзі провели змагання в печерах з підземного орієнтування.

- Я того року вже почав працювати в обласній дитячій екскурсійно-туристській станції, - говорить чоловік. - Був на цих змаганнях суддею, писав перші правила.

Зрештою, у травні 1968-го тернополяни утворили спелеоклуб “Поділля”.

- Розпочалася робота на новому рівні. Радзієвський нас підготував і спорядив, заразив бажанням щось витворяти — і ми разом пішли у світ, - підсумовує перше десятиліття дослідження печер пан Старичков.

А на завершення цієї 10-річки, ніби у подарунок — в Озерній відкрили величезний район “Жовтневий”. Його досліджують вже 40 років і досі не виміряли довжину всіх ходів — наразі нанесли на мапу понад 100 км. Відкрили тоді і вісім печер на правому березі Збруча.

- Коли оглядаюся, як у книжках пишуть, на пройдений шлях, то спогади про печери — суцільний позитив, - каже керівник обласного спорттурклубу. - Як про таке можна шкодувати!

Найбільші печери Тернопілля

За інф. Спелеоклубу “Поділля”